Тож вона вибила шибку у дверях, які вели на сходи, і з немалими зусиллями вилізла через діру. Сходи заросли фіговими чагарями, а вітальня стала схожою на справжні джунґлі.
– Ой-ой-ой! – скрушно похитала вона головою. – Це знову витівки отого капелюха!
Розгублена вкрай, Мама сіла на сходинку, обмахуючись пальмовим листком, мов віялом.
Із нетрів папороті, що заполонили всю лазничку, виринув Ондатр і жалібно поскаржився:
– Ось до чого призводить збирання рослин! Я ніколи не мав цілковитої довіри до цього Гемуля!
А тим часом ліани виповзли з комина, обплели пагінням дах, розкішним зеленим килимом встелили увесь дім.
Мумі-троль стояв під дощем, вражено витріщаючись на зелений пагорб перед собою, на якому невпинно розпускалися пуп'янки квітів і на очах достигали плоди: зелені вмить ставали жовтими, жовті – червоними.
– Наш дім завжди стояв тут, я це добре пам'ятаю, – сказав Чмих.
– Він усередині, – спохмурнів Мумі-троль. – Ніхто не зможе ні увійти, ані вийти з нього. Ніколи!
Підійшов Нюхмумрик і теж почав зацікавлено приглядатися. Ні вікон, ні дверей – лише щільний зелений мур з плетива рослин. Він міцно ухопився за один пагін і потягнув що мав сили, але стебло було немов гумове і не піддавалося, натомість вистрелило новим пагінцем, який обвився навколо Нюхмумрикового капелюха і зняв його з голови.
– Знову чари! – обурився Нюхмумрик. – Це вже надокучає!
Чмих не гаяв часу, оббіг зарослий ґанок, і звідти долинув його голос:
– Ляда до льоху відчинена!
Мумі-троль чимдуж кинувся до льоху й зазирнув у чорний отвір.
– Ходімо! – рішуче закомандував він. – Але покваптеся, доки ще й тут не заросло!
Друзі один по одному спустилися у темряву льоху.
– Агов! – почувся крик Гемуля, що йшов останнім. – Я не можу продертися!
– Зоставайся надворі й пильнуй Мамелюка! – звелів Хропусь. – Можеш долучити до гербарію цілий будинок…
Доки бідолашній Гемуль скімлив і щулився під дощем, решта торувала собі шлях до сходів з льоху.
Нам пощастило, двері відчинені! – зрадів Мумі-троль. – Бачте, як іноді може стати в пригоді чиясь неуважність!
– То я забув замкнути їх на ключ! – не забарився Чмих. – Усі почесті прошу складати мені!
Те, що вони побачили, було доволі дивною картиною. На гілляці сидів Ондатр і гриз грушку.
– Де Мама? – запитав Мумі-троль.
– Вирубує хащі, щоб звільнити з кабінету твого Тата, – відповів, набурмосившись, Ондатр. – Сподіваюся, ондатровий рай – спокійне місце, бо мені вже не жити!
Усі прислухалися. Потужні удари сокири змушували здригатися все зелене царство. Потім почувся лускіт і вигуки радості. Тата Мумі-троля звільнено!
– Мамо! Тату! – втішено загукав Мумі-троль, прокладаючи собі шлях до сходів крізь джунґлі. – Що тут сталося, доки нас не було?
– Ой, любчику, – забідкалася Мама. – Ми знову наламали дров з чарівним капелюхом. Піднімайся нагору, я знайшла у шафі кущик ожини.
То було пишне пообіддя. Бавилися в "джунґлі".
Мумі-троль взяв собі роль Тарзана, Хропся була за Джейн, Чмих – сином Тарзана, а Нюхмумрик – шимпанзе Чітою.[6] Хропусь повзав у чагарях, начепивши зуби, вирізані з апельсинової шкуринки,[7] і грав Ворога.
– Tarzan hungry, – крикнув Мумі-троль, спинаючись угору по ліані. – Tarzan eat now![8]
– Що він каже? – запитав Чмих.
– Каже, що зараз їстиме, – пояснила Хропся. – Це по-англійському. Усі, хто потрапляє в джунґлі, розмовляють англійською мовою.
Тарзан, сидячи на шафі, протрубив бойовий клич, на який враз відгукнулися Джейн та інші Тарзанові дикі приятелі.
