Володимир Короленко — Сліпий музикант

1 розділ – Сліпий хлопчик,

2 розділ – Чарівна мелодія сопілки,

3 розділ – Евеліна,

4 розділ – Самотність,

5 розділ – Зізнання,

6 розділ – Пошуки себе,

7 розділ – Щастя.

Душа Петра зцілилася завдяки мандрівці зі сліпими жебраками. Хлопець йшов з ними і все менше боявся. З кожним новим кроком назустріч йому лилися нові звуки невідомого, широкого, безмежного світу, що замінив тепер лінивий і заколисуючий шурхіт тихої садиби...

У повісті "Сліпий музикант" автор зображує українські народні образи (конюх Йохим, старий козак дід Хведько, Кандиба й Кузьма, старий козацький ватажок Гнат Карий, сліпий бандурист Юрко), згадує Запорізьку Січ, гайдамаків, бандуристів. У творі конюх Юхим співає "Ой, там на горі та й женці жнуть", студенти співають пісню "З-за крутої гори вилітали орли". Про пісні Йохима дядько Максим говорить, що це не хлопські, а пісні сильного, вільного народу.

"Він чув, як біжать потоки весняної води, наче навздогін один за одним, стрибаючи по камінню, прорізуючись у глиб розм'яклої землі; віття буків шепотілося за вікнами, стикаючись і дзенькаючи легкими ударами в шибки. А кваплива весняна капотінь від навислих на покрівлі бурульок, прихоплених ранковим морозом і тепер розігрітих сонцем, стукотіла тисячею лунких ударів. Ці звуки падали в кімнату, наче яскраві й дзвінкі камінці, що прудко вибивали переливчастий дроб...

Завдяки Максиму, сліпий у всьому, де це було можливо, полишений був на власні зусилля, і це дало якнайкращі наслідки. У 6 років Петрусь отримав від дядька невелику й смирну конячку. Через два-три місяці хлопчик весело скакав у сідлі поруч Йохима, який командував лише на поворотах.

Для свого віку хлопчик був високий і стрункий; обличчя його було трохи бліде, риси тонкі й виразні...

Про те, що Петро подолав відчай і сприймає життя в усій його повноті свідчать такі деталі: дядьку Максиму здавалося, "що ця могутня імпровізація, яка так вільно лилася з душі музиканта, раптом урветься, як раніше, тривожним, болісним запитанням, що відкриє нову рану в душі його сліпого вихованця", але цього не стається, бо "звуки росли, міцніли, повнішали, ставали владнішими, захоплювали серце об'єднаної й завмираючої юрби"; згодом Петро починає грати пісню сліпих, але це не прохання милостині, ..

Гра Йохима подобалася хлопчикові, захоплювала й манила. Петрусь чекав кожного вечора, бо тоді міг побігти до Йохима і насолоджуватися музикою. Гучна гра матері, надто важка для виконання і розуміння, налякала хлопчика, викликала стільки незрозумілих почуттів, що Ганна Михайлівна побачила на його обличчі вираз, схожий на той, з яким він лежав під час першої весняної прогулянки.

Єгорій і Роман – сліпі ченці, які живуть у N-ському монастирі. Єгорій озлоблений на весь світ через свою сліпоту. Він грубо лає сільських дітей, які просять пустити їх на дзвіницю. Він заздрить Роману, бо той народився не сліпим, а осліп у 7 років, тож пам'ятає свою матір. Єгорій – замкнутий, жорстокий і заздрісний. Роман повна його протилежність. Сліпота не зробила його серце "незрячим". Він відкритий до людей, йому жаль дітей, яких він називає пташками Божими і щиро любить. Свою сліпоту ченець Роман не сприймає як кару, не ставиться до інших так, наче вони винні у його хворобі.

Сліпий дзвонар Єгорій демонструє озлобленість і ненависть до світу. Він весь час відганяє дітей, які хотіли пробратися на дзвіницю, називає їх образливими словами. Єгорій захлинається від злості, а діти називають його сліпим чортом. Його обличчя було сердите й бліде. Єгорій вважає себе нещасним, бо навіть у сні не може побачити свою матір, він заздрить ченцеві Роману, який осліп у 7 років і ще дещо пам'ятає, а в снах йому з'являється молода матір...

Дядько Максим розумів, що сліпота обмежує можливості хлопчика, а надмірне піклування матері, призведе до того, що дитина не докладатиме ніяких зусиль і справді не матиме рук, ніг, а згодом і волі.