Генріх Белль — Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...

Оповідь у творі ведеться від імені безіменного героя – учасника війни, якого поранили і привезли в рідну школу, де був влаштований лазарет.

В оповіданні письменник викриває абсурдність і жорстокість війни, описуючи скалічену долю молодого солдата, якого було тяжко поранено в бою. Молоді люди, сповнені ентузіазму й бажання творити майбутнє своєї країни, вирушали на фронт, навіть не встигнувши закінчити школу, але фактично вони йшли на загибель. Протестом проти війни та нацизму пронизаний увесь твір. Підтекст, алюзії, ремінісценції, символи спонукають читачів мислити й співпереживати, використовуючи досвід культури й історії...

Вперше серце головного героя озвалося, коли він побачив напис на дошці, який зробив сам. "…раптом за його плечима, на нестертому другому боці дошки я побачив щось таке, від чого вперше, відколи я опинився в цьому мертвому домі, озвалося моє серце, десь у потаємному його куточку зринув переляк, глибокий і страшний, і воно закалатало в мене в грудях — на дошці був напис моєю рукою. Угорі, у найвищому рядку...

Сюжет розгортається на тлі подій Другої світової війни. Шкільний світ, у якому герой "малював вази й писав шрифти", протиставлено реальному світові, де горить червона заграва пожежі, стріляють гармати, люди страждають від ран і постійно не вистачає води.

Герой твору – солдат, простий служак, виконавець чужої волі, що не знайшов у собі сили протистояти фашизмові. Письменник співчуває йому як людині. Імені героя "Подорожнього..." автор не називає. Та й для чого воно читачеві, коли таких учорашніх німецьких гімназистів зі скаліченими душами й тілами було тоді сотні тисяч? Тим самим Г. Белль ніби розширює значення образу Невідомого (від чийого імені ведеться оповідь), ніби робить його представником або й символом цілої генерації німців, обдурених фашистськими пропагандою і освітою та скалічених війною.

Досить дивний, на перший погляд, заголовок, насправді є алюзією до часів античності. Ця фраза – початок давньогрецького двовірша-епітафії про битву у Фермопільській ущелині, де, захищаючи Батьківщину, загинули спартанські воїни царя Леоніда. Слова Сімоніда Кеоського переклав німецькою Ф. Шиллер. Вірш про битву під Фермопілами – давня згадка про подвиг у справедливій війні. Проте ім'я царя Леоніда залишилося в історії, а кому відомі імена трьохсот воїнів?..

Хлопці, щойно закінчивши школу, а нерідко і не встигнувши завершити навчання, були мобілізовані й відправлені на смерть, а разом із ними і головний герой оповідання Генріха Белля. Хлопець, який лише три місяці тому каліграфічно виводив на шкільній дошці давньогрецькі цитати, сьогодні без рук і ноги, у стані больового шоку стікає у бинти кров'ю в залі малювання. Понад усе герой оповідання хоче дізнатися, яка в нього рана і чи саме до своєї школи він потрапив...

Оповідач усвідомлює, що коло замкнулося: він знову опинився там, де пройшли його безтурботні дитячі роки, і знову став схожим на немовля – "вузький сувій марлі, немов якийсь химерний небувалий кокон". Упізнавши сторожа Біргелера, він просить у нього молока, ніби прагнучи повернутися до своїх витоків, але читачі розуміють: уже ніщо не може стати таким, як було раніше. Переживши війну, неможливо жити так, ніби її не було, – це застереження Г. Белля для майбутніх поколінь, щоб вони не повторювали помилок попередників.

Важливу роль у розумінні оповідання Белля відіграють коментарі. Вони допомагають уважному читачеві осягнути художню глибину твору. Ось деякі з них.

"Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." – це початок вірша давньогрецького поета Сімоніда Кеоського, у якому прославлено загиблих під Фермопілами спартанців ("Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту, повідай там, що ти бачив. Тут ми всі полягли, бо так звелів нам закон"). Фермопіли – гірський прохід, який поєднує Північ і Південь Греції...

У тогочасній системі освіти Німеччини гуманістичні ідеали епохи античності химерно поєднувалися з ідеологією націонал-соціалізму. Школярів привчали до думки про героїчну смерть заради громадянського обов'язку. Не випадково заголовком твору Г. Белля став уривок з епіграми давньогрецького поета Симоніда Кеоського, що викарбувана на пам'ятнику трьомстам полеглим спартанцям...