А треба було кричати: "Навіщо я, дурень, поліз у цю мерзенну історію?!" (Повертається до столу, пише й говорить одночасно.) Про те, що Степового "пішли", я довідався із третіх рук. Смішно це чи ні, але була використана та ж схема, що привела його в головні режисери, — безжальна газетна публікація, до того ж не в нас, а в столичній газеті — куди більш жорстока, ніж те, що написав я, коли звільняли головрежа Кравченко.
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. Мені залишалося тільки радіти, що сам я не мав до всього цього ніякого відношення.
ВЕРЧЕНКО. А було чому радіти взагалі? У країні бешкетувала горбачовська перебудова. Преса захлиналася від нових слів: гласність, плюралізм, реформи, демократія, консенсус! Вірним шляхом йдемо, товариші, і як тільки візьме гору нове мислення!.. Напевно, і десь у кабінетах з високими стелями взяло гору нове мислення: якщо ввести посаду художнього керівника й об'єднати посади директора й головного режисера в однієї особі, усе враз зміниться на краще.
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. А нічого не мінялося!
ВЕРЧЕНКО. А з чого? Партія, яка все ще залишалася одна, — і правильно, казав дехто, дві партії нашому народу не прогодувати! — рішуче боролася за тверезість. Але багатокілометрові черги тягнулися чомусь не до кас театрів, а до вино-горілчаних магазинів. І преса підспівувала тим, хто цю країну розвалював: реформи, економіка, інвестиції, народ, ринок, вітчизняний виробник, народ, блок, партія, фракція, народ, демократія, рейтинг, народ, реформи… Ми наш, ми новий світ побудуємо! А чого не зможемо самі — захід допоможе! Дасть — від щедрот своїх! — кредити, новітні технології, візьме за шкірку та й потягне туди, куди й не мріяли. І як же все буде чудово, якщо прийде на наші підприємства новий, ЕФЕКТИВНИЙ ВЛАСНИК...
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. І приходили?
ВЕРЧЕНКО. "Ефективні власники"? Ще б пак! І перш за все відправляли всіх у неоплачені відпустки. І поки вчорашній гегемон ходив навколо мерій, яки отримали своє нове мислення, із саморобними плакатами — "Дайте роботу!", "Віддайте зарплатню!" — бригади газозварників під корінь зрізали в цехах обладнання, будь-яке, все, і непотрібне, і найдорожче, а ефективний власник сплавляв його на захід за ціною металобрухту. Потім продавав цехові корпуси під склади або крамниці, а сам зникав у невідомості.
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. І вже не мало значення, хто буде художнім керівником у театрі — справи йшли все гірше, вже й актори ходили навколо мерій із плакатами — "Віддайте зарплатню!" Слухай, а чому не "Забезпечте нам глядача"?
ВЕРЧЕНКО. А їм раніше, щоб зарплатню отримувати, глядач був не потрібен! Зате ледве не щодня у театрі проводилися збори — профспілкові, колишніх партійних організацій вже ніде не було. І щоразу актори вимагали нового худкера.
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. Байка Езопа — "Жаби, що просять царя"…
ВЕРЧЕНКО. Я зробив одну або дві публікації про ситуацію в трупі, випадково образив чергового худкера, а потім… мене перестали пускати в театр. Ну й… я самоусунувся. Мені й без театру було про що писати. Про трудові колективи, які ставали заручниками в переділі власності, про підприємства, що йдуть на дно. Хоча все частіше відчував себе хлопчиком, що намагається заткнути пальцем дірку в греблі.
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. А ще ти ходиш на пресконференції!.. На брифінги!.. Береш інтерв'ю!.. І начебто б чесно робиш свою справу…
ВЕРЧЕНКО. Але якщо високі й найвищі посадові особи безсоромно брешуть…
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО А ти вимушений повторювати цю брехню… (Знову надягає клоунську маску, звертається до глядачів). Агов, хлопці, вам ковпаки роздати чи самі надягнете?!
