МЕФІСТОФЕЛЬ. Чудово, я запам'ятаю. А щоб і ти запам'ятав — от договір. Одна лиш крапля крові — підпиши!
ФАУСТ. Кров'ю?
МЕФІСТОФЕЛЬ. А чим підписують контракти у вас?
ФАУСТ. Чорнилом.
МЕФІСТОФЕЛЬ (сміється своїм фірмовим мефістофельським сміхом). Ха-ха-ха! Наївний Фауст! Спочатку — кров, чорнило — потім!
ФАУСТ (підписуючи). Ну, підписав — а що змінилось? Нічого не відчуваю!
МЕФІСТОФЕЛЬ. Зараз відчуєш! За мить ти знову будеш молодий! І повний сил!
Знімає з рамен накидку й накидає на рамена Фаустові. Миттєво проносяться тіні духів, феєрично змінюється освітлення, чути вереск і громовий удар. Освітлення стає, як було раніше.
ФАУСТ (відтепер він у тілі Мефістофеля — інакше кажучи, актор, що був Мефістофелем, з цієї хвилини — Фауст; підходить до дзеркала). Це я, доктор Фауст? Не може бути!
МЕФІСТОФЕЛЬ (інакше кажучи, актор, що був Фаустом). Дай хвилинку до твого тіла звикнути. (Потрохи розпрямляє спину, розправляє рамена, поправляє накидку й повертає собі статуру Мефістофеля). Чудово! Залишилося переодягнутися (тягнеться до баула), добре, потім. Чому ти дивуєшся, Фаусте?! Для людини, що на "ти" з самим чортом, немає нічого неможливого!
ФАУСТ. А що за жінка там, у дзеркалі, удалині?! Вона прекрасна!
МЕФІСТОФЕЛЬ. Її побачиш незабаром у плоті! (Убік). Тепер йому будь-яка жінка здасться Прекрасною Єленою Троянською. А як дійде до жінок, тут ти й позабудеш про твою мету... високу...
Лунає стукіт в інші двері.
МЕФІСТОФЕЛЬ. Увійдіть!
Входить Ваґнер.
ВАҐНЕР. Що за накидка на вас, професоре?
МЕФІСТОФЕЛЬ. Я збираюся в дорогу. А хто ви?
ВАҐНЕР. Професоре, це ви чи не ви? Це ж я, Ваґнер, ваш ад'юнкт. А ви... якийсь інший... та ще ця накидка...
МЕФІСТОФЕЛЬ. Ах, Ваґнере! Ну, звичайно, це я. Що тобі потрібно?
ВАҐНЕР. Я хотів проконсультуватися. У мене виникли сумніви з приводу дисертації — мабуть, взагалі обрати іншу тему?..
МЕФІСТОФЕЛЬ. А яку тему ми обрали?
ВАҐНЕР (з подивом). Філософію...
МЕФІСТОФЕЛЬ. Звичайно! Філософію! А навіщо?..
Мудровані слова — багато в них пуття?!
Суха теорія, мій друже, а зеленіє дерево життя!***
ВАҐНЕР. То, може бути, законознавство?
МЕФІСТОФЕЛЬ. А сенс? Теорія тут не потрібна: краще одразу стати суддею або прокурором і вирішувати людські суперечки — взяв хабаря в того й в іншого, а потім повернув справу так, що обоє залишилися в дурнях, а ти — при грошах!
ВАҐНЕР. А щодо богослов'я?
МЕФІСТОФЕЛЬ. Ні, тільки не це! Можна влізти до таких нетрів, що навіть само моє існування виявиться під сумнівом. Адже я існую!
ВАҐНЕР. А медицина?.. Довгий шлях?..
МЕФІСТОФЕЛЬ. О, це легко. Але краще одразу зайнятися практикою! О, які гонорари! І жінки, жінки, жінки! Адже у них стільки хвороб...
МЕФІСТОФЕЛЬ. Ти, головне, не заважай їм так думати!
ВАҐНЕР. Професоре! У мене вже тремтять руки з нетерпіння... але в голові — сумбур. Що вибрати?!
МЕФІСТОФЕЛЬ. Начхай ти на цю дисертацію! Насправді, бачу, тобі потрібно набагато більше — весь світ!
ВАҐНЕР. Весь світ...
МЕФІСТОФЕЛЬ. І я можу піднести його тобі в цукерковій обгортці!
ВАҐНЕР. Як?
МЕФІСТОФЕЛЬ. Просто, як яєчня! Тільки потрібно мати сміливість розбити два-три яйця! (Сміється своїм фірмовим мефістофельським сміхом).
