Маленькі тролі і велика повінь

Туве Янссон

МАЛЕНЬКІ ТРОЛІ І ВЕЛИКА ПОВІНЬ

Повість

Було десь пізнє пообіддя, коли Мумі-троль зі своєю Мамою увійшов до найгустішої гущавини дрімучого пралісу. Поміж деревами панувала така тиша і темрява, ніби уже запали сутінки. То тут, то там росли велетенські квіти, що випромінювали сяйво і здавалися миготливими світильниками, а далі в хащах поміж тінями роїлися маленькі зеленкуваті цяточки.

— Світлячки, — промовила Мама Мумі-троля.

Однак часу приглядатися до світлячків у них не було. Вони, власне, вибралися на пошуки затишного й теплого місця для будиночка, в якому можна було б оселитися ще до настання зими. Мумі-тролі дуже теплолюбні, а тому будиночок слід побудувати щонайпізніше у жовтні.

Отож вони брели далі у тиші і темряві, все глибше й глибше заходячи у ліс. Мумі-тролеві стало трохи лячно, і він пошепки запитав Маму, чи, на її думку, водяться тут грізні звірі.

— Ледве чи, — відповіла Мама, — та все ж ліпше поквапитися. Хоча ми такі маленькі, що вороги, сподіваюся, нас і не помітять.

Раптом Мумі-троль міцно ухопив Маму за руку.

— Поглянь! — скрикнув він.

Від страху хвіст у Мумі-троля піднявся сторч. З темряви з-поза стовбура дерева на них витріщалися два ока. Мама спершу також злякалася, еге ж, навіть вона, але потім заспокоїла синочка:

— То, напевно, якесь дуже маленьке звірятко. Почекай-но хвильку, я ось присвічу. У темряві все має страшніший вигляд, ніж насправді, розумієш?

Вона зірвала одну з великих квіток-ліхтариків й посвітила нею у темряву. І тоді вони справді побачили крихітне звірятко, привітне і ледь наполохане, що принишкло у пітьмі.

— Ось бачиш, — мовила Мама.

— Хто ви? — поцікавилося Крихітне Звірятко.

— Я — Мумі-троль, — відказав Мумі-троль, який уже знову набрався хоробрості. — А це — моя Мама. Сподіваюсь, ми тебе не потурбували? (Видно було, що Мама навчила його ґречності).

— Анітрохи, — запевнило Крихітне Звірятко. — Я собі сидів і сумував без товариства. Ви дуже поспішаєте?

— Так, — сказала Мама Мумі-троля. — Ми, власне кажучи, шукаємо гарного сонячного місця для будиночка. Може, хочеш піти з нами?

— Ви ще й питаєте! — зраділо Крихітне Звірятко і пострибало до них. — Я заблукав і вже не сподівався побачити сонце!

Далі вони рушили утрьох, прихопивши зі собою велетенського тюльпана — освітлювати дорогу.

Темрява навколо гусла усе більше й більше, квіти під деревами пригасали, аж врешті згасла остання.

Перед ними зблиснуло темне водяне плесо, повітря стало важке й студене.

— Як моторошно, — озвалося Крихітне Звірятко.

— Там далі болото. Я туди не піду.

— Чому ж? — запитала Мама Мумі-троля.

— Там мешкає Великий Змій, — ледь чутно прошепотіло Крихітне Звірятко, роззираючись навкруги.

— Дурниці! — вигукнув Мумі-троль, бажаючи показати, який він хоробрий. — Ми такі маленькі, що нас ніхто й не помітить. Як же ми побачимо сяйво сонця, якщо боятимемося болота? Ходімо!

— Хіба недалеко, — погодилося Крихітне Звірятко. — Але обережно! Кожен сам відповідає за свою безпеку!

І вони тихесенько рушили, перелазячи з купини на купину. Чорна трясовина булькотіла й шамкотіла навколо них, та, доки світився тюльпан, вони почувалися впевнено.

Одного разу Мумі-троль послизнувся і ледь не впав, Мама в останню мить встигла підхопити його.

— Далі доведеться добиратися човном, — вирішила вона. — Ти промочив ніжки і неодмінно застудишся.

