Життя та діяльність Федька Гуски

Вухналь Юрій

Юрій Вухналь

ТРУДОВИЙ ДЕНЬ ФЕДЬКИ ГУСКИ

______________________________

Зустрів я недавно свого давнього товариша — Федю Гуску. Сумний він та невеселий. Питаю:

—Чого, Федю, на життя так невесело дивишся?

Сів біля мене Федя, плюнув через губу (по давній звичці) та сумно-пресумно:

—Ех, братішка, умов для праці немає, затирають нас, кожен тобі капость норовить підстроїти, бюром лякає, хуліганом узиває!

—...Дома й то спокою тобі не дають, — казав далі Федя. — Прокинувся я вчора ранком, а мати ще снідати не зварила. І сказав їй усього два слова: мовляв, мамашо, пора вам продукційність праці підвищити, пораєтесь біля печі років тридцять, а кваліфікації ні на копійку.

А вона й скипіла:

— Тобі й їсти не слід би давати, — бродиш, як барбос той, — як тебе в комсомолі тільки держать?!

— Киньте, — кажу, — мамашо, бухтіти. Не розумієте потреб сьогоднішнього дня, то й не сікайтесь, і організації не чіпайте — у мене нагрузка. А не дасте снідати, сам у погріб піду й молока нап'юся.

Мати за чаплію та в опозицію:

— Я тобі голову розвалю!

І стало мені образливо, і подавсь я геть із хати. Іду собі вулицею, гульк — лежить проти двору баби Одарки собака — хвіст одкинула й очі заплющила.

Не інакше, — думаю, — як скажена, одвернись тільки, а вона тебе за ногу цап — і пропадай, Федько Гуска, не на фронті революції, а в оточенні мирному.

Думаю — вбити треба, поки людей не поколошкала. Узяв каменюку й ахнув її — так вона й не тріпонулася.

Як вибігла тут баба, як заголосить:

— Та чи вона тебе чіпала? За що ти собаку безневинну погубив, барбос ти іродський?

Підступив я до неї та на вухо:

— В ДПУ хочеш? Ти бачила, як вона очима водила та як хвіст одкинула? Та вона в тебе самасшедча!

А вона мені:

— Сам ти самасшедчий!

Досадно мені стало — як ти її переконаєш? — повернувся й пішов до сельбуду.

— Слиш, пацан, — питаю піонера, — в сельбуді хто є?

А воно мені:

— Який я тобі пацан?!

Взяв я його за гузир однією рукою, а другою за вухо.

—Так ти, — кажу, — отак на питання старої гвардії відповідаєш? Та ти знаєш, гнидо аліментарна, може, я за тебе страждав у революцію. Ех ти, зміна єрундова.

Та керуючою рукою по задниці його, по задниці… Верещить воно, пручається. Пустив я його, а самому досадно: зміни путящої немає!

Зайшов у сельбуд, а там сидить Пріся. Я до неї, як товариш, положив руки на груди й хотів побалакати про внутрішній стан нашої продукції, а вона як заверещить та від мене.

Тоді я їй:

— Ех ти, міщанка, наскрізь прогнивша, може, товариш на політичну тему хотів з тобою побалакати, а ти тікаєш. Міщанка ти!

Вийшов із сельбуду і світ мені не милий.

А тут назустріч суне піп, та в новій рясі. Не витримав я... плюнув на його рясу та голосом, повним пролетарської зневаги:

— Ех ти, опіум!

А він:

—Ви, товариш Федір Гуска, пообережніш, а то я за таку антирелігійну пропаганду жалітися буду.

А я йому:

— Цить, а то вмреш! За себе не ручаюсь...

І сумно мені, пресумно: опіум, так би мовити, і той огризається.

Іду повз крамницю, а там очищену виставлено — так я з горя й хильнув. Та й подумати так: ну, не питиму я, не питимеш ти, а там третій пити не схоче. Питаю я тебе, хто ж тоді питиме? А випустили: збиток видимий державі.

Не пригадую я після того нічого — не стільки від горілки, як од горя.

А на другий день на бюро мене.

— А за що? За віщо?

Федько подивився на мене, шукаючи співчуття.

— Та воно, бач, Федю, не добре-таки ти робиш, — промовив я.

Федько враз одсунувся од мене:

—Ах ти, угодовець! А ще товаришем звешся! Зачуха ти, а не товариш!

Я змовчав. Правду кажучи, боявся, щоб мій закадичний товариш Федір Гуска по вуху мене не дзенькнув.

***

ЛЮБОВ ФЕДЬКА ГУСКИ

______________________________

Ми сиділи на дубках біля сельбуду, і Федя, обнявши мене однією рукою й примруживши око, час од часу спльовуючи, розповідав мені сумну свою любовну історію.

— Спочатку наші дипломатичні взаємовідносини з Дунькою були досить добрі й нормальні — обніму, було, кріпко, цмокну в щоку, а вона лише солідарно підморгує та хіба коли-не-коли скаже:

— Федько, не політиканствуй, куди ти ото рукою поліз? Ану зараз же вийми!

У Дуньчиній клуні був як у себе дома, це було, так би мовити, моє повпредство. Прийду, ляжу на примістку й почуваю себе, як недоторкана особа на ворожій території.

Так було до тої пори, доки в наші справи не встрявали Дуньчині батьки й не мали ніякого впливу на її особу. Але якось (Федя зітхнув) Дунька підпала під вплив батька й матері і почала вірити їхнім брехливим наклепам.

Захопивши владу до своїх рук, батько й матір — ці твердолобі консерватори — повели таку скажену агітацію проти мене, що я не знав, де й дітись.

От, уяви, одного разу в неділю виходить Дуньчина мати — цей міністр

внутрішніх хатніх справ — на колодки й привселюдно на жіночому, так би мовити, парламенті виступає з провокаційною мовою, мовляв, Федько Гуска — барбос і падло, та я його, ракла, й у двір до себе не пущу, а не то що дочку заміж за нього оддам. На колодках в той час була тітка Мокрина, а ти ж знаєш тітку Мокрину — це ж не жінка, а чортова радіотрансляція. Через день все село знало про виступ й з усіх боків коментувало промову Дуньчиної матері — натякаючи на загострення взаємовідносин поміж нами та на розрив.

Я сам добре почував, що тут пахне розривом. І не помилився. Одного разу я таки підмовив Дуньку піти погуляти, і, залишивши піджак свій у клуні, пішов на леваду.

Через годину повернувся й побачив жахливу картину. На мій піджак Дуньчині батьки зробили ганебний наскок. Це був справжній розгром.

Як потім виявилося, батьки шукали якогось листа, що начебто я писав до Гапки Сапронової.

Це мене так обурило, та й справді, братушка, це ж було нечуване нахабство, що я тут же у Дуньчиному дворі помінявся з матір'ю гострими нотами. На другий день у селі тільки й розмови було, що про мій розрив. Ворожі до мене кола населення галасували, що, мовляв, так йому й треба, сучому синові, й побоювалися — коли б я Дуньчиним батькам вікон не побив.

Помірковані кола стояли на моєму боці.

— Ну, а як же ти — не шкодуєш? — запитав я Федю.

Федя глянув на мене, усміхнувся, плюнув і гордо промовив:

— Мені хіба що — вони плакати будуть, а не я. Я ще вчора з хуторів двоє замовлень одержав: Хвеська Карпова — гуляти в неділю закликає, а Горпина Капронова на покрову прохає прийти, — он як — поняв?

Інші твори цього автора:

Дивіться також:

загрузка...