Найбільше враження на мене справив австрієць Штранцінгер, який виступає у вторі справжнім носієм духовного світла. Пройшовши крізь тяжкі випробування ще до полону, скрипаль не зневірився в людях, не поринув у безодню ненависті. Сліпий намагається підтримати силу духу товаришів над прірвою безумства. Він жертвує єдине, що в нього є, – свою скрипку, аби підтримати вогник багаття, готовий віддати й одяг (а це означає – і життя). У боротьбі інстинкту й духу, що опанувала всіма, Штранцінгер не корчиться від голоду і не скаржиться на холод. Його невидющі очі бачать те, що закрите для інших, – світло віри в Людину: "Вони чули, що з темних ям його очей пливе щось таємне, могутнє. Щось ясніше світла, дужче сліпої сили божевільних стихій, святіше всіх богів. Якась невмируща сила людської душі".