Мама добула зі своєї торбинки сухі шкарпетки для синочка, а потім посадила Мумі-троля і Крихітне Звірятко на великий круглий листок водяної лілії.

Усі троє опустили хвости у воду, наче весла, і постернували просто на середину болота. Попід ними миготіли темні тіні якихось створінь, котрі то пірнали, то виринали з-поміж коріння дерев, плюскотіли і поринали углиб, а звідусіль підкрадалася імла.

— Я хочу додому! — раптом озвалося Крихітне Звірятко.

— Не бійся, Крихітне Звірятко, — заспокоював його тремтячим голосом Мумі-троль. — Ми заспіваємо щось веселе, і тоді…

Тієї самої миті їхній тюльпан погас. Навколо запала цілковита темрява.

З пітьми почулося шипіння, листок водяної лілії загойдався.

— Скоріше, скоріше! — закричала Мама Мумі-троля. — То Великий Змій суне!

Усі ще глибше занурили свої хвости і веслували що було снаги, аж вода вирувала. Тепер вони побачили Змія, який плив за ними услід, страшного на вигляд, з лютими жовтими очима.

Вони гребли щодуху, проте Змій неухильно наздоганяв їх і вже роззявив свою пащеку з довгим тремким язиком. Від страху, що зараз опиниться у пащі страховиська, Мумі-троль затулив долонями очі й залементував:

— Мамо!

Але ніхто його не з'їв. Тоді він обережно визирнув з-поміж пальців. Сталося диво — їхній тюльпан знову яскраво засяяв, розтуливши усі пелюстки, а посеред квітки стояла дівчинка з ясно-блакитним волоссям до п'ят.

Тюльпан палахкотів усе яскравіше. Змій замружився від світла, а тоді зненацька розвернувся й зі злісним шипінням зник у трясовині.

Мумі-троль, його Мама та Крихітне Звірятко були такі вражені й здивовані, що довго не могли прийти до тями.

Урешті Мама Мумі-троля спромоглася на слово і промовила до дівчинки з глибокою пошаною:

— Страшенно дякуємо за допомогу, прегарна панно!

Мумі-троль низько вклонився — такої блакитноволосої кралі він зроду не бачив.

— Ви завжди мешкали у тюльпані? — сором'язливо поцікавилося Крихітне Звірятко.

— Це моя домівка, — відказала дівчинка. — Можеш називати мене Тюльпанною.

І вже вчотирьох вони поволі повеслували до протилежного берега болота. Там густо росла папороть, під її пагінням Мама Мумі-троля намостила з моху кубельце для сну. Мумі-троль, притулившись до неї, слухав кумкання жаб на болоті. Ніч повнилася млосними дивними звуками, тож минуло чимало часу, доки Мумі-троль врешті заснув.

Наступного ранку Тюльпанна крокувала попереду всіх, а її блакитне волосся світилося, мов найяскравіша лампа денного світла.

загрузка...

Стежка пнулася чимраз вище, аж доки вперлася у стрімку гору, таку високу, що її вершина губилася у високості.

— Там, нагорі, напевно, сяє сонце, — тужно промовило Крихітне Звірятко. — Я так жахливо мерзну…

— Я також, — докинув Мумі-троль і пчихнув.

— Чи я не казала, — захвилювалася Мама. — Ось ти й застудився. Посидь чемно, доки я розпалю ватру.

Вона назбирала величезну купу хмизу і підпалила іскоркою, викресаною з блакитного волосся Тюльпанни.

Усі четверо повсідалися навколо ватри, дивлячись на вогонь і слухаючи оповіді Мами Мумі-троля. Вона розповідала про ті далекі часи, коли була маленькою.

Тоді мумі-тролям не доводилося нипати похмурими пралісами у пошуках домівки — вони мешкали разом із домовичками у людських оселях, здебільшого за кахляними печами.

— Дехто з нашого племені ще й зараз там мешкає, — розказувала Мама Мумі-троля. — Щоправда, лише там, де збереглися кахляні печі, бо батареї парового опалення для нас не годяться.

— А люди здогадувалися про ваше існування? — запитав Мумі-троль.

— Не всі. Вони відчували нашу присутність тільки на самоті, їм здавалося, наче легкий повів вітерцю торкався потилиці.

