Нечуй-Левицький Іван — Вітрогон

1. Життя Василька в економії.

2. Хлопчик гуляє з сільськими дітьми на вигоні.

3. Розваги на річці і небезпечна гадюка.

4. Василько ризикує життям.

5. Хлопчик йде з дому у пошуках пригод.

6. Біля мосту.

7. Василько прокидається і згадує, де він.

8. Переляканий чоловік.

9. Зустріч з молодицею.

10. Пригода з собаками.

11. Бабуся приводить Василька додому.

12. Хлопчик жаліє батьків, але й боїться покарання за витівку.

13. Василько швидко забуває про свою провину.

"Вітрогон" має всі ознаки оповідання: невелике за розміром; мало персонажів; розповідається про декілька випадків з життя головного героя; виразна композиція; події достовірні; немає загостреного конфлікту.

Вчинки Василька вказують на такі риси його характеру: допитливість, безстрашність, відважність, непосидючість, бешкетництво, винахідливість, вміння фантазувати, здатність мріяти, дружелюбність, завзятість, наполегливість, самостійність, спостережливість, цілеспрямованість.

Мова оповідання містить багато слів, характерних для тієї епохи: економ, економія, царина, молодиця, батіг, кожух, тин, ломака. В оповідання є багато фразеологізмів. Вони пожвавлюють і забарвлюють мовлення головного героя та допомагають розкрити риси його характеру. Наприклад, "утла на здоров'я", "тиче кислиці", "дала прочуханки", "в душі похололо"...

Рідні не сварили Василька, бо були раді, що він живий. Батьки вже були впевнені, що син втопився. Батько обійшов з ліхтарем увесь вигін, мати цілу ніч не спала. Вони навіть послали до річки людей з волоком, щоб витягли його з води.

Про спостережливість Василька свідчать його знання про природу. Наприклад, він згадує: "Оце було тільки стану на камені та як моя тінь впаде на воду, то рибка так й шугне навкруги од каменя, неначе курчата од шуліки. А раз ми вскочили в берег під верби, коли дивимось, коло камінчика плазує, неначе пасеться, гадюка, довга, як батіг, та ряба. Ми так і остовпіли з переляку. Стоїмо ми та тільки дивимось"...

Події оповідання відбуваються у ХІХ столітті. Про це свідчить те, що батько Василька був економом (завідуючий поміщицьким господарством) у селі, жінки прали одяг на річці, дядьки їздили возом і кіньми, Василька селяни називали паничем, вдома у хлопчика працювала наймичка.

Дитинство в ті часи не було таким, як зараз. Діти селян змалечку працювали, наприклад, у творі описано, як пастушки пасли ягнята...

Поведінку людей можна зрозуміти, адже в ті часи люди вірили у нечисту силу, боялися її. Коли Василько вискочив з-під мосту, його прийняли за чорта, почали тікати від нього і хреститися. Ця ситуація викликає сміх, бо дорослі чоловіки налякалися хлопчика і втекли, навіть не слухаючи його прохання про допомогу.

Головний герой любить природу, уважно спостерігає за нею, вивчає, милується. Він знав різних птахів, рослини, але також часто дер пташині гнізда: "…заглядав в голубині гнізда, дер горобині гнізда, скинув палицею одно ластовине гніздо, викидав горобині яєчка з гнізд та розбивав їх навіщось об колоду…". Василько не розумів, що робить погано, хоч мама завжди вчила його, що так робити не можна.

Необачність Василька може призвести до того, що він потрапить у халепу, можливо, буде загроза його здоров'ю чи навіть життю. Якось він не розрахував свої вміння і мало не втопився. На щастя, поблизу була молодиця, яка врятувала його. Прагнення хлопчика до пригод можуть нести з собою небезпеку, тому мама хлопчика завжди застерігала його. Васильку потрібно навчитися розраховувати свої дії наперед і дотримуватись правил безпеки.