Оля справді любила природу, бо захоплювалася її красою, малювала природу, спілкувалася як з живою, навіть обрала професію, пов'язану з природою. У творі є багато рядків, які підкреслюють любов дівчини до природи: Оля сказала колегам: "— Я вже знайшла десяток боровиків, поласувала малиною, а краєвиди тут такі, що не намилуєшся довіку. Я дуже рада, що сюди приїхала", "…Оля прокидалася вдосвіта, ставала на порозі й гукала: — Доброго ранку, Говерло й Говерляно! Доброго ранку, полонини Пожежевська, Маришевська і ви, Шпиці!", "Вона оббігала всі стежки в Чорногорі, з усіх джерел напилася води. Диких кабанів вона впізнавала по ході, ведмедів частувала пиріжками з чорницями". "— Як гарно шумлять смереки! Піду послухаю, що вони розповідають, — говорила вона, коли шаленіли вітри. — Який сьогодні ніжний пізньоцвіт! — казала вона в морозяні ранки й цілувала лілові пелюстки квітів".