Входить Фауст з невеликим саквояжом у руці.
ФАУСТ. Я готовий.
ВАҐНЕР. А це хто?
МЕФІСТОФЕЛЬ. Я обзавівся помічником, його звуть... Генріх! Все, Ваґнере, ми йдемо, але я повернуся, й ми домовимося віч-на-віч.
Виходять.
ВАҐНЕР. Увесь світ у цукерковій обгортці… Увесь світ — не якась там жалюгідна кафедра. Всі багатства світу — а не якісь там жалюгідні вдячні учні… Дійсно! Яку нісенітницю я приміряв на себе! Для чого? Щоб скінчити, як Фауст?! Запорошені книги, від яких немає ніякої користі… всі ці засохлі реторти… предметні скельця, які давно покрилися цвіллю!.. А там — весь світ: і слава, й могутність, і будь-які жінки на вибір!.. А тут — цей дурний череп!.. (Бере череп у руки, повертає його так і так). Ну, чого ти скалишся, убогий Йорик?! Тобі мало, що ти стільки років скалився з Фауста? На що ти натякаєш? Сподівався, що будеш так само скалитися й з мене?.. А я цього не дозволю! (Відкидає череп, виходить; сцена трансформується).
Сцена 5-та
Вулиця.
Мефістофель уже встиг скинути одяг Фауста. Тепер обоє одягнені однаково: камзоли, накидки, капелюхи, шпага при боці. У Фауста підборіддя, що до того прикрашала мефістофельська борідка, чисто виголене. У Мефістофеля зникла з обличчя фаустівська борода: його обличчя залишається обличчям Фауста, але борідка стала мефістофельською.
МЕФІСТОФЕЛЬ. Дихай, Генріху! Після твоєї келії майже свіже повітря!
ФАУСТ. Ще б пак! Ні автомобілів, ні заводських труб... Однак ще нема й каналізації...
МЕФІСТОФЕЛЬ. Середньовіччя, докторе! Майже печерний вік... Але, думаєш, коли каналізацію вигадають, стане краще? То порив, то витік, то трубу в підвалі на металобрухт поцупили... По вулицях тролейбуси ходять, будинки багатоповерхові, а ви так і будете жити — як у печерному віці... Дивись, яка красуня!
ФАУСТ. Це вона — та жінка з дзеркала...
МЕФІСТОФЕЛЬ. Так не губися!
ФАУСТ. Але… ти мені допоможи...
МЕФІСТОФЕЛЬ. На жаль, Генріху, вона йде з церкви, зі сповіді, а я ту сповідь підслухав: вона непорочна! Виходить, моєї влади над нею нема.
ФАУСТ. Але… я боюся, що не зможу...
МЕФІСТОФЕЛЬ. Так, у душі ти все той же боязкий Фауст, але ти забув, що у плоті — ти чорт! До того ж поруч я — Фауст у плоті й Мефістофель у сутності своїй. Де зможу, допоможу. Між іншим: її ім'я — Маргарита. Ну, Ґретхен — за молодістю літ...
ФАУСТ. А що далі?
МЕФІСТОФЕЛЬ. Імпровізуй, дурню!
ФАУСТ. Вибачте, фрау, дозвольте запитати...
ҐРЕТХЕН. Фройляйн.
ФАУСТ. Вибачте, фройляйн, я хвилююсь, але річ у тому...
ҐРЕТХЕН. Річ у тому, що розмовляти на вулиці з незнайомцями — це непристойно!
МЕФІСТОФЕЛЬ (роблячи крок уперед). Перепрошую, але ви, можливо, знаєте мене. Я доктор Фауст.
ҐРЕТХЕН. Той самий доктор Фауст?! Я багато гарного чула про вас! Але мені здавалося, що ви старіший.
МЕФІСТОФЕЛЬ. О, сучасна медицина творить дива — я виглядаю молодшим за свій вік... Але вам про це думати зарано.
ҐРЕТХЕН. Чому? Думати про те, як зберегти молодість і красу, ніколи не зарано.
МЕФІСТОФЕЛЬ. Яке розумне судження, фройляйн. Я від нього в захваті! Але дозвольте спочатку, щоб дотриматися гарного тону, представити вам мого друга — звуть його Генріхом, він не з наших місць, належить до славетного роду, але, на жаль, у нього біда.
ҐРЕТХЕН. Що трапилося?
МЕФІСТОФЕЛЬ. Умер його дядько, залишивши величезну спадщину.
