Жовтий "Ягуар"

Жорж Сіменон

1. ЗАГАДКОВІ НІЧНІ ПРИГОДИ ІНСПЕКТОРА ЛОНЬЙОНА ТА ХВОРОБИ ЙОГО ДРУЖИНИ СОЛАНЖ

Коли в кабінеті Мегре нарешті погасло світло, повернуло вже на другу годину ночі. Комісар підвівся й, протерши очі з розширеними від утоми зіницями, штовхнув двері інспекторської, де чатували Лапуент і Бонфіс.

— Добраніч, хлоп'ята, — буркнув він і вийшов до просторого коридора.

Проходячи повз прибиральниць, що вже підмітали підлогу, Мегре махнув їм на прощання рукою. Як і завжди в цю пору, по коридору гуляв протяг, а сходи, якими він спускався в супроводі Жанв'є, були мокрі й слизькі.

Була вже середина листопада. Зранку йшов дощ. Прокинувшись о восьмій годині, комісар того дня так і не вийшов із свого жарко натопленого кабінету, а тепер, переходячи через двір, мерзлякувато підняв комір пальта.

— Де тебе висадити?

Викликане телефоном таксі вже чекало на нього перед головним входом управління.

— Біля першої-ліпшої станції метро, патроне.

Дощ лив як із відра, суцільними цівками, що розбризкувалися вдаряючи у тротуар. Біля станції Шатле машина зупинилася і інспектор зійшов.

— Добраніч, патроне.

— Добраніч, Жанв'є.

У їхньому житті вже можна було б налічити сотні подібних моментів, і щоразу, прощаючись після вдалого розслідування, обидва відчували однакове, трохи похмуре вдоволення.

За кілька хвилин Мегре вже піднімався сходами до своєї квартири на бульварі Рішар Ленуар. Знайшовши в кишені ключа, він обережно відімкнув двері і майже відразу почув, як повернулась у ліжку пані Мегре.

— Це ти?

Сотні — якщо не тисячі — разів, коли він повертався додому серед ночі, вона сонним голосом проказувала цю фразу, потім так само навпомацки запалювала нічника на тумбочці біля ліжка й уставала в самій сорочці, щоб глянути на чоловіка й дізнатись, у якому він настрої.

— Все скінчилось?

— Еге ж.

— Молодик нарешті заговорив?

Мегре кивнув.

— А ти не голодний? Може, я щось приготую?

Він повісив на звичне місце свого мокрого плаща і розв'язав краватку.

— У холодильнику є пиво?

Кілька хвилин тому він мало не зупинив машину біля відчиненої пивнички, щоб хильнути кухлик.

— Те, що ти думав?

Загалом банальна справа, коли можна назвати банальною справу, від якої залежить доля кількох людей. Газетярі вигадали сенсаційний заголовок: "Бандити на мотоциклах".

Якось серед білого дня перед ювелірною крамницею на вулиці Рени зупинилося два мотоцикли. З першого зійшло двоє добродіїв, з другого — один і, зав'язавши обличчя червоними нашийними хустками, кинулись до крамниці. За хвилину всі троє вибігли звідти з пістолетами в руках, прихопивши кілька годинників та коштовних прикрас з вітрини й прилавка.

Це сталося так несподівано, що очевидці події спочатку розгубилися. Відтак, отямившись, кілька автомобілістів рвонули слідом за злодюгами і відразу створили таку пробку, що рух на вулиці припинився й бандюги спокійнісінько накивали п'ятами.

— Вони на цьому не зупиняться, — сказав, як у воду дивився, Мегре.

Бо трофеї були досить мізерні. Ювелірна крамниця належала одній вдові, і торгували там переважно біжутерією..

— Вони просто хотіли виробити свою техніку нападу. Наліт на мотоциклах — такого ще не було.

Комісар не помилився: за три дні та сама сцена повторилася перед розкішною ювелірною крамницею у передмісті Сен-Сшоре. І з тими самими наслідками — хіба що цього разу бандюги повезли з собою коштовностей на кілька мільйонів старих франків; у газетах писали — на двісті, страхове агентство заявило, що на сто.

Однак під час утечі один із грабіжників загубив свою хустку, і через два дні його заарештували в слюсарній майстерні на вулиці Сен-Поль, де він працював.

Того ж вечора за ґратами опинилося ще троє — старшому було двадцять два роки, молодшому — Жанові Бошу на прізвисько Жанчик — ще не сповнилося й вісімнадцяти. Це був білявий хлопчина з довгою чуприною, син домогосподарки. Мешкав він разом з матір'ю по вулиці Сен-Антуан, а працював теж у слюсарні.

— Ми з Жанв'є цілісінький день проморочилися з ними, — понуро мовив до своєї жінки Мегре.

І випили за цей час бозна-скільки кухлів пива з бутербродами.