– Це вже переходить усілякі межі, – буркотів до себе Ондатр. Він знову заховався у хащах папороті, загорнувши рушником голову, щоб ніяке повзуче пагіння не добралося йому до вух.
– А зараз я викраду Джейн! – репетував Хропусь.
Не довго думаючи, ухопив сестрицю за хвоста й поволік її до нори під столом у вітальні.
Повернувшись "додому", до затишного кубельця на дереві, Мумі-троль-Тарзан одразу збагнув, що трапилося. З небувалою спритністю він зісковзнув по ліані додолу і, стрясаючи джунґлі своїм бойовим кличем, кинувся на порятунок Джейн.
– О-хо-хо! – зітхнула Мама Мумі-троля. – Здається, нашим дітям весело.
– Мені теж так здається, – погодився Мумі-тато. – Подай банана, якщо твоя ласка!
Отак мешканці Мумі-будиночка забавлялися до самого вечора, не турбуючись тим, що двері до льоху заросли; про бідолашного Гемуля ніхто навіть не згадав. Він усе ще сидів у промоклій сукні, котра прилипла йому до ніг, і пильнував Мамелюка. Знічев'я гриз яблуко або лічив тичинки тропічних квітів, найчастіше, однак, важко зітхав.
Дощ ущух, настали сутінки. У ту мить як зайшло сонце, щось дивне почало діятися з зеленим пагорбом, на який обернувся будинок Мумі-тролів. Він в'янув так само швидко, як перед тим буяв. Плоди морщилися і падали у траву. Квіти стулили пелюстки, листочки поскручувалися. Знову увесь будинок зашарудів і затріщав. Якийсь час Гемуль спостерігав за тим, що відбувалося, а тоді підступив ближче й потягнув за галузку. Вона легко обламалася, суха й крихка, наче хмиз. Гемулеві раптом зблисла в голові думка. Він назбирав величезну купу гілляк, приніс з дровітні сірники і розпалив посеред саду ватру. Веселий, втішений Гемуль сів коло вогню посушити свою одіж. Тут не забарилася в його голові ще одна думка. З надгемульським зусиллям він затягнув до вогню Мамелючого хвоста. Печена риба була його найулюбленішою стравою.
Коли родина Мумі-тролів та її приятелі з диких джунґлів таки проторували шлях до ґанку й відчинили вхідні двері, то побачили перед собою страшенно щасливого Гемуля, котрий уже встиг спожити сьому частину Мамелюка.
– Негіднику! – заволав Хропусь. – Тепер я не зможу зважити свою рибину!
– Зваж мене і додай! – незворушно хмикнув Гемуль. Не було у цю мить сили, яка б могла зіпсувати йому настрій.
– А тепер спалимо джунґлі! – запропонував Тато Мумі-троля.
На заклик відгукнулися всі й кинулись виносити з хати хмиз та бадилля, а потім розклали ще не бачене у Долині Мумі-тролів вогнище. Мамелюка запекли на тому вогнищі повністю і з'їли геть усе, з головою та хвостом вкупі. Потім ще довго не стихали суперечки, яким завдовжки він був: сягав від сходів до дровітні чи лише до бузкового куща?
Розділ шостий,
де з'являються Чупсля і Трясля із загадковою валізкою, яких переслідує Мара, а ще мовиться про те, як Хропусь чинив правосуддя
Одного раннього ранку на початку серпня мандрували горами Чупсля і Трясля[9] й опинилися приблизно у тому самому місці, де Чмих знайшов Чарівникового капелюха. Вони спинилася на вершині й задивилися на Долину Мумі-тролів.
Чупсля мала на голові червону шапочку, а Трясля волокла велику валізку. Вони прийшли здалеку й дуже втомилися. Унизу з комина будиночка Мумі-тролів струменів вранішній дим.
– Димсля, – мовила Трясля.
– Щось готуютьсля, – кивнула голівкою Чупсля.
Вони рушили в Долину, розмовляючи по дорозі чудернацькою мовою, яка є ужитковою для всіх чупслів і тряслів. Їх не всі розуміли, та головне, що між собою вони могли прекрасно порозумітися.
– Гадаєшсля, нас впустятьсля? – засумнівалася Чупсля.
– Хтознасля… – відказала Трясля. – Але не бійсясля, якщо нас зустрінутьсля непривітно.
Вони сторожко підійшли до будинку і поставали знічено біля сходів.
