Десь на Хрещатику. Чи в профкомі їй три короби набрехали. Препогані, напевно, на цій турбазі справи, якщо вже так путівки людям нав'язують. Я ще в автобусі помітила: коли від станції від'їхали, ця дивачка ще нічого була. А як на трасу виїхали та два села без зупинки — отут, дивлюся, вона неначебто дерев'яніти стала. А на борщі… Гаразд, дасте дамі прикурити?
ТИТАРЕНКО. Я не курю. Мабуть, у сусіда сірники є? А він пішов.
ВАЛЕНТИНА. Вас отут троє?
ТИТАРЕНКО. Двоє. Обіцяли більше нікого не підселювати.
ВАЛЕНТИНА. Розкішно!
ТИТАРЕНКО. Розкішно… (Зненацька.) Влаштує він мені розкішне життя. Не встиг приїхати, помчався жінку шукати.
ВАЛЕНТИНА. Яку?
ТИТАРЕНКО. Будь-яку. У нього теорія така. Будь-якій жінці потрібна любов. Він може її дати. Все, кінець цитати.
ВАЛЕНТИНА. Цікаво… А який він із себе?
ТИТАРЕНКО. Ніякий. (Вибухає.) Не знаю, що він і кому дати може.
ВАЛЕНТИНА (сміється). Це ви даремно, немає таких чоловіків, щоб нічого жінці дати не могли. А якщо бувають… самі жінки й винуваті!.. А ти навіщо приїхав?
ТИТАРЕНКО. Навіщо? (Раптом говорить з інтонацією Федорченка.) А навіщо мужик до турбази рветься?
ВАЛЕНТИНА (сміється). Ні, навіщо?
ТИТАРЕНКО. А ви навіщо?
ВАЛЕНТИНА. Я? Заміж вийти.
ТИТАРЕНКО. Як це?
ВАЛЕНТИНА. Ну, як всі, напевно. Я ще жодного разу не виходила.
ТИТАРЕНКО. І за кого?
ВАЛЕНТИНА. А я ще не вибирала. Подивлюся спочатку.
ТИТАРЕНКО. І звідки ви така?
ВАЛЕНТИНА. Яка?
ТИТАРЕНКО. Ну... така...
ВАЛЕНТИНА (швидко йде до дзеркала). Яка така?
ТИТАРЕНКО. Ну… звідкіля.
ВАЛЕНТИНА. А… (махає рукою убік вікон) звідтіля. З-за кордону. З Княж-Острова.
ТИТАРЕНКО. А сюди як потрапили?
ВАЛЕНТИНА (знизує плечима). Бартер…
ТИТАРЕНКО (розглядає Валентину). Цікавий бартер!
ВАЛЕНТИНА. Ні, це не я — бартер. Путівки — бартер! Наше підприємство за щось бартером отримало.
ТИТАРЕНКО. А у вашому Княж-Острові мужиків немає?
ВАЛЕНТИНА. Бачила б я їх усіх!.. Тих, що кращі, вже розібрали. А ті, що залишилися… Дурепа я була, не одразу зрозуміла… Ні, а ти навіщо приїхав?
ТИТАРЕНКО. П'єсу писати.
ВАЛЕНТИНА. Яку п'єсу?
ТИТАРЕНКО. Таку. (Сміється, показуючи на її цигарку.) Неначебто про сірники.
ВАЛЕНТИНА. Які сірники?
ТИТАРЕНКО. Які усім замість дріб'язку на решту втулювали. Коли в нас ще дріб'язок мідний був.
ВАЛЕНТИНА. І як ти про це будеш писати?
ТИТАРЕНКО. Ну, як всі, напевно. Я ще жодного разу не писав.
ВАЛЕНТИНА. А всі як пишуть?
ТИТАРЕНКО. У принципі просто. Пишеш ім'я персонажа. Ставиш крапку. Потім — те, що він сказав. Потім — ремарку. Потім — ім'я іншого персонажа й що він сказав. Ось так, репліка за реплікою — виходить діалог.
ВАЛЕНТИНА. А ремарка — це що? Я думала, що квиток безплатний.
ТИТАРЕНКО. Безплатний — контрамарка. А ремарка — слова від автора.
ВАЛЕНТИНА. І що виходить?
ТИТАРЕНКО. Та що завгодно! От наприклад. Ремарка: кабінет у Кремлі, входить Володимир Ілліч.
ВАЛЕНТИНА. Володимир Ілліч? Той самий?
ТИТАРЕНКО. Той. Далі з абзацу: Володимир Ілліч. У дужках: задумливо. Крапка. Тепер репліка: Фелікс Едмундович. Знову ремарка: входить Фелікс Едмундович.
ВАЛЕНТИНА (із сумнівом). Це твоя п'єса така?