— Розкажи щось про Тата, — попросив Мумі-троль.

— То був незвичайний мумі-троль, — у Маминому голосі вчулися вдячність і смуток водночас. — Йому ніколи не сиділося на місці, раз по раз переселявся від однієї печі до іншої. Жодне нове помешкання не вдовольняло його. І ось одного разу він зник, подався у світи разом з гатіфнатами, племенем маленьких мандрівників.

— Що то за плем'я? — запитало Крихітне Звірятко.

— Крихітні звірятка-тролі, невидимі майже для всіх. Інколи вони поселяються під підлогами людських осель, і вечорами, коли в помешканні стихає, чути їхню метушню. Вони здебільшого подорожують навколо світу, ніде не спиняючись і нічим не переймаючись. Ніколи не знаєш, привітні вони чи сердиті, засмучені чи здивовані. Я певна, їм просто не знайомі почуття.

— То тато став тепер гатіфнатом? — зойкнув Мумі-троль.

— Звичайно ні! — заперечила Мама. — Ти, мабуть, уже здогадався… Гатіфнати обманом намовили татуся податися з ними!

— Хтозна, може, одного чудового дня нам пощастить його віднайти! — мовила Тюльпанна. — Він, напевно, зрадіє!

— Ще й як! Але цього, боюся, ніколи не трапиться, — знову зажурилася Мама Мумі-троля й гірко заплакала.

Зворушені її журою, усі також захлипали, а що іншим попригадувалися всілякі сумні речі, то сльози потекли ручаями. Волоссячко Тюльпанни зблідло від смутку і втратило свій полиск. Минуло чимало часу, коли раптом до них долинув суворий голос:

— Чого це ви там, унизу, рюмсаєте?

Плач умить стих, Мумі-троль, його Мама, Крихітне Звірятко і Тюльпанна завертіли головами навсібіч, але нікого не помітили.

Незабаром по скелястій стіні скотилася мотузяна драбина. Високо вгорі з відчинених дверцят у скелі визирала голова старого пана.

— То що? — гаркнув він.

— Вибачте, — присіла у реверансі Тюльпанна. — Розумієте, вельможний пане, нам страшенно тоскно на душі. Тато Мумі-троля зник десь у безвісті, а ми замерзли, не можемо видряпатися на цю гору, щоб побачити сяєво сонця, і не маємо де притулитися.

— Он воно як, — мовив Старий Пан. — То проходьте до господи. Моє сонячне сяйво найгарніше у світі.

Дряпатися по мотузяній драбині було дуже важко, надто Мумі-тролеві та його Мамі, бо ж у них такі куці лапки.

— Не забудьте повитирати ноги, — попередив Старий Пан, підтягуючи догори драбину.

Потім він дуже ретельно зачинив дверцята, щоб жодні вороги не змогли прослизнути досередини.

Прибульці разом із господарем ступили на сходи ескалатора, який покотив їх углиб гори.

— Ви певні, що на цього пана можна покластися? Пам'ятайте: кожен сам відповідає за свою безпеку, — прошепотіло Крихітне Звірятко і, зіщулившись, заховалося за спиною Мами Мумі-троля.

Враз назустріч ударили промені яскравого світла, і рухомі сходи викотили їх до чудової місцини. Дерева, всіяні небаченими плодами й квітами, яскріли неймовірними барвами, а під ними у траві білими клаптями виблискував сніг.

— Ура! — вигукнув Мумі-троль і побіг ліпити сніжку.

— Обережно, сніг холодний! — гукнула йому навздогін Мама.

Та коли Мумі-троль занурив лапки у сніг, виявилося, що то ніякий не сніг, а морозиво.

Зелена трава, що хрумкотіла під ногами, була зіткана з найтоншого цукрового прядива.

Розлогими левадами дзюркотіли, бурунячись шумовинням, різнокольорові струмки із золотистим піщаним дном.

— Зелений лимонад! — вигукнуло Крихітне Звірятко, що саме нахилилося до струмка напитися. — Це зовсім не вода, а лимонад!

Мама Мумі-троля рушила прямісінько до білого струмка, бо завжди дуже любила молоко.

1 2 3 4