Між Джейн і містером Рочестером майже відразу зародилася глибока симпатія, яку кожен з них старанно приховував. Вона – за прохолодною шанобливістю, він – за грубувато-глузливим тоном звертання. Коли він прибув у Торнфілд, вони багато розмовляли. Одного вечора за розмовою він видався Джейн не таким суворим і не таким похмурим. Містер Рочестер говорив, що йому хочеться поговорити з кимось по щирості, що Джейн зацікавила його. Він розповів, що був на хибному шляху, але Джейн сказала, що ще є час стати іншим. Дружба з містером Рочестером подобалася Джейн, щоправда, часом він знов ставав холодний і гордовитий, та дівчина розуміла, що така була його вдача. Джейн вважала його чудовою людиною, лиш трохи зіпсованою й зневіреною.