Мензатюк Зірка — Казка про колядку

Оля справді любила природу, бо захоплювалася її красою, малювала природу, спілкувалася як з живою, навіть обрала професію, пов'язану з природою. У творі є багато рядків, які підкреслюють любов дівчини до природи: Оля сказала колегам: "— Я вже знайшла десяток боровиків, поласувала малиною, а краєвиди тут такі, що не намилуєшся довіку. Я дуже рада, що сюди приїхала", "…Оля прокидалася вдосвіта, ставала на порозі й гукала: — Доброго ранку, Говерло й Говерляно!..

Колеги вирішили, що Оля поїде, коли вона дізналася, що колядники не зможуть прийти до них на метеостанцію. Дівчина засумувала і ще не знала, що вчинить. Вона вперше сіла на лавку з написом "Галицький ринок" і згадала передсвяткову метушню у місті. Метеорологи одразу подумали: "Шкода, що така дівчина поїде".

Це дуже важлива деталь, адже в горах, де не часто на такій висоті зустрінеш людей, лавка нагадувала про інший світ. Поза нею шуміли смереки, які нагадували гамір Львова і Галицького ринку. Старший метеоролог знав, що дівчата, посидівши на лавці, пакують чемодани й більше на Говерлу не вертаються. Олю теж чекало таке випробування. Засмутившись, що колядники не зможуть до них прийти, дівчина сіла на лавку і згадала передсвятковий Львів, приготування до свята і колядницькі ватаги.

1. Знайомство з дивним будинком у Карпатах.

2. Метеоролог Оля і її робота.

3. Думки найстаршого метеоролога.

4. Лавка з табличкою "Галицький ринок".

5. Оля насолоджується літом.

6. Осінь на Говерлі.

7. Олю не лякає зима.

8. Святвечір.

9. Хіба колядники доб'ються у такий снігопад?

10. Оля засумувала й сіла на лавці.

11. З'являються колядники – зникає смуток.

12. Різдво на Говерлі таке гарне!

Мені подобається головна героїня твору, бо вона життєрадісна, наполеглива, енергійна, дружелюбна, добра і відкрита. Дівчина любить природу, милується її красою, досліджує гори. Вона вміє малювати, знає і поважає українські традиції, любить Різдво і не уявляє його без колядок.

У казці хмари повідомляють, що пливуть на Волинь наповняти поліські джерела, вітри гудуть у вікна про те, що прибули від самої Атлантики. Говерла слухала колядку і закуталась у хмару, мов баба в пухову хустку, дощ всміхався і світлішав, коли Оля малювала його. Природа у творі Зірки Мензатюк жива. Можливо, це зумовлює жанр казки, але природа виступає і як герой твору, від якого залежить настрій і почуття Олі. Сама дівчина сприймає природу живою: звертається до хмар і вітрів, вітається зранку з горами, говорить з дощем. Це свідчить про її любов до природи, єдність з нею.

Будинок дивний, бо на такій висоті не живуть звичайні люди, гори тут найсуворіші, немає дерев. Будинок стояв біля непрохідних ялівців, був мурований, під червоним черепичним дахом. Насправді це була метеорологічна станція.

Літом можна було милувалися краєвидами, досліджувати природу, але восени починалися занудливі сірі дощі, гори були вкриті хмарами, а взимку всюди були непрохідні сніги. Старший метеоролог розумів, що молодій дівчині буде тут сумно і нецікаво: "Він не сказав, що дівчата, посидівши на лавці, пакують чемодани й більше на Говерлу не вертаються".

На мою думку, твір має таку назву, бо у ньому стається справжнє чудо. Головна героїня мріяла почути на Святвечір колядку, адже без неї важко уявити Різдво. Високо в горах у метеорологів була кутя та інші страви, свічки з ярого воску, сіно під скатертиною, але сильні сніги не дозволяли прийти справжнім колядникам. Дивовижним чином колядка таки вривається у метеорологічну станцію. Спочатку лісник, потім пастушок Івасик, а тоді – автобус зі Львова з цілою колядницькою ватагою...

На настрій героїні впливала природа, споглядання її краси, спілкування з нею. Олю оточувало мало людей, лише кілька метеорологів, тому природа мала на неї великий вплив. На самому вершечку Карпат стриміли безлюдні, дикі і неприступні верхи. Дуже часто тут були хмари і сильні вітри. Літом Оля була щаслива, почувалася дослідницею, бо "знайшла десяток боровиків, поласувала малиною", сприймала гори, як щось живе, тому ранком віталася з ними: "Доброго ранку, Говерло й Говерляно!..