Лише висловився, що репертуарна політика театру і, відповідно, глядацька зацікавленість залежать у першу чергу від режисерів і режисури. Прізвище Степового згадав тільки раз. Ну, мабуть, трохи доброзичливіше, ніж збирався — якби розмови з ним не було. Усе, що я зробив, це запитав: чому театр не займає у сфері культури те місце, що йому належить? І цього вистачило?.. Ні, хлопці, інтрига заварювалася десь вище, ніж рівень Нелі Володимирівни. Публікацію дійсно чекали. І головний редактор, член бюро обкому, знав про це. Але це я сьогодні такий розумний. А тоді…
Ляльковий план.
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. Юрійовичу, але й тоді партійне й радянське керівництво тільки тим і займалося, що "рятувало" театр, щоб до нього йшов глядач! Але ж театр — це складова частина єдиної ідеологічної системи! І глядач просто зобов'язаний ходити на вистави, щоб вкушати потрібний йому духовний хліб.
ВЕРЧЕНКО. Що тільки для цього не вигадували! До буфету театру, наприклад, завозили дефіцитні продукти. Зникло, скажемо, у місті вершкове масло. І от глядач приходить на виставу і бачить — а в буфеті масло є! І навіть можна взяти пів кіло!
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. І от після антракту сидять глядачі в залі з паперовими згортками в руках і вже не стільки виставу дивляться, скільки нудяться. Тримати ідеологічно потрібний продукт у руках — незручно, може потекти. На коліна покласти? Може ще й костюм заплямувати…
ВЕРЧЕНКО. Але вже наступного дня глядач прийде на виставу ідеологічно підготовленим. З торбиною. Та й ще сусідів, друзів, товаришів приведе! Не можна ж оголосити по радіо, що в театрі масло продають. І визнати, що в магазинах його немає! Треба було покладатися на інші засоби масової інформації — теж радіо, але сарафанне.
Грають репризу.
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. Юрійовичу, а як з цим зараз?
ВЕРЧЕНКО. З радіо?
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. Ні, з маслом.
ВЕРЧЕНКО. Завжди є. І усюди.
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. Вершкове?..
ВЕРЧЕНКО. Написано — вершкове. А чи масло… Написано — масло.
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. Не справжнє, чи як?
ВЕРЧЕНКО. Мабуть, й справжнє.
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. А ковбаса?
ВЕРЧЕНКО. Теж.
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. А на смак?
ВЕРЧЕНКО. Молодий ти ще… Дива синтезу! Будеш їсти віконну замазку, а вважати, що це французький паштет із трюфелем…
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. А не можна, як тоді, у буфет театру справжнє масло завозити? І щоб усі знали — тут справжнє!
ВЕРЧЕНКО. І визнати, що у всіх інших — не справжнє?.. А це вже недобросовісна реклама!.. Позов. Суд…
Пауза, що визначає кінець репризи.
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. Але коли й масло не допомагало, знову змінювали директора.
ВЕРЧЕНКО. Я якось познайомився з людиною, що, рятуючись від цієї посади, на місяць залягла до лікарні. І зображувала ледь не смертельно хворого — поки не відгриміли блискавки й не знайшовся черговий камікадзе.
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. А отут я зі своєю статтею: театр повинен рятувати не директор, а головний режисер. Слухай, Юрійовичу, а чому так виходило: від посади директора шарахалися як від вогню, а на посаду головного режисера кидалися як на амбразуру?
ВЕРЧЕНКО. Не сміши мене! Амбразура — це посада директора. Для неї Олександром Матросовим треба бути. Інша справа — головреж! Хто газетярам інтерв'ю дає, а артистам — ролі? А що таке артист без ролі? Кожному оплесків хочеться! І чим бездарніше — тим більше хочеться.
Живий план.
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. Зате мій театральний роман вийшов на новий рівень. Степовий запрошував мене на репетиції, ділився планами, запитував мою думку, навіть увів до художньої ради.
ВЕРЧЕНКО. Запитував думку?.. Ну це ти й бовкнув! Не було в нього такого звичаю!
Ляльковий план. Верченко й Степовий. Розмовляють ляльковими голосами.
СТЕПОВИЙ (насідає на співрозмовника). Яким ми хочемо бачити театр? Музейним експонатом у заскленій вітрині, що береже в собі дух давньої давнини? Але тоді не треба вимагати касових зборів! А якщо потрібні збори — не треба перетворювати театр у музейний експонат! Тільки нові постановки, тільки сучасність — може бути, одна-дві класичні вистави, як фірмовий знак театру — і прем'єри, прем'єри, прем'єри!..
ВЕРЧЕНКО. І ви вже, напевно, готуєте першу таку прем'єру!
СТЕПОВИЙ (розмахує рукописом). Ось вона, ця п'єса — п'єса, з якої я почну як головний режисер! (Верченко-лялька намагається заглянути в рукопис.)
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО (у живому плані) Але коли я побачив, з якої п'єси він зібрався почати, я навіть підстрибнув від несподіванки.
ВЕРЧЕНКО (лялька — підстрибує й зависає в повітрі, безпомічно рухаючи кінцівками). Адже ця вистава вже йшла майже у всіх театрах!
СТЕПОВИЙ (теж злітає в повітря, але не стає безпомічним — веде діалог ще активніше, "зверху униз"). То й що?!
ВЕРЧЕНКО (безпорадно). Це вже класика — навіть блискуча екранізація є! І що буде? Наш глядач буде сидіти й мимоволі зрівнювати — і те не так, і це не те...
СТЕПОВИЙ (злітає ще вище). Олександре Юрійовичу, ви нічого не розумієте! Сам великий Безнадій-Лямповецький почав саме із цієї п'єси й з нею перетворив свій відсталий театр на сучасніший у світі! А зараз і я цією п'єсою відроджу і наш театр!
Живий план.
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. Я слухав із сумнівом і надією. А якщо я й дійсно бачу перед собою нового, ще невідомого місту й світові Безнадій-Лямповецького?! І прем'єра мене здівувала. Раптом заграли актори, на яких я вже готовий був поставити хрест. І в цілому вистава була непогана… Чи це тільки здавалося після нафталіну, яким театр дихав до того?
ВЕРЧЕНКО. Але один недолік існував: вистава була зроблена за вже відомим зразком. Ні, гірше! Була скопійована з відомого зразка!
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. І все ж я таки написав позитивну рецензію. Потім — ще дві-три.
ВЕРЧЕНКО. Кошмарів типових рецензій я позбувся. Зараз мене мучили інші комплекси.
Молодий Верченко бере стілець, спускається до зали для глядачів, ставить біля першого ряду, сідає; Верченко сідає на стілець на краю авансцени.
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. Я сидів у партері й дивився виставу, коли мене злегка штовхнули в бік.
ВЕРЧЕНКО. "І ви на це дивитеся?" — співчутливо прошепотів сусід праворуч.
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. Я знизав плечима й прошепотів у відповідь (виконавець ролі обертається й звертається до глядачів): "Гадаю, ви теж".
ВЕРЧЕНКО. "Я! — раптово розлютився він. — На це ж дивитися огидно! Вони ж в устілку п'яні, по сюжеті. А вони що творять! Чи вони дійсно в устілку?! Артисти…"
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. Я відвернувся, але незабаром відчув новий поштовх.
ВЕРЧЕНКО. "А цей що робить? Дивитися ж огидно! Артист зветься! Він же до неї з мерзенними намірами прийшов. Так давай! А він чого?.. Чи в нього ніколи мерзенних намірів не було?"
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. На сцені йшла комедія. Поруч зі мною розгорталася драма.
ВЕРЧЕНКО. "Погляньте! Це вона так пручається! Дивитися ж огидно. Актриса!.. Вона що, не пручалася ніколи?"
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. Відповідей він не чекав.
ВЕРЧЕНКО. "А той що зображує? Він же під потяг кинутися зібрався. Актор зветься! Він що, під потяг ніколи не кидався?"
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. Спіймав хвилину, я співчутливо прошепотів йому в вухо: "Ви, напевно, режисер?"
ВЕРЧЕНКО. "Режисер?! — вибухнув він. — Якщо хочете знати, найогидніше тут — режисура! Ну взявся ти ставити про безхатченків — будь ласка! Але щоб життєво було! Чи він безхатченком ніколи не був?"
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО (повертається до сцени). "Послухайте, — не витримав я, — якщо не подобається, можете просто піти"".
ВЕРЧЕНКО. "Можу, — погодився він безрадісно. — А навіщо? Ще огидніше, що мені про все це ще й рецензію писати".
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. "Яку рецензію?" — не зрозумів я.
ВЕРЧЕНКО (емоційно, показуючи, що персонаж, якого він зображує, виходить із себе). "Як яку? Звісно ж — позитивну!"
Пауза.
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. Так, нелегко дружити з театром…
ВЕРЧЕНКО (з посмішкою). Дружити? Ні, це ти з ними — дружиш, але вони тебе — використовують.
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. Але я дійсно вважав їх друзями! Скільки разів через це доводилося балансувати над текстом, як канатоходець над безоднею: один невірний крок, одне неточне слово — й все, ти летиш униз. Ну зробили вони нову виставу — ну й що?! Дивитися, взагалі, можна. Але можна й не дивитися — нічого не втратиш… Але це твої друзі — вони чекають на позитивну рецензію…
ВЕРЧЕНКО. І ти починаєш домислювати те, чого не було ні в п'єсі, ні на сцені: дивиться, глядачі, але ж у підтексті це є!.. У підтексті…
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. А хіба не позитивних рецензій чекали редакції газет?
ВЕРЧЕНКО. Іноді й мені казали: "Якщо щось не сподобається, не пишіть занадто різко". Й у начальницьких кабінетах з високими стелями чекали позитивних рецензій: але ж не даремно старалися — прийшов новий керівник і театр пішов на підйом…
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО (знову спускається до зали, іде проміж рядами; з інтонацією ярмаркового закликальника.) Кому позитивну рецензію?! Кому позитивну рецензію?! Вам? (Надягає глядачам блазнівські ковпаки.) Вам?.. І вам, і вам, і вам!.. (Надягає на себе клоунську маску, повертається до сцени, збираючи роздані ковпаки.) Пограли? Досить! Не тільки вам потрібні позитивні рецензії. Їх чекають усюди — у Кропивницькому, у Кривому Розі, у Херсоні, у Полтаві… (Знімає маску.)
ВЕРЧЕНКО. Але щось все одно було не так. Степовому відмовили у вступі до партії — а без партквитка він міг залишатися всього лише ВИКОНУЮЧИМ ОБОВ'ЯЗКИ головрежа. Театр усе більше нагадував корабель, що пливе невідоме куди без керма й без вітрил. Якісь чутки повзли по місту…
Ляльковий план.
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. Я спробував поговорити про це з Нінель Володимирівною (з'являється Нінель Володимирівна).
НІНЕЛЬ ВОЛОДИМИРІВНА (холодно). А хто винуватий, що Степовий виявився нездібним режисером?" (Зникає.)
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО. Я завмер. Це була її думка? Чи вона передала те, чого я сам ще не знав?
ВЕРЧЕНКО (ляльковим голосом). "Товариш Степовий не виправдав високу довіру…"
МОЛОДИЙ ВЕРЧЕНКО (услід Нінель Володимирівні). Навіщо ви втягли мене в цю авантюру?!
Живий план.
ВЕРЧЕНКО.