— Послухай, Жанчику. Ти, я бачу, налагодився мовчати. Тобі втовкмачили, що саме так має поводитися справжній гангстер. Тільки не здумай удавати, що до цього додумався тн сам чи хтось із твоїх дружків. За вами хтось стоїть. Це він усе організував, але сам залишається у тіні. Місяців зо два тому він вийшов із в'язниці і тепер не хоче туди повертатися. Признайся, що він сидів десь поруч в украденій машині й прикривав вашу втечу, влаштувавши пробку…

Ковтнувши холодного пива, Мегре почав роздягатися, коротко викладаючи дружині цю справу.

— Такі хлопчаки найзатятіші… Їм уже встигли прищепити поняття про злодійську честь…

Він наказав заарештувати трьох старих рецидивістів, серед них свого давнього знайомого Гастона Нуво. Як і слід було сподіватися, в цього бандюги було надійне алібі: двоє свідків підтвердили, що під час нальоту він сидів у одному з барів на авеню Терн.

Протягом кількох годин очна ставка нічого не давала. Віктор Сідон на прізвисько Гладун, яке, до речі, цілком пасувало до нього, найстарший із трьох мотоциклістів, лише хитро зиркав на комісара. Сож'є на прізвисько Пістон лив сльози, присягаючись, що він нічого не знає.

— Ми з Жанв'є вирішили зосередити всі зусилля на наймолодшому. Привезли матір, і вона заходилась його вмовляти:

"Скажи правду, Жанчику. Ти ж бачиш, що ці папи зовсім не бажають тобі лиха. Вони розуміють, що тебе в це діло втягли інші…"

Так минуло двадцять препаскудних годин, аж поки до краю зморений хлопчисько не перестав опиратися. А втім, бачити, як раптом розколюється такий от горішок, теж було не дуже приємно.

— Гаразд, я все скажу. Це справді Нуво. Ми познайомилися з ним у "Лотосі", і він втягнув нас у це діло…

"Лотос" — невеличкий бар на вулиці Сен-Антуан, куди молодь сходиться послухати платівки, що їх програвали музичні автомати.

— Тепер мені амба. Його дружки одразу мене уколошкають, як тільки я вийду з тюрми… І все через вас.

Ну от і все. Скінчився ще один день. Коли Мегре лягав спати, голова у нього тріщала від болю.

— Тобі завтра о котрій?

— О дев'ятій.

— Може, поспав би трохи довше?

— Ні! Розбуди мене о восьмій.

За хвилину він уже хропів на всі заставки. А коли прокинувся, у нього було таке враження, наче ще й не лягав. Йому здалося, що десь на другій чи третій хвилині по тому, як він уклався, в коридорі пролунав дзвінок і дружина вислизнула з ліжка.

Потім він почув перешіптування. Чоловічий голос був наче знайомий, та комісарові здавалося, що все те йому сниться, і він ще глибше зарився в подушку.

Він чув крізь сон, як до ліжка знов підійшла дружина, і навіть здивувався, чого вона так довго не лягає. Адже, певно, хтось помилився дверима. Ба ні! Ось вона торкнула його за плече, потім відхилила завіси, і, не розплющуючи очей, комісар усвідомив, що вже день.

— Котра година? — глухо запитав він.

— Сьома.

— Там хтось прийшов?

— Лапуент. Він чекає на тебе в їдальні.

— Чого йому треба?

— Полеж іще хвилину, я приготую каву.

Щось у її голосі примусило його подумати, що в неї погані новини. Чи не тому вона не зразу відповіла на його запитання? Небо за вікном було брудно-сіре. Досі йшов дощ.

Першою гадкою Мегре було, що Жан Бош, перелякавшись відплати за свої визнання, повісився у своїй камері попереднього ув'язнення. Мегре підвівся і, не чекаючи кави, швидко надяг штани, причесався і з ще заспаним обличчям штовхнув двері до їдальні.

Біля вікна у чорному плащі стояв Лапуент, тримаючи в руці темного капелюха. На щоках після нічного чергування темніла щетина.

Мегре запитально глянув на нього.

— Пробачте, що я вас так рано розбудив, патроне… Цієї ночі сталося нещастя з одним із наших добрих друзів…

— Жанв'є?

— Ні, він не з управління…

Пані Мегре внесла тацю з двома великими чашками кави.

— З Лоньйоном…

— Його вбито?

— Тяжко поранено. Його відразу одвезли до лікарні Біша, і ось уже третю годину професор Менго його оперує… Я не хотів вас будити раніше, щоб дати вам оді-спатися після вчорашнього… Знаєте, спочатку в нього майже не було шансів вижити…

— Як його поранено?

— З пістолета… Одна куля в животі, друга трохи нижче плеча…

— Де це сталося?

— На авеню Жюно… Він був на вулиці.

— Сам-один?

— Еге ж. Поки що цією справою займаються його колеги з вісімнадцятої округи…

Мегре маленькими ковтками сьорбав каву, але цього ранку вона здалася йому на диво несