Шарлотта Бронте — Джейн Ейр

Тікаючи з Торнфілду, Джейн потрапила в садибу Марш Ендом, або Мургаус, де саме перебувала сім'я Ріверсів – сестри Діана і Мері та їхній брат Сент Джоном. Сент Джон був священником у парафії в Мортоні, а Діана і Мері працювали гувернантками, бо батько не зміг дати їм посагу. Довгий час вони не жили вдома і оце тільки недавно приїхали, коли вмер батько. Згодом Сент Джон знайшов для Джейн скромну роботу сільської вчительки.

Сент Джон запропонував Джейн їхати з ним до Індії, бо їй призначено стати дружиною місіонера. Чоловік вважав, що Джейн створена для праці, а не для кохання, що вона повинна стати дружиною місіонера. Джейн розуміла, що він її ніколи не любитиме, але буде нею вдоволений, бо вона може трудитись так само важко, як і він, і навіть не нарікатиме.

Цей вчинок Джейн характеризує її, як благородну і щиру дівчину, яка вміє віддячити за допомогу, для якої багатство не є головним у житті.

Між Джейн і містером Рочестером майже відразу зародилася глибока симпатія, яку кожен з них старанно приховував. Вона – за прохолодною шанобливістю, він – за грубувато-глузливим тоном звертання. Коли він прибув у Торнфілд, вони багато розмовляли. Одного вечора за розмовою він видався Джейн не таким суворим і не таким похмурим. Містер Рочестер говорив, що йому хочеться поговорити з кимось по щирості, що Джейн зацікавила його...

На початку твору Джейн Ейр мала 10 років. Дівчинка жила у тітки, бо була сиротою. Її батьки померли від тифу. Мати походила з багатої родини, а батько був бідним священником. Місіс Рід ставилася до дівчинки погано і говорила, що Джейн не хоче бути привітною й лагідною дитиною.

Розповідь ведеться від першої особи – головної героїні Джейн Ейр. Це робить розповідь більш достовірною й правдивою, події і переживання Джейн мають глибоко психологічний характер.

Джейн два роки працювала у Ловуді вчителькою. Її життя було одноманітне, а єдиною втіхою були дружба й товариство з міс Темпл, директрисою школи. Та потім міс Темпл одружилася й виїхала з чоловіком-священиком. Тоді Джейн втратила якусь внутрішню спонуку і згадала, що світ широкий, що існує інше життя. Джейн захотіла свободи, нової роботи, нових обставин. Вона дала в газету оголошення про те, що шукає посади ґувернантки в сім'ї з дітьми і може навчати шкільної програми, французької мови, малювання та музики.

Сент Джон всіма способами переконував Джейн стати його дружиною. Одного вечора він сказав Джейн, що дає їй два тижні на роздуми. Він говорив щиро, лагідно і дивився на дівчину як пастир, що кличе заблудлу вівцю. Джейн майже змінила свою думку, її кликала віра, але вона сказала, що хотіла б пересвідчитися, що це воля Господня. І того вечора Джейн наче почула голос, який кликав її. Це був голос Едварда Рочестера, сповнений туги й болю. Дівчина закричала, що йде, а зранку почала збиратися в Торнфілд.

Твір хвилює сучасних читачів, бо в ньому зображено чисті людські почуття, вічні проблеми, які хвилюють кожного: людські відносини, стосунки чоловіка і жінки, прагнення людини до щастя. Сюжет роману має цікаві повороти, читач знаходиться у постійній напрузі. Описи побуту, звичаїв та традицій того часу теж цікаві для читача. Твір допомагає читачам розуміти та аналізувати складні та глибокі проблеми людської природи.

Джейн та Елен любили читати, перша їхня розмова зав'язалася саме через книжку. Коли містер Броклґерст при всіх назвав Джейн брехухою і поставив на стілець, Елен несподівано підбадьорила її усмішкою. Згодом Елен намагалася розрадити Джейн, говорила, що більшість дівчат співчувають їй, а містера Броклґерста ніхто не любить. Джейн було цікаво слухати Елен, адже дівчина була розумною. Лише філософії покірності Елен вона не розуміла...