– Постукаємсля? – несміливо запитала Чупсля. – А раптом на нас накричатьсля?
У ту мить Мама визирнула у вікно і голосно покликала:
– Кава готова!
Чупсля і Трясля так страшенно налякалися, що сторчголов заплигнули через віконце до льоху, де зберігалася картопля.
– Ой, – зойкнула Мама і аж підскочила з переляку. – Напевно, двоє щуриків залізло до пивниці. Чмиху, віднеси їм трохи молока!
Раптом вона помітила покинуту на сходах валізку.
"О, та вони з багажем! – подумала вона. – Напевно, захочуть затриматися у нас на довше…"
Мама рушила на пошуки Тата, щоб попросити його доставити ще два ліжка, але дуже-дуже маленькі. А тим часом Чупсля і Трясля принишкли в картоплі – лише очі виблискували – і зі страхом очікували, що ж буде з ними далі.
– У кожномусля разі тут готують кавусля, – пробубоніла Трясля.
– Хтось ідесля, – холонучи від ляку, зашепотіла Чупсля. – Сиди тихо, як мишасля!
Двері льоху скрипнули, на верхній сходинці з'явився Чмих з ліхтариком в одній лапці і мисочкою молока в іншій.
– Агов! Де ви? – покликав він.
Чупсля і Трясля ще глибше зарилися в картоплю, міцно вчепившись одне в одного.
– Хочете молока? – запитав Чмих уже голосніше.
– Він хочесля нас обдуритисля, – шепнула Трясля.
– Якщо гадаєте, що я стоятиму тут півдня, то дуже помиляєтеся, – почав уже сердитися Чмих. – Неподобство або безглуздя! Старі дурні щурі, яким забракло розуму увійти в дім з головного входу!
Трясля не стерпіла образи власної гідності:
– Сам тисля щурсля!
– Ого, ще й чужоземці! – здивувався Чмих. – Ліпше покличу Маму Мумі-троля.
Він замкнув двері льоху на замок і кинувся в кухню.
– То що, попили гості молока? – запитала Мама.
– Вони розмовляють чужинецькою мовою. Годі зрозуміти!
– Ану, повтори якісь слова! – попросив Мумі-троль, який удвох з Гемулем розтирав у ступці прянощі.
– Сам тисля щурсля! – пригадав Чмих.
Мумі-мама зітхнула.
– Тільки того ще бракувало. Як мені довідатися, що вони забажали б собі на десерт в день своїх уродин чи скільки подушок класти їм під голови?
– Ми навчимося їхньої мови! – заспокоїв її Мумі-троль. – Це дуже просто! Разсля, двасля, трисля!
– Здається, я зрозумів, що вони мали на увазі, – замислено мовив Гемуль. – Вони сказали, що Чмих старий лисий щур!
Чмих почервонів по самі вуха й спересердя тріпнув головою.
– Іди й сам поговори з ними, якщо такий мудрий! – чмихнув він.
Гемуль почеберяв до льоху і покликав ласкавим голосом:
– Ласкаво просимосля!
Чупсля і Трясля виткнули голови з картопляної купи й зиркнули на нього.
– Молокосля! Добресля! – солодко вів далі Гемуль.
Урешті Чупсля і Трясля набралися відваги й почалапали вслід за Гемулем до вітальні.
Чмих, порозглядавши гостей з усіх боків, дійшов висновку, що вони набагато менші від нього. Він одразу подобрів і почав поблажливо ставитися до прибульців:
– Привіт! Приємно познайомитися!
– Дякуємосля! Нам теж приємносля! – відповіла Чупсля.
– У вассля пахнесля кавоюсля? – делікатно поцікавилася Трясля.
– Що вони сказали? – хвилювалася Мама.
– Що голодні, – переклав Гемуль. – Та хоч би навіть вмирали з голоду, не хочуть й близько бачити Чмихову мордочку.
– Можеш передати їм мої найщиріші вітання! – скипів Чмих. – Ніколи в житті не бачив таких дурнюхів! Я йду геть!
– Чмихсля гніваєтьсясля! – пояснив Гемуль. – Дурненькийсля!
– Заходьте, не соромтеся! Покавуєте з нами! – припрошувала вкрай схвильована Мама, ведучи гостей на ґанок.
Гемуль тупцяв за ними, страшенно гордий зі свого нового ранґу тлумача.
Отак Чупсля і Трясля замешкали у родині Мумі-тролів.