Про інь і янь писав ще Лао Цзи.
В цім селищі навряд його читали,
Але віками ревно зберігали
Гармонію. І радість панувала
Серед людей трудящих тут завжди.
ЛИСТОПАД
"Нарешті розпочалась справжня осінняя погода..."
Нарешті розпочалась справжня осінння погода. Похолодало, засіріло, подули північні вітри. Все згідно вищим законам.
Я не втомлюсь розважливість вітать
І славити гармонії закони.
Я знаю, що святе природи лоно
І лиш вона дарує благодать.
ГРУДЕНЬ
I. "15.12 на борту СА 1209, що взяв курс на древню столицю Сіань..."
15.12. на борту СА 1209, що взяв курс на древню столицю Сіань і досяг максимальної висоти 10 км, я давала автограф китайському геологу і фану поезії Liang Changbao, який в очікуванні посадки читав грудневий номер журналу "Women of China" з моїм інтерв'ю і впізнав мене серед пасажирів.
Ця зустріч у небі,
В захмарних висотах
Залишила слід
Ніби янгольський дотик.
II. "З 26 грудня з нашою донею Олюнею..."
З 26 грудня з нашою донею Олюнею ми перебували у Шеньчжені і Гонконзі, повернулись напередодні Нового року, який весело і радісно зустріли родиною. Це наша сімейна традиція і багатовікова традиція китайського народу. А ще ми всі троє Півні, а Дракон наш найкращий товариш за китайським гороскопом.
Дракон і Фенікс, Фенікс і Дракон.
У цім партнерстві — зоряний закон!
V
Молитва осіннього ранку
Цього ранку, стоячи на місточку
Понад ставком, по якому
Пропливала пара ніби іграшкових качечок,
Я раптом відчула таку любов
До цього затишного і беззахисного світу,
Ніби від однієї мене залежить
Його майбутнє, і я промовила:
"Боже, навчи мене
Туди, де зненависть — нести любов,
Туди, де сумнів — віру,
Туди, де відчай — надію,
Туди, де печаль-радість,
Туди, де пітьма — світло."
Передноворічні роздуми
Троянди під снігом, під снігом троянди,
З'явилась зима на сріблястих пуантах
І світ огорта у мережані пута
Снігів і льодів вже за рік призабутих.
Бери кожушок і вдягай рукавички,
Годуй на балконі замерзлу синичку,
Щоранку сніжок відгортай від порогу —
З'явилась зима, білосніжна і довга.
Під вечір пуер із вишневим варенням,
І місяць на небі неначе на сцені,
І сни новорічні, ялинки, цілунки...
Це час сподівань і казкових дарунків.
Сонет для мами
Матусю рідна, ти все молода...
Ти в серці маєш те, що не зникає —
Любов до пісні і любов до краю,
Який подарував тобі літа.
Оті літа — це скарб, а не біда...
Тому, хто творить, любить і дерзає,
Тому, хто засіва густі жита.
Пребудь довіку в радості і силі.
Поглянь довкруг — які обличчя милі
Це друзі, діти — це одвічне коло...
Його ніхто не зможе розірвати...
А найдорожчі — Україна й мати
Цвістимуть завжди як весняне поле!
Діалог під зорею Альтаїр
Ця спека, це літо, цей синій круїз...
Це море панамок і море валіз...
Цей теплий сірокко, цей безмір води...
Коктейлі і соки, і джаз довкруги...
За що мені радість неждана оця
У місяць зимовий, у місяць Стрільця.
Шезлонг голубий, лазурова блакить
І голос, що кличе цвісти і любить.
Ти кажеш: "Людуню, дивись — Альтаїр
Під ним присягаюсь в коханні, повір —
Минає життя, час летить все хуткіш,
А наша любов все міцніш і міцніш!
Немає ні дня а ні ночі тепер,
Щоб я не подякував Богу за те,
Що дав мені долю душею рости,
З тобою в цім морі житейським плисти
Тримати за руку, чоло цілувать,
Разом прокидатись, разом засинать
І вірити серцем — вовіки і присно
Любов твоя світла, кохання пречисте!"
Я слухаю голос і теплий, і щирий...
