На настрій героїні впливала природа, споглядання її краси, спілкування з нею. Олю оточувало мало людей, лише кілька метеорологів, тому природа мала на неї великий вплив. На самому вершечку Карпат стриміли безлюдні, дикі і неприступні верхи. Дуже часто тут були хмари і сильні вітри. Літом Оля була щаслива, почувалася дослідницею, бо "знайшла десяток боровиків, поласувала малиною", сприймала гори, як щось живе, тому ранком віталася з ними: "Доброго ранку, Говерло й Говерляно! Доброго ранку, полонини Пожежевська, Маришевська і ви, Шпиці!" Дівчина бігала стежками Чорногори, з усіх джерел напилася води, бачила різних звірів. Восени почалися дощі, вітри, заморозки, усе було закутане в хмари. Оля все одно не журилася. Вона слухала шум смерек, розглядала замерзлі квіти. Коли дощ був сильний, дівчина малювала край вікна. Зимою Оля не втрачала ентузіазму. Вона прокидала стежки і слухала зимову тишу.