У князівстві між різними прошарками населення були різні уявлення про дракона. Князь уявляв собі дракона так, як йому описав воєвода: "З крилами. Все як має бути. Вогонь видихає. Здоровий, каже, як гора.". Щоб викликати у людей та лицарів бажання якнайшвидше вбити дракона, у шинку повісили малюнок: "…шинкарі побачили намальованого дракона з трьома головами, що сидів на горі кісток та черепів, а в лапах його звивалися впольовані люди. Вся картина була щедро захляпана червоною фарбою.".
Моравський лицар Гудбрант вважав дракона надто малим, дивним і не вартим уваги: " — Якого чорта лисого, скажіть мені, пер я сюди з Моравії? В пеклі б вашого дракона дерли, пся кость! Та то заєць, а не дракон!"; "— А може, ваш дракон трошки теє... несповна глузду? — спитав Гудбрант. …цей дракон якийсь дуже дивний. Ні на кого не нападає, нікого не вбиває. А найбільше, що мене здивувало, — вигляд його печери… тут травичка зеленіє, квіточки ростуть. Та ще й неабиякі квіточки! Чи звернули ви на те увагу? Там же справжнісінькі городні грядки! Як у людей — барвінок, мальви, рута.". Місцеві ж лицарі "захищали" свого дракона, вважали цілком нормальним, щоб боротися з ним, шукали способи, як це зробити: Кельбас: "— Дракони наші їм, бачте, не до шмиги! Ніби в Моравії ліпші. Та там уже сотню літ навіть задрипаної зміюки ніхто не бачив, не то що...", Базильо з Микуличина. — Чи тобі, Кельбасе, не все їдно — худий він чи грубий? Ось лишень подумаймо, що будем чинити завтра. Дракон, як бачимо, з печери не хоче вилазити. Викурювати димом — діло ризиковане. Як же його з печери видобути?".