Навіщо слова, мій коханий, єдиний,
Ти — рідний, ти — рідний, ти — рідний — ну що ще...
Немає на світі нічого дорожче
За очі дітей, за дітей голоси,
За щастя у морі житейськім плисти
З тобою, мій муже, з тобою, мій світе!
Як сонцем любов'ю твоєю зігріта!
Прогулянка по весняному парку Чаоян
Весна спалахнула, неначе салют...
О, залпи духмяних магнолій!
В цім парку найкращий весняний маршрут
І дуже смачні равіолі.
Тож наш променад вздовж озер і алей
Крізь тиху ранкову прозорість
Дарує снагу (number one привілей)
Для тих, хто не втратив ще совість.
Так, знову весна! І весни аромат
Вертає нам радість і силу.
І цінність життя виростає стократ,
І крила, і крила, і крила!!!
Борюсь з вагою
I. "Щовечора я одягаю..."
Щовечора я одягаю
Японський герметичний костюм чорного кольору,
Вигаданий для тих,
Хто прагне скинути кілька зайвих кілограмів,
І як ніндзя розчиняюсь у темряві саду.
Кілограми блискавично тануть,
А душа співає величальну Людському розуму.
II. "В костюмі від "Карра..."
В костюмі від "Карра",
У кепі від "Polo"
Я пробігаю дванадцяте коло.
Сонце зійшло'. Заспівали птахи.
Боже, прости мені, грішній, гріхи.
Ось воно щастя, легке й неозоре,
Ось вона радість погідна, мов поле
Рідне моє, праслов'янське, святе...
Кращого в світі немає ніде!
"good night, beijing" ніколи не постаріє
"Reflector" вірний собі —
Виконує культовий твір,
Який слухали Пекінська Олімпіада,
Дім Народних Зборів
А ще мільярди китайців
В усіх усюдах цієї маленької
Планети, що зветься Земля.
І от тепер знову
Звучить знайома мелодія,
Яка вочевидь ніколи не
Стане старомодною,
Бо Пекін завжди молодий.
Прогулянка вздовж San Li Tun
О, літо в Пекині,
Буяння шифонів,
Реклами, плакатів,
Квітучих газонів,
Троянд і лілей,
Й петуній пахучих.
Обвал кольорів,
Мов гроза неминучий.
О, як я люблю
San Li Tun у цю пору:
Красунь дефіле,
Атмосферу мажору,
Зайти B"Let's seefood"
І на літній терасі
"Bazar" погортать —
Що сьогодні на часі?
А потім блукать
Між "Balmain" і "Armani",
Спочить в "З d З"
На червонім дивані
І в затишку "Starbucks'y
Випить експресо,
Покладать Wi Fi,
Продивитися пресу,
Знайти своє фото
В китайським журналі,
Купить у букіні Румі й "Гітанджалі",
Згадати Тагора
Незлим тихим словом,
Спитати у Дженні,
Чи сукня готова
І рушить назустріч найближчій людині.
О, як я люблю Оцю пору в Пекіні.
На відкриття ресторану "modo" на San Li Tun
Я твій Вергілій, тож ходім
До ресторану "Modo".
У моднім ресторані цім
Панує смак і врода.
Нам "екоф'южен" подадуть
Два кельнери у чорнім,
Венесуелець шефом тут
І музика мажорна.
І бізнес ланч, скажи чому,
Стає маленьким святом,
Чим зачепили за струну
Ці хлопці і дівчата
Душі моєї? Не скажу.
Та в ресторані "Modo"
Я відчуваю не чужу,
А рідну насолоду.
Подорож у експресі Пекін-Шанхай
Раптово на пекінському вокзалі
Купила я "бестселер" Патанджалі.
Так, "Йога-сутра" нині, мабуть, top.
І п'ять годин не закривала книжку,
Забула Ганді й навіть Рамакришну.
Це, справді, був в моїм житті nonstop.
Експрес Пекін — Шанхай
Летів, мов птиця.
Та не хотілось у вікно дивитись —
Це щось подібне на ментальний шок.
Все дуже просто, просто і буденно
І в той самий час достоту незбагненне.
