Ці слова у повісті-поемі, які говорить серб Ніколич, сказані після слів Оглядівського про надію на те, що в людях ще збереглася іскра добра і людяності. Ніколич теж вірить в цю думку. Він говорить товаришам, які належать до різних ворогуючих національностей, що тут, в албанських горах, вони, сини різних народів, співчувають один одному, наче брати.