ТИТАРЕНКО. Ні, це не моя. Ну… вважай, це Погодін, "Кремлівські куранти". Бачила?
ВАЛЕНТИНА. Так. У телевізорі.
ТИТАРЕНКО. Почекай, зараз ще репліку вигадаю! Зараз!.. Володимир Ілліч… каже… "Погано працюєте, Феліксе Едмундовичу. Навіть куранти полагодити не можете! Приїде який-небудь іноземець, приміром, як я геніально передбачаю, Герберт Веллс, а на Червоній площі безпритульний поцупить у нього годинника — як Герберту Веллсу довідатися, котра година?"
ВАЛЕНТИНА. Це що, комедія?
ТИТАРЕНКО. Трагедія. Тільки веселенька! Останній інженер, який ще не забув, чому його навчали, сірники продає. Чека хапає інженера, але везе не до Луб'янки — до Кремля! Безодня гумору. Він думав — до Луб'янки! Глядачі ридають від сміху. Вони теж думали — до Луб'янки. А виявляється — куранти лагодити. За іншими інженерами, щоправда, ніхто не посилає. Інші нехай продовжують. Що вони там продають? Сірники? Мило? Пральний порошок? А куранти — всі бачать!..
ВАЛЕНТИНА (із сумнівом). І навіщо ти про це пишеш, якщо Погодін вже написав?..
ТИТАРЕНКО. Ні, мою п'єсу ще написати треба. Теж комедія, між іншим. Вчорашній конструктор сідає за п'єсу. І думає, як йому пощастило! Не на ринку, не на біржі — у газеті, до редакції взяли. Пише… Тільки чим більше пише, тим менше може сказати. Парадокс якийсь! Ви що, хочете туди, назад? Ні, я не хочу. Я вперед хочу!.. А куди вперед? Заводи не працюють, інженери на ринках торгують, начальство по закордонах шастає…
ВАЛЕНТИНА. І наше шастає! А завод місяцями простоює. Зате повертаються на автівках.
ТИТАРЕНКО. Так. Головне, щоб куранти йшли. І все гаразд: їхній час!
ВАЛЕНТИНА. Так ти тут п'єсу будеш писати?
ТИТАРЕНКО. А більш ніде. Це… я навіть не знаю, що це. Раптом прокидаєшся серед ночі… Якісь слова в голові… А отут путівка… Дешева… І профспілка розщедрилася — п'ятдесят відсотків сплатила…
ВАЛЕНТИНА. А ти звідкіля?
ТИТАРЕНКО. Яка різниця? Не з-за кордону…
ВАЛЕНТИНА. Так… тепер у вас незалежна держава… Вже й кордон є…
ТИТАРЕНКО. Справжній?
ВАЛЕНТИНА. Ні… майже ні… прикордонник у паспорт подивився — та й усе… Але митниця!.. Уяви собі — митник хотів мої парфуми захапати! Сказав — контрабанда!.. І гроші не такі, як у нас…
ТИТАРЕНКО. Ну… так. І кордон, і гроші… (Дістає з кишені, кидає на стіл.) Оце в нас зараз — гроші.
ВАЛЕНТИНА (із цікавістю бере в руки, читає). Сто тисяч купонів. Ось як! Ти що, мільйонер?
ТИТАРЕНКО. У нас уже всі мільйонери. Ну… у кого робота є. І коли за неї платять.
ВАЛЕНТИНА. Мільйонери… Добре живете!
ТИТАРЕНКО. Папірці!
ВАЛЕНТИНА. Але у вас з ними, напевно, й купити щось можна…
ТИТАРЕНКО. Кожного дня все менше. От про це я написати хочу! Ламається все навколо, а ми — як страуси!.. У нас ці фантики, якщо хочете знати (запинається, але наважується й договорює), у вокзальних вбиральнях на підлозі валяються.
ВАЛЕНТИНА. Як це?
ТИТАРЕНКО. А так. Якщо вже туалетний папір дорожчий, ніж ці папірці. Вбиральні зараз скрізь платні. За вхід — сплачуй. Туалетний папір потрібен — окремо сплачуй! А народ одразу прораховує: якщо не платити — дешевше вийде!..
ВАЛЕНТИНА (жахаючись). А потім прибиральниці ці папірці збирають…
ТИТАРЕНКО. Може бути…
ВАЛЕНТИНА (гидливо кидає гроші на підлогу й мчиться до вмивальника). Ось це звідки! Від вас пішло — відмивати брудні гроші!..
ТИТАРЕНКО (сумно сміється). Ні, ці, напевно, ще не занадто брудні. Поки ще дорожчі за туалетний папір…
ВАЛЕНТИНА. А все одно руки помити хочеться!