Та ось Шанхай і прибуття дзвінок.
Тепер живу і думаю: "Нівроку!
Якщо в тобі є часточка від Бога —
Не кайся у гріхах — пиши вірші.
О, як це легко — відпустить минуле,
Але є карма. Ви про неї чули?
Тож, мабуть, краще, друже, не грішить.
Прогулянка по саду "павільон голубих хвиль"
Цей, найстаріший сад в Сучжоу
Тисячу років тому побудував поет Су Шуньцин.
Природний ландшафт м'яко
Переходить у рукотворний пейзаж.
Тихо, людей майже не чуть,
Угорі наді мною курличуть журавлі
І п'янко пахне осіннє листя під ногами.
Поет мав неабиякий хист
І його ідея нагадати поетичні
Рядки класиків була геніально реалізована,
Бо і сьогодні я відчуваю кожною клітиною
Тисячолітній рімейк і шепочу вірш Лі Бо:
"У плинних водах місяць осінній".
Приєднуюсь до 5000 віршів, вже написаних про Лушань
I. "О, гори Лушань..."
О, гори Лушань,
Вас уже оспівали
Поети у віршах,
Музики в хоралах.
Та я відчуваю:
Цього ще замало.
І знову ловлю
Мить натхнення зухвалу.
О, гори Лушань,
Ви — святиня Китаю.
Ви — образ землі,
Назва їй Піднебесна.
О, "гори і води" —
Їх кожен впізнає.
Вони неповторні,
Єдині, чудесні!
II. "В горах Лушань у школі "Байлудун..."
В горах Лушань у школі "Байлудун"
Колись навчався геній-веселун.
Любив цей світ він і пісні, і вірші,
Та друзів і вино любив найбільше.
Він серпантини ці наче молитву
Напам'ять знав і ніби мову рідну
Беріг їх у своїй душі незгасній.
Ці водограї, ці гірські тумани,
Стрімкі потоки й голубу нірвану
Він зупинив, неначе мить прекрасну.
Вірші Лі Бо гортаю знов і знову —
Любити світ — оце життя основа!
III. "Азалія пахтить скажено..."
Азалія пахтить скажено,
Дурманить квітка навіжено.
Це значить на порозі літо —
Пора бажань несамовитих.
І я рушаю у дорогу,
Яка віншує перемогу.
Дивлюсь на світ, на ліс, на лан
Між незрівнянних гір Лушань.
І розумію — в цьому світі
Бувають незабутні миті.
Це спекле літо, ця вершина
І на вершині Я — ЛЮДИНА.
Ще про одне китайське свято
Таке спекотне літо це,
Таке вродливе.
Дуань у узе, дуань у узе —
Шепоче слива.
А по воді летять човни,
Дракони віщі,
Дуань у узе, дуань у узе —
Це вітер свище.
Хто переліг, а хто програв —
Не в тому справа.
Дуань у узе, дуань у узе —
Правічна слава.
О, море бамбуку у музейній залі
Цей чоловік усе своє життя малює бамбук.
Він досяг нечуваної досконалості
У зображенні листочків і стовбурів,
Колінця вузликів і прожилок, кольорів і відтінків.
Але немає дня, коли б він
Не відкрив для себе щось нове і незнане
У цій загадковій рослині, що на Сході
Стала символом незламної волі.
Щоранку цей чоловік прокидається
В надії отримати нову вість
Про одного з трьох "зимових друзів".
І ця вість прилітає раптом
На крилах пташечки, що сіла перепочити
На бамбукову гілку.
О, море бамбуку у музейній залі —
Гойдаюсь на твоїх хвилях.
World Art Museum — новий погляд на живопис бароко
I. "Коли ти живеш у Китаї..."
Коли ти живеш у Китаї,
То "гори і води",
"Птахи і квіти"
Потроху стають
Твоєю духовною культурою.
Велич природи
І найбільшу окрасу її —
Метелики, птахи, квіти —
І сьогодні малюють
Більшість китайських митців.
А що ще потрібно людині
Окрім краси цього світу?
Отож, дивись і даруй її людям!
Ви напевно думаєте,
Що це просто...
О, ні.