Невидиме дитятко

Туве Янссон

НЕВИДИМЕ ДИТЯТКО

та інші історії

Весняна пісня

Одного тихого безхмарного вечора наприкінці квітня Нюхмумрик дістався таких далеких північних країв, що на північних схилах там іще виднілися клапті снігу.

Він увесь день мандрував пустельними просторами, а вгорі над ним виспівували пташки. Вони також поверталися додому з теплих країв.

Йти було легко, бо не мав він жодних турбот, а наплічник був майже порожній. Нюхмумрик тішився лісом, погожою дниною та самим собою. Учорашній день давно минув, завтрашній ще нескоро настане, а зараз сонце пурпурово просвічувало з-поміж беріз, повітря пестило ніжною прохолодою.

"Вечір, немов пісня, – подумав Нюхмумрик. – Нова пісня, у якій трохи сподівань, ще трішки весняної меланхолії, а решта – нестримне щастя від подорожі, самотності та злагоди із самим собою".

Мелодію нової пісні він уже багато днів виношував під своїм зеленим капелюхом, ніяк не наважуючись випустити на волю. Мелодія мала визріти і набубнявіти такою переконливою радістю, що звуки самі затанцюють, щойно він торкнеться устами гармонії.

Якщо заграти надто рано, звуки можуть впертися і зазвучати лише наполовину, або ж самому Нюхмумрикові минеться бажання озвучити пісню, і він уже ніколи не зможе повернутися до неї по-справжньому. Мелодії – сумні чи веселі – то дуже серйозна річ.

Однак нинішнього вечора Нюхмумрик був певний, що пісня склалася. Вона народилася, дозріла й обіцяла стати найліпшим до цього часу його витвором.

Коли Нюхмумрик дістанеться врешті Долини Мумі-тролів, сяде на поручні містка над рікою, прикладе до вуст гармонію, Мумі-троль одразу вигукне: "Гарна! Страшенно гарна пісня!"

Бредучи мохом, Нюхмумрик раптом зупинився, легенька тінь набігла на його чоло. Він згадав Мумі-троля, який чекав на нього і так страшенно за ним тужив. Сидів удома і виглядав його з подорожі. А ще неймовірно захоплювався другом. "Звичайно, ти мусиш мати свободу! – казав Мумі-троль. – Звичайно, тебе чекає дорога! Хто, як не я, зрозуміє твоє прагнення інколи побути на самоті!"

Та водночас очі Мумі-троля тьмяніли від розчарування та нестерпної туги.

– Ой-ой-ой! – мовив Нюхмумрик сам до себе, рушаючи далі. – Ой-ой-ой! Який цей тролик вразливий! Покинь думати про нього. Він добрий троль, але зараз ліпше про це не думати. Нині увечері я на самоті зі собою та своєю мелодією, а нині – це ще не завтра.

За якийсь час Нюхмумрикові пощастило цілком викинути з голови думки про Мумі-троля. Він винюхував собі гарненьке місце для ночівлі і, зачувши віддалік у лісі дзюркіт струмка, одразу подався туди.

Останній багряний промінчик сонця згас поміж стовбурами дерев, поволі западали блакитні весняні сутінки. Увесь ліс поголубів, берізки, немов білі стовпці, губилися у присмерковій далині.

Струмок був саме такий, як треба.

Прозора брунатна течія витанцьовувала понад купками торішнього листя, пробивалася крізь ще не розталі крижані тунелі, робила закрут між порослими мохом берегами, а потім стрімко спадала водоспадом уділ, розбиваючись об біле піщане дно. Інколи струмок, наче комар, виводив мажорну пісеньку, а інколи намагався вдавати з себе велику та грізну ріку, прополіскував горло талою водою та сміявся назустріч берегам.

Стоячи у вологому моху, Нюхмумрик прислухався до співу струмка. "Треба його взяти у свою пісню, – подумав він. – Може, як приспів…"

Раптом камінь, що загачував струмок, зірвало течією, і мелодія води змінилася на одну октаву.