ТИТАРЕНКО. А у вас інакше? Ви розкажіть — мабуть, я до п'єси вставлю. Але… а з чого інакше, якщо навіть справжнього кордону нема…
ВАЛЕНТИНА. Це, напевно, поки. А потім… попливемо в різні боки, як у морі кораблі…
ТИТАРЕНКО. Не знаю. Напевно, й через двадцять років будемо плавати в одній ополонці, як… у морі кораблі… Хоча… Хто знає, що там далі…
ВАЛЕНТИНА (вона вже заспокоїлася). Слухай, а що ти потім із цією п'єсою робити будеш?
ТИТАРЕНКО. Ну… спробую до театру запропонувати. Хоча не знаю… мені здається, й театри гинуть. Одне телебачення залишилося. А тримається тільки рекламою! Кожні двадцять хвилин — тампакси, цукерки, памперси, засоби від поту, все впереміжку. Після цього ніякої цукерки не захочеш. Мабуть, і театри так само виживати почнуть? Гамлет кричить: "Бути чи не бути?" А з-за лаштунків вискакують крем'язні здоровили й репетують: "Якщо ви скористаєтеся нашим засобом від поту… від дурного запаху з рота… від прищів… від діареї… від…" Від чого там ще?.. Мабуть, і не потрібна нікому моя п'єса? Тільки я все одно напишу. Це як божевілля якесь — пиши!
ВАЛЕНТИНА. Слухай, і у мене так було — божевілля якесь! Ремонт я у себе в кімнаті затіяла. Так штукатурку до самого бетону зняла. Бетон нерівний — а я його наждачкою! Місяць пилюкою дихала! Сама думаю: дурепа, навіщо ти це робиш? Але шліфую, шліфую, шліфую… А що — робоча кістка! Зате потім шпалери приклеїла — гладенько, як яйце. Я й матері в кімнаті хотіла так зробити, але вона не дала.
ТИТАРЕНКО. Ви вдвох з матір'ю живете?
ВАЛЕНТИНА. Так. Мій батько всім Радянським Союзом від аліментів бігав. Я його й не пам'ятаю майже. Мабуть, згорів давно від горілки. Зате в кімнаті одразу просторіше стало… От я й надумала (пауза)… до турбази поїхати.
ТИТАРЕНКО. Зараз за цим треба до турбази їхати? По-іншому не можна?
ВАЛЕНТИНА. Як? Шлюбне оголошення дати? Щоб усілякі пройдисвіти кинулися? Ні, я й сама можу вибрати! А що? Я вільна жінка. Тільки от де вона в мене, ця свобода. А п'єсу ти не про те пишеш!
ТИТАРЕНКО. А про що треба?
ВАЛЕНТИНА. Про кохання!
ТИТАРЕНКО. А… ну так! У нас сімдесят років тільки про куранти писали. Навіть якщо про кохання — ні, знову про куранти! Про куранти писати неважко… Це ж не про любов…
ВАЛЕНТИНА. Чому? Сам казав: слово за слово…
ТИТАРЕНКО. Ну так! Репліка за реплікою. Поки не напишеш: кінець. Або — завіса. Деякі пишуть: завіса. Не в словах справа.
ВАЛЕНТИНА. А в чому?
ТИТАРЕНКО. У людях. Що ними рухає? Приміром чоловік і жінка. Удвох в одній кімнаті. Ще незнайомі. А потім опиняються один в одного в обіймах. Як це раптом відбувається?
ВАЛЕНТИНА. А так само — слово за слово.
ТИТАРЕНКО. Так просто? (Сміється.)
ВАЛЕНТИНА. А навіщо мудрувати? От ти мені кажеш: у вас гарні очі.
ТИТАРЕНКО. У вас… Звідки мені знати, які у вас очі?
ВАЛЕНТИНА. Отже! На прохання трудящих — знімаю! (Знімає окуляри.) Ну, кажи.
ТИТАРЕНКО. У вас гарні очі. (Пильно вдивляється в очі Валентини.)
ВАЛЕНТИНА. І все?
ТИТАРЕНКО. А що ще?
ВАЛЕНТИНА. Ти ж письменник! Вигадай! Ну, про парфуми мої скажи. Я через них усе місто оббігала.
ТИТАРЕНКО. Дійсно. Парфуми неймовірні…
ВАЛЕНТИНА. Ну хто так хвалить? Як ти можеш на відстані відчути?
ТИТАРЕНКО. Ваші парфуми на всю кімнату тхнуть.
ВАЛЕНТИНА. А ти прикинься, що вловив тонкий аромат… підійди ближче… нахилися… Ну, кажи: які чудові парфуми!
ТИТАРЕНКО. Можна вас поцілувати?
ВАЛЕНТИНА (сміється). Це ти від свого сексуально стурбованого сусіда заразився?
ТИТАРЕНКО.