Про спостережливість Василька свідчать його знання про природу. Наприклад, він згадує: "Оце було тільки стану на камені та як моя тінь впаде на воду, то рибка так й шугне навкруги од каменя, неначе курчата од шуліки. А раз ми вскочили в берег під верби, коли дивимось, коло камінчика плазує, неначе пасеться, гадюка, довга, як батіг, та ряба. Ми так і остовпіли з переляку. Стоїмо ми та тільки дивимось". Василько добре знав село, тому коли після ночівлі під мостом йшов полем, знайшов дорогу: "Дивлюсь я, од шляху повертає між житами втоптана стежка просто до хат. Я повернув тією стежкою та й неначе пірнув у жита". У взаєминах з батьками Василько теж був спостережливим і розумів, що його витівки тривожать матір: "Я слухаю, що мати розказує бабі, та й постеріг, якого я клопоту та жалю завдав матері та батькові. Мені стало якось ніяково. …Поглядаю я на заплакане мамине лице: і жаль мене бере, і все-таки я жду от мами кислиць…".