ҐРЕТХЕН. Яке нещастя...
МЕФІСТОФЕЛЬ. Подвійне нещастя! За заповітом дядька, Генріх повинен бути одружений, щоб спадщина не розвіялася за вітром, а передавалася з покоління до покоління, а він, на жаль, нежонатий і має лише три дні...
ҐРЕТХЕН. На що три дні?
МЕФІСТОФЕЛЬ. Щоб одружитися. Інакше спадщина дістанеться собору Святого Ганса. Дядька Генріха звали Гансом, і цей святий був його патроном.
ҐРЕТХЕН. Але це богоугодна справа.
МЕФІСТОФЕЛЬ. Звичайно! Але як же Генріх? З відчаю він навіть побіг до ворожки, а та напророчила йому, що саме в нашому місті, в цю годину й на цій вулиці він зустріне свою суджену...
ФАУСТ (нібито прокидаючись). Але вона сказала, що та обов'язково повинна зватися Маргаритою! От я і хотів вас запитати, чи не знаєте ви, фройляйн, яку-небудь Маргариту, щоб мешкала неподалік...
ҐРЕТХЕН (вагається). Я не знаю... Взагалі мене теж звати Маргаритою, але...
МЕФІСТОФЕЛЬ (з жаром). Так це ви і є! Чи, мабуть, є поблизу інша Маргарита?
ҐРЕТХЕН. Ні, на цій вулиці — тільки я...
МЕФІСТОФЕЛЬ (з жаром). От бачиш, Генріху, збулося пророкування ворожки — а ти не вірив! Вручай же скоріше подарунок, що ти приготував для своєї судженої!
ФАУСТ (у розгубленості). Який подарунок?..
МЕФІСТОФЕЛЬ. Генріху! Ну ту обручку з діамантом!.. (Нишком суне замшевий мішечок).
ФАУСТ (перебираючи вміст). Ну так... Обручка з діамантом... Ось...
МЕФІСТОФЕЛЬ. Але ворожка сказала, що якщо вона не буде впору, то це не та Маргарита! Приміряйте ж скоріше, фройляйн Ґретхен!
ҐРЕТХЕН (розгублено). Вона мені впору...
МЕФІСТОФЕЛЬ (убік). А інакше й бути не могло!
ФАУСТ. А тут іще сережки золоті... здається, теж з діамантами...
МЕФІСТОФЕЛЬ. Негайно приміряйте, фройляйн!
ҐРЕТХЕН (розгублено). Чи вони мені до лиця?..
МЕФІСТОФЕЛЬ (дістаючи з повітря дзеркало). До лиця! До лиця! Дивіться самі, фройляйн! Ну, Генріху, що там у тебе ще?!
ФАУСТ (передаючи весь мішечок). Та що там! Все це вам, Ґретхен!
ҐРЕТХЕН (розгублено). Які гарні й дорогі речі... І ви так запросто їх віддаєте мені?..
ФАУСТ. Ах, брязкальця!.. А я готовий віддати вам все — руку, серце, душу!.. Ні, про що я? Моє серце — вже ваше, з тієї секунди, як я вас побачив, я покохав вас з першого погляду! Знали б ви, Ґретхен, як я вас кохаю!
ҐРЕТХЕН. А якщо я вас не варта, Генріху?..
МЕФІСТОФЕЛЬ. Цього бути не може!
ФАУСТ. Звичайно, нам потрібно краще узнати один одного...
МЕФІСТОФЕЛЬ. Але часу обмаль!.. Ґретхен, подаруйте Генріхові цей вечір, а вранці — під вінець!
ҐРЕТХЕН. Але моя матінка... вона може розсердитись...
МЕФІСТОФЕЛЬ. Коли вона засне, ви Генріха впустіть у дім...
ҐРЕТХЕН. Але матінка спить так чуйно...
ФАУСТ. Ні, щось я не додумав, зараз повернуся (тікає).
МЕФІСТОФЕЛЬ. Ось мікстура (передає слоїк), додому прийдете — накапайте п'ять крапель матінці в пиття, вона засне й нічого не почує...
ФАУСТ (повертається навантажений коробками, пакетами). Я заскочив до нічного бутика — тут усе, що буде нам потрібно для весілля. А це — найкращі французькі парфуми!
ҐРЕТХЕН (у захваті). Парфуми… (Наважується). Ось моє вікно. Як матінка засне, я дам вам знак (іде).
МЕФІСТОФЕЛЬ. Ну, зрозумів, як треба діяти, роззява?
ФАУСТ (сміється).