ВЕРЧЕНКО. Але раптом наступний худкер театру знайшов свій рецепт: здавати будинок для корпоративів, до яких виявилися ласі власники приватних фірм, нові хазяї життя.
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. Корпоративи! А тридцять років тому й слова такого не було!
Ляльковий план. Актори розігрують репризу.
ВЕРЧЕНКО. Добродії, ви не розумієте! Це вам не смердючий шинок, це ТЕАТР! Тут не тільки БУФЕТ. Тут — ще й СЦЕНА!!!
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. І між третьою й четвертою й між сьомою й восьмою вам зі сцени що-небудь покажуть! (Партнерові.) А що, до речі, покажуть — два притупування, три припліскування?
ВЕРЧЕНКО. Високе мистецтво. Капусник називається.
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. А в капусті нові хазяї життя розуміються!
ВЕРЧЕНКО. А які там ложі, добродії, — асоціацію вловлюєте?! Ви тільки, добродії, вбиральню й гримувальню не переплутайте…
Живий план.
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. Як життєрадісно! А артисти що?
ВЕРЧЕНКО. Нарікали, звичайно: "Це він власне фінансове становище поліпшує…" Але так… неголосно… Бо їм, здається, зарплатню почали виплачувати.
Ляльковий план.
Входить Сергій Васильович (ляльку Сергія Васильовича веде молодий Верченко).
СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ. Доброго дня, Олександре Юрійовичу.
ВЕРЧЕНКО (трохи нервово). Сергію Васильовичу?! Вам теж стріляли?! Чи знову почнете умовляти п'єсу писати?
СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ. А чому б і ні, чому б і ні, Олександре Юрійовичу? Кому як не вам, авторові двох п'єс…
ВЕРЧЕНКО. Вони навіть не поставлені!
СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ. Відмовки! Поставлять третю — і перші дві з руками відірвуть.
ВЕРЧЕНКО (раптово пожвавлюється). Найсмішніше, Сергію Васильовичу, що я вже й сам бачу, як можна цю п'єсу написати! Але…
СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ. Ніяких "але"! Пишіть!
ВЕРЧЕНКО. У мене зустрічна пропозиція — щоб ви написали. А я вам ідею подарую.
СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ. Смієтеся?!
ВЕРЧЕНКО. Над собою! Але це добре, що ви прийшли, я як раз дзвонити збирався.
СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ. З приводу?..
ВЕРЧЕНКО. Допомога потрібна. Чий ювілей ми відзначаймо насправді? Чи дійсно сьогоднішній театр спадкоємець дореволюційного? А якщо ні — хто спадкоємець?
СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ. А ніхто! Дореволюційну трупу, що була гордістю міста, розвіяла громадянська війна, на її місце прийшли зовсім нові люди, їх і вирішили вважати спадкоємцями, а будинок театру, знаменита Гранд-Опера купця Зозулі, — це тільки будинок.
ВЕРЧЕНКО. До речі, про Гранд-Опера. Всі ці розмови, що інтер'єру театру потрібно повернути його дореволюційний вигляд, вони серйозно?..
СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ. Так. Якщо держава дасть грошей. Тільки все це нагадує старий одеський анекдот. Не чули? Про бордель, що перестав прибуток давати. Ну, нагнали туди фахівців з наукової організації праці, з ергономіки, з дизайну — стіни перефарбовують, інтер'єр міняють, трудовий процес хронометрують, фасад реконструюють… А отут іде мимо старий одесит. "Хлопці, а що це ви робите?" — "Не заважай, діду, наука працює!" — "Наука! Краще б запитали тих, хто розуміє: даремно фасади красити й ліжка пересувати, коли треба дівчаток міняти". (Верченко сміється.) А хочете ще посміятися? Чули про прокляття купця Зозулі?
ВЕРЧЕНКО. Яке?
СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ. Таке. Купця Зозулю після революції 1917-го шльопнули в підвалах губернської надзвичайної комісії, поруч, між іншим, з його Гранд-Опера. А він як закричить перед розстрілом: проклинаю, каже, й вас, і все, що для цього міста побудував. Не буде, каже, вам ні в чому вдачі!..
ВЕРЧЕНКО. Ви це серйозно?
СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ. Я, мабуть, і не серйозно. А ви спробуйте хоча б одну ніч у його колишній Гранд-Опера переночувати.
ВЕРЧЕНКО (з іронією). А ви — пробували?
СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ. Ні. Мені новий директор розповів. Там вахтери щоночі кроки чують. Або на сцені. Або в партері. Або на балконі. Або за лаштунками. Скільки разів уже міліцію викликали! Та приїде, перевірить — нікого. Кроки — були. А нікого! Ну й припинили викликати — зрозуміли: тінь купця Зозулі театром бродить… Добре, нехай бродить — аби до чергових не прийшла. А мабуть — не тільки Зозуля там блукає. Ще й тіні великих режисерів, чиї вистави в цих стінах ішли? І великих артистів, які на цій сцені грали…
ВЕРЧЕНКО (щиро сміється). Ну якщо й режисерів, і артистів — не так все погано! Виходить, живий ще в старих стінах дух славнозвісної трупи!
СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ. Але це тільки вночі! Ввечері, як вистава скінчиться й розійдуться всі — все й починається знову...
ВЕРЧЕНКО (сміється). Шкода, що тільки вночі.
СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ. Мабуть, дійсно шкода. То наша акторка-легенда над долею нинішньої трупи ридає. То наш великий антрепренер за лаштунками сатанинським сміхом регоче… Кожен своє чує. А деякі вважають, що великі попередники геть ні до чого… (Сцена знову поринає в півморок. Задник знову перетворюється на екран театру тіней. Унизу виникає зображення будинку театру. Величезна чорна фігура, піднімаючись над ним, робить руками страшні паси. Навколо в'ються чорти, відьми, домовики й інша нечиста сила.) Що разом з неприкаяною душею купця Зозулина до театру всяка погань проникає!.. Нинішній директор уже двічі батюшку запрошував…
На екрані виникає фігура батюшки, що махає кадилом і кропить будинок святою водою. Погань розсіюється. Але ледь зникає фігура батюшки — з'являється знову.
ВЕРЧЕНКО (іронічно). З першого разу не допомогло?
СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ. Та й з другого...
ВЕРЧЕНКО (як і раніше, з іронією). Нічого, зате реконструкція допоможе…
СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ. Олександре Юрійовичу, Олександре Юрійовичу! Доросла людина, а в казки вірите! Ну дадуть, скажімо, гроші на реконструкцію — й що? Це буде найграндіозніша вистава нашої Гранд-Опера. Ви й самі знаєте: будь-яке будівництво, будь-яка реконструкція — а скільки грошей осідає в кишенях підрядників і чиновників!.. А сенс? Ну повернуть інтер'єру його дореволюційний вигляд, ну одержить місто знову свою Гранд-Опера в мініатюрі — для нинішньої трупи це буде мати значення? Ну прийдуть вони в нові стіни. А навіщо? Знову щоки надувати — ми спадкоємці, ми спадкоємці?! А ми?.. Ми, як і раніше, будемо удавати, що це театр?.. А хіба не це ми робили завжди? Не ми аплодували на прем'єрах? Не ми писали позитивні рецензії?.. Пізно фасади реставрувати й ліжка пересувати, коли треба дівчаток міняти… (Виклик мобільного телефону, Сергій Васильович дістає слухавку; театр тіней мерхне, відновлюється повне освітлення.) Так?.. Зараз же їду!
ВЕРЧЕНКО. Що трапилося?
СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ. Прокляття купця Зозулі! Директора театру з інфарктом "швидка" забрала! Рятувати людину треба (іде).
Живий план.
ВЕРЧЕНКО (прямує до авансцени).