– О, непоганий пасаж, – із захопленням зауважив Нюхмумрик. – Саме так і повинна звучати ця пісня. Нова тональність додає окраси мелодії. А чи не подарувати струмкові пісню, і то буде його, струмкова, пісенька?

Нюхмумрик добув з наплічника свою стару каструлю і наповнив її водою під водоспадом. Потім подався на пошуки хмизу попід віттям смерек. Ліс наскрізь промок від талих снігів та весняних дощів. Щоб знайти сухі галузки, треба було заповзати у найглухіші закутки. Нюхмумрик простягнув лапку. Тієї ж миті хтось скрикнув і кинувся напролом попід гіллям смерек – тоненький голосок незнайомої істоти ще довго було чутно у глибині лісу.

– Так-так, – мовив Нюхмумрик. – Під кожним кущиком уже рояться повзики та інші лісові створіння. Це помітно… Дивно лише, чому вони завжди такі збуджені. Що менші, то метушливіші.

Він витягнув з купи сухий пеньок та трохи хмизу і став спокійно розкладати ватру на закруті струмка. Вогонь зайнявся відразу, бо ж Нюхмумрикові не вперше доводилося готувати собі обід. Він ніколи ні для кого не готував обіду, хіба вже був змушений, а чужі обіди його не хвилювали. Усі чомусь мають звичку базікати з повним ротом. Ще подавай їм столи та стільці, а в найгіршому випадку – серветки.

Нюхмумрикові якось доводилося чути про гемуля, котрий переодягався до трапези, але то, напевно, вигадки.

Нюхмумрик з відсутнім виглядом їв свою пісну зупку, милуючись зеленою ковдрою моху попід берізками.

Мелодія увивалася десь зовсім поруч, досить ухопити її за хвіст. Але він не квапився – вона в облозі з усіх боків й нікуди від нього не подінеться. Спершу слід помити посуд, потім викурити люльку, а вже згодом, коли ватра перегорить на грань, коли у лісі почнуть перекликатися нічні звірі, настане час для пісні.

Споліскуючи каструлю у струмку, Нюхмумрик враз помітив крихітку. Маленька істота сиділа під коренем дерева на протилежному березі потічка і витріщалася на нього з-під стрепехатої гривки. Хоч в оченятах і зачаївся страх, звірятко з величезною цікавістю спостерігало за кожним його рухом.

Пара розгублених оченят під сколошканим чубом. Такі на вигляд ті істоти, до котрих усім байдуже.

Нюхмумрик вдавав, ніби не помічає Крихітки. Він загасив вогонь і нарізав трохи смерекового гілля, щоб було на чому сидіти. Дістав люльку, поволі розпалив. Видмухував у нічне небо вишукані хмаринки диму й чекав на свою весняну пісню. Але вона не приходила. Натомість Нюхмумрик відчував на собі погляд Крихітки, прискіпливий та сповнений захвату, аж його це почало дратувати.

Нюхмумрик склав докупи лапки і шикнув на звіреня.

Тоді Крихітка виповз з-під кореняки і дуже засоромлено мовив:

– Сподіваюся, я тебе не налякав? Я знаю, хто ти. Ти – Нюхмумрик.

загрузка...

З тими словами Крихітка ступив у воду і побрів через струмок. Для такої крихітки потічок був надто великий, а вода – холодна. Кілька разів звірятко втрачало рівновагу і падало, однак Нюхмумрик був у такому її поганому гуморі, що навіть лапою не поворухнув, щоб йому допомогти.

Урешті нещасна, тонка, мов нитка, істота, цокочучи зубами, видерлася на берег:

– Привіт! Я такий щасливий, що зустрів тебе!

– Привіт! – холодно привітався Нюхмурик.

– Можна мені погрітися біля твого вогню? – не вгавав Крихітка, уся його мокра мордочка променіла утіхою. – Хто б повірив, що я коли-небудь буду Тим, кому пощастить сидіти біля табірної ватри самого Нюхмумрика! Ніколи в житті цього не забуду!

Крихітка присунувся ближче, поклав лапку на наплічник і шанобливо прошепотів:

– Це тут лежить твоя гармонія? Ось тут, всередині?

– Так, – вкрай непривітно відбуркнув Нюхмумрик.

Його мелодія про самотність зникла, а добрий настрій розвіявся без сліду. Він гриз люльку і безтямно видивлявся на берези, навіть не помічаючи їх.

– Ти мені не заважатимеш, – невинно запевнив Крихітка. – Я маю на увазі, коли гратимеш. Ти собі навіть уявити не можеш, як я стужився за музикою. Я ніколи її не чув. Зате багато чув про тебе. їжак, Малюк і моя Мама розповідали… Малюк навіть якось бачив тебе! Так, ти й уявити не можеш… тут нечасто щось трапляється… а ми ж такі мрійники…

– Що ж, скажи хоча би, як тебе звуть? – запитав Нюхмумрик. Вечір все одно був уже безнадійно зіпсований, тож він подумав, що простіше підтримати розмову.

– Я такий маленький, що й імен^ не маю, – жваво відгукнувся Крихітка. – Подумати лишень, ніхто ніколи й не питав мене про ім'я. Та ось з'являєшся ти, про якого я стільки чув і якого страшенно мріяв побачити, і запитуєш, як мене звати. Як гадаєш… якщо можеш, звісно… чи не було б тобі надто важко придумати мені ім'я, щоб було моїм і нічиїм іншим? Просто ось зараз?

Нюхмумрик щось пробуркотів і натягнув капелюха на самі очі.

Хтось із довгими шпичастими крилами перелетів понад струмком, сумно й протяжно заводячи десь у лісі:

– Ю-ююю, ю-ююю, ті-уу!

– Не можна по-справжньому стати вільним, занадто кимсь захоплюючись, – сказав зненацька Нюхмумрик. – Я це добре знаю.

– Я знаю, що ти все знаєш, – торохтів Крихітка, підсуваючись чимраз ближче. – Я знаю, що ти все на світі бачив. Усе, що ти кажеш, правильно, а я завжди намагатимуся стати таким вільним, як ти.

Зараз ти прямуєш додому, в Долину Мумі-тролів, щоб відпочити і побачитися з друзями… їжак казав, що Мумі-троль, прокинувшись від зимового сну, одразу затужив за тобою… Як приємно, коли хтось тужить за тобою і чекає… чекає…

– Я повернуся додому, коли мені захочеться, – гостро відрубав Нюхмумрик. – Може, й зовсім не повернуся. Піду собі куди-інде…

– О, Мумі-троль сумуватиме, – похнюпився Крихітка.

Його хутро почало підсихати у теплі, стало спереду світло-брунатним і м'якеньким. Він знову поторгав наплічник і обережно запитав:

– Може б ти… Ти так багато подорожував…

– Ні, – відповів Нюхмумрик. – Не зараз.

І подумав з гіркотою: "Ну чому вони ніколи не дадуть мені побути на самоті у мандрах? Невже так важко зрозуміти, що усі враження розіб'ються вщерть, якщо про них розповісти уголос, розвіються і зникнуть. А коли спробую пригадати, як мені подорожувалося, пам'ятатиму тільки власну розповідь".

На довгий час запала тиша, десь знову заячала нічна птаха.

Крихітка підвівся і несміливо сказав тоненьким голоском:

– Що ж, напевно, мені час додому… Бувай!

– Бувай! – буркнув Нюхмумрик і враз засоромився своєї непривітності: – Послухай! До речі… Оте ім'я, що ти хотів би мати… Тебе можна було б назвати Ті-ті-ууу! Розумієш, Ті-ті-уу – ім'я веселе на початку і з сумовитим довгим "у" наприкінці.

Маленьке звірятко розгублено витріщилося на Нюхмумрика, його очиці жовто вилискували у відсвітах вогню. Воно замислилося над своїм іменем, посмакувало його, прислухалося до звучання, увібрало його в себе, нарешті підняло мордочку до неба і проспівало: Ті-ті-ууу. Та так журливо, що Нюхмумрикові аж мороз поза шкіру пішов.

Потім лише коричневий хвостик змигнув у вересі, і все стихло.

– Ет, – крекнув Нюхмумрик, копнувши спересердя ватрище.

1 2 3 4 5 6 7
загрузка...