Початкуючий (збірка)

Літературні гуморески

Шлях червоної боротьби, або Повість одного початкуючого письменника

Вийшли з друку такі книжки:

О. Донченко – Червона писанка

Ів. Ковтун – Червоні паростки

Дм. Косарик – Червона купіль

О. Кундзіч – Червоною дорогою

(З літ. хроніки).

СЛОВО ПОПУЛЯРНОГО РЕЦЕНЗЕНТА

"Ці червоненькі книжечки збудовані на червоних образах з червоною ідеологією, що червоною ниткою проходе через усі вищезазначені твори".

ПРОЛОГ

У червону, буремну ніч, під визиск осатанілих гнобителів робітничо-селянської класи, що, як вампіри, пили кров трудящих – народився в бідняцько-незаможницькій сім'ї червоний паросток – Іван Червонозагравненко.

В муках злиденних, по ланах куркульських проходило його повне сліз і тяжкого болю – дитинство.

Експлоатували його – хто лише хотів, а особливо, місцевий куркуль Свирид Фарапонтович Семеропузий, що майже половину землі всього села Голоднотемного загарбав в свої ненаситні пазурі.

Та не довго тяглося це жахливе життя.

Серце робітничо-селянських мас переповнилося вщерть бурею помсти й гніву.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Наче стоголосий грім прокотився по темних похмурих закутках великої країни, і... 1917 р.

25 жовтня сталася Жовтнева революція.

Наче повінь, наче хвилі грізні – сколихнули народ трудовий.

Замайоріли червоні прапори, спалахнули червоно-загравні пожежі й непереможні згуки Комуністичного Інтернаціоналу покликали до останнього бою з капіталом трудящих всього світу.

Наче полуда спала з очей Івана, як почув він ці дивні звуки.

Червоний огонь запалив його батрацько-незаможницькі груди помстою грізною, він, не гаючи часу... убив на смерть свого гнобителя куркуля Семеропузого Івана Фарапонтовича.

Але класова свідомість кликала його далі і він, міцно тримаючи рушницю, кинувся у вир революції.

Наче вихор червоний, літав він по червоних ланах і знищував сотнями внутрішніх і зовнішніх наймитів всесвітньої буржуазії.

Не один денікинець, петлюровець і махновець загинув від його гострої шаблі.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Одгреміли бої, одзвеніли копита, замовкли кулемети і почалася так звана доба мирного будівництва.

Повернувся Іван додому з трьома орденами червоного прапору, з виразною класовою ідеологією, з чітким розумінням завдань і потреб сьогоднішнього дня.

З такою ж упертістю, з таким же палким ентузіязмом він узявся налагоджувати культурно-освітню й громадську роботу в своєму селі.

Забуяло новим, червоним, радісним життям колишнє село Голоднотемне, а тепер село імени Рози Люксембург і Карла Лібкнехта.

На колишній землі Семеропузого, политій слізьми незаможницько-батрацьких широких мас, буйно розцвів колектив "Червона праця", що об'єднав у собі коло 150 зпролетаризованого селянства.

Два колективних трактора – "Фордзон" і "Запорожець" роздирали угноєні груди колективного чорнозему.

На зміну злиденного трьохпілля вчасно прийшов землеустрій і багатозмінний плодозмін.

У попівському будинку розташувався комсомол і сельбуд, а з його вікон до пізньої ночи гучно лунали по селу червоні пісні, закликаючи молодь до культурно-освітньої роботи,

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Іван скрізь поспівав. Зі сталевими очима, з червоним "Кім'ом"[1] на грудях його скрізь можна побачити.

Сільрада, кооператив, МОПР і інші громадсько-культурні організації не обходились без його активної участи.

Великим авторитетом користувався Іван на селі. Навіть для куркульських доньок він був бажаним гостем і женихом.

Але не звертав на їхні ласки уваги своєї Іван, бо до вподоби йому була наймичка Галя Лантухівна, яку в скорому часі він через індивідуальну обробку втягнув до комсомолу. А через місяць. без попа та інших міщанських традицій, вони справили в сельбуді червоне весілля.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

Потекло, забуяло молоде ново-побутове життя, повне радости й віри в перемогу працюючих. Промайнули. як чарівний сон, дев'ять місяців і народилося в них, наче писанка червона, малесеньке, невеличкеє… жовтенятко.

Радости – море .

В сельбуді – повно.

Промови.

Викупали його у червоній купелі і дали йому грізне для ворогів ім'я П'ятикутньозоряний. Під гучні оплески всіх присутніх зарахували його до комсомолу з 14-річним стажем.

Не менше вражіння справила й промова батька, де він зазначив, що й син його піде червоною дорогою...

ЕПІЛОГ

Червоне сонце втопає за обрій і червонить своїми рожевими проміннями хмари.

Сидить Іван Червонозагравненко коло колективної хати і читає селянам "Капітал" Карла Маркса.

Всі уважно слухають. а в очах їх виблискує уперта непереможна віра в соціялізм.

Іван зараз – голова сільради.

Всі його люблять і поважають, бо всю свою роботу він провадить непохитно, під кутом постанов XIV з'їзду ВКП(б).

__________

Студія

Радий і схвильйований поспішав молодий автор Гаврило Передериматня на літературну студію "Леміш". У руках ніс він старанно загорнутий і чисто переписаний свій перший твір, свою першу творчу муку – оповідання з дійсного, сучасного батрацького життя – "Свідомість прокинулась".

Це була жахлива історія бідування несвідомого батрака Миколи, що зазнавав неймовірних мук і бідування по куркульських наймах Ненароком зайшовши до сельбуду, почув промову молодого комсомольця уповноваженого по батрацтву, він немов прокинувся і тут же вступив до спілки "Всеробітземлісу", а на другий день подав заяву до комсомолу та записався до лікнепу й кожного вечора став відвідувати сельбуд, а куркуль – Пилип Пузатий – став поводитись з ним краще.

Сьогодні Гаврило Передериматня зачитає свій твір і почує відповідну на нього критику.

Було радісно й страшно. Гаврило Передериматня – автор оповідання "Свідомість прокинулась" – тремтів за долю свого оповідання, як молода мати за долю свого першого сина

Несміливо протовпився він до столу, бо в маленькій кімнатці було повнісінько – люду, диму й гомону, дим був нестерпуче вонючий, такий, хоч протигаз одягай.

Особливо труїв повітря терпким тютюновим димом невеличкий чолов'яга з люлькою в зубах; він брав собі за священний обов'язок оголошувати початок студії, підрахувати присутніх та приносити воду слухачам – все це він робив поважно й урочисто.

Схвильований почав читати Гаврило Передериматня своє оповідання, а коли скінчив – сів і завмер.

Встав чолов'яга з люлькою й промовив тихо й поважно:

– Ось товариш зачитав свій твір "Свідомість прокинулась". Бажано було б, щоб товариші взяли слово й дали свою оцінку.

Всі мовчали, мовчали з хвилину. а потім десь у кутку фігура в кудлатій шапці несміливо підвела руку.

– Я скажу...

– Прошу!

Фігура підвелася й суворо забубоніла:

– Я не буду спинятись на всяких образах, але скажу, що автор не все правдиво висвітлює: він, наприклад, пише, що його герой побачив у садку гніздо солов'яче з синенькими яєчками. Не розумію, де автор бачив сині яєчки у солов'я, коли всім відомо – вони у нього сіренькі, це треба обговорити!?

– Да, нащот яєць треба побалакати! – підтримала його висока постать і крутнула очима, як об'єктивами.

У Гаврила Передериматні аж у нутрі похололо.

Далі взяв слово коротенький. круглий, як бурулька, чоловічок з мишастим волоссячком на голові:

– Ми бачимо перед собою молодого автора, – казав він, – але мусимо сказати, що писати він уміє, образи в нього щирі й свіжі, мова проста й зрозуміла, сюжет розгорнутий і цікавий, але є й хиби: він в одному місці пише про удобрену землю, але читачеві так і невідомо, чим же саме удобрена земля, бо удобрювати можна всякими засобами, наприклад, під жито краще всього суперфосфатом, а під пшеницю звичайним гноєм. На мою думку, якщо виправити ці хиби, оповідання годитиметься до друку:

– А на мою думку, – схопився якийсь хлоп'як у сірій шинелі, – це оповідання слабе дуже, воно мені не подобається, і я не знаю, де тут товариш свіжі та щирі образи побачив. І сюжет не цікавий, і читача не захопить А також автор не зумів передати тієї радости свого героя, як той вступає до комсомолу. На мою думку, оповідання друкувати не треба.

– Пробачте, товаришу, ви помиляєтесь! Видрукувати треба!

– Ні не треба!

– Пробачте, треба!

Довго сперечалися, довго обговорювали, дехто стояв за те, що в оповіданні є свіжі, соковиті й щирі образи й оповідання треба видрукувати, де-хто заперечував. Де-хто згадував майже не всіх класиків, що існують в літературі, а де-хто навіть цитати наводив.

Гаврило Передериматня сидів ні живий, ні мертвий.

І нарешті, чолов'яга, що сидів за столом, узяв слово прикінцеве – радісно забилося серце Гаврила Передериматні, бо чолов'яга казав, що не слід так суворо до молодого початкуючого автора підходити, бо хіба не відомо, мовляв, що перші твори класиків були слабі, і ще він зазначив, що оповідання цікаве, бо викликало такі палкі суперечки та ще сказав, що коли автор послухає зауваження де-яких товаришів, то оповідання й видрукувати можна буде.

Не йшов, а летів зі студії "Леміш" молодий початкуючий автор оповідання "Свідомість прокинулась" Гаврило Передериматня.

Дома розгорнув оповідання – першу творчу муку свою – й почав виправляти його.

Синенькі яєчки він зробив сіренькими, земля тепер уже була в оповіданні скрізь удобрена суперфосфатом, а батрак Микола, йдучи з сельбуду після прийому до комсомолу, співав голосно і бадьоро "Повстаньте, гнані і голодні"...

Лягаючи спати, Гаврило Передериматня зітхнув і промовив:

– Кожне слово, кожну фразу опрацювати треба, отаке-то життя наше – письменницьке.

__________

Ура!!!

(Щоденник письменника, твори якого вже друкується)

7/IX – 25 р.

Ура! Моє оповідання "Червоно-загрависте полум'я революції", що два місяці лежало у редакторськім портфелі – надрукували.

Жінка каже, що це оповідання шедевр. Я і сам так гадаю! Ще б не шедевр, коли воно майже на один аркуш – 36871 друкованих знаків (жарт чи що – аж 368711).

По моєму підрахунку я за нього одержу мінімум 50 карбованців.

А проте нічого радіти, бо редакція може розбити мої ілюзії (візьме та й нарахує менше!).

Взагалі, по всіх редакціях завелася тенденція скорочувати твори. Он, К. говорив мені, що написав раз на два аркуші, а виплатили тільки за півтора. Чорти!

А взагалі добре бути редактором, тоді я пускав би свої твори в кожному числі.

12/ІХ

Читав оповідання Г.