І саме редактор першим оцінює якість тексту. Він, редактор, і є перший читач, і якщо бачить безглуздість, нісенітницю, або просто неохайну роботу, то це й інші читачі побачать. Чи куплять вони неякісний товар?
І навіть найкращий письменник не суддя собі. Майже геніальний Стівен Кінг, король жахів, на початку кожної книги пише слова подяки — "моєму чудовому редакторові". Роберт Гайнлайн, дуже гарний американський письменник-фантаст, залишив пораду. Бажаєте друкуватися? Відправляючи рукопис, пишіть у листі, що не заперечуєте проти скорочень. І, зрозуміло, саме редактор і вирішуватиме — що скоротити, а що ні.
Томас Вулф міг і не вийти до перших рядів американської літератури без редактора Максвелла Перкінса. Перший роман Вулфа "Подивись на свою домівку, Янголе" по черзі відхилили усі нью-йоркські видавництва. І лише у видавництві Charles Scribner's Sons його оцінили: геніально, але з рукописом треба працювати. Перкінс не переписував, не вставив до рукопису жодної своєї фрази. Він просто казав: Томасе, це довго, Томасе, це погано, Томасе, це треба зробити по-іншому.
Їхня спільна робота тоді ж обросла легендами. Начебто Вулф казав: "Здається, я вже не можу сказати, що з цього моє". І нібито Вулф і Перкінс три дні билися врукопаш через фразу, яку слід скоротити. А Вулф привозив свої рукописи до видавництва вантажівками.
Але книга вийшла й одразу стала бестселером.
Так само вони працювали й над другим романом — "Про час і про ріку", який утвердив репутацію Вулфа як письменника.
І лише в нас… Не поважають саморобні автори редакторів.
Колись мені розповіли історію про якусь авторку, яка буквально верещала на укладачку альманаху: "У себе редагуй! А в мене — не чіпай!"
Перебудова вбила великі видавництва, залишивши їх без державного фінансування. На їхнє місце прийшли дрібні, які теж побажали називатися видавництвами, але практично були лише друкарнями. Все, що вони публікують, має оплачувати автор. Не заробляти своїм пером, а давати заробити видавництву. І весь тираж теж дістається автору, він же все сплатив, але далі роби з ним все, що хочеш. Я на власні очі бачив, як у книгарні, яка брала — зрозуміло, безоплатно — книги місцевих авторів на продаж, їхня ціна після численних уцінок опускалася до однієї копійки.
І навіть якщо в таких видавництвах є редактор, чи багато це змінює?
Як сам розповідав один із таких редакторів, він нічого не редагує — тільки дивиться, щоб крапки та коми стояли на місці. Він розуміє, що видавництво випускає макулатуру, але цього хоче сам автор! Тим більше, що сам автор і оплачує!
Закордонні видавництва не сидять на державному фінансуванні, однак цілком успішні. Багато хто має вже й багатовікову історію, й традиції, й авторитет. І мені важко уявити собі, щоб видавництво, яке має репутацію, взялося друкувати макулатуру. Навіть за гроші автора.
Зранку я написав Тетяні. Голубонько, ви автор і можете друкувати будь-яку редакцію, але навіщо було ще емоції виплескувати? Навіщо було писати наприкінці: дивіться, яка я підла?
Я не написала, що я підла! Я написала — віроломна!
Я перевірив ще раз листа. Справді, віроломна. Я що, перестав розуміти мову, якою пишу?
Навіть заглянув до Інтернету. Та ні, близькі слова. Хоча є й різниця. Віроломність — та ж підлість. Лише виряджається у шляхетний одяг. Аристократ не може бути підлим — лише по-благородному віроломним. Хоча що тут благородного? А простолюдин не може бути віроломним — лише підлим. Звичайно, й Танюша Віталіївна не може бути підлою, тільки віроломною.
Дивно, але листування продовжувалося. Вона щось писала. Я щось добросовісно відповідав. Але душевність пішла. Мабуть, ждав вибачень? Їх не було. Та й не могло бути. Хоча її оповідання про поета Алевтина не надрукувала. Ані її "правильну" редакцію, ані мою "неправильну". А що, мала? Ось же сам автор пише: редакція неправильна.
Дурна історія! Виплеснути — та й забути!
Але за кілька місяців вона зненацька надіслала мені нове оповідання.
Я примудрився простудитись, валявся з температурою, але файл відкрив.
І раптом зрозумів — не можу більше читати цей жований папір.
Глянув у кінець.
"На роки їх розлучили спочатку ковід, а потім війна".
То ти ще й спекулюєш на цьому?
Війна дійсно триває, і якими ж дрібними та вбогими виглядають на її тлі ці навкололітературні потуги.
Прощавай, Танюшо Віталіївно, залишайся у своїй шляхетній віроломності, яку мені, плебею, не зрозуміти. Пиши, що хочеш і як хочеш.
І нехай береже тебе Бог під російськими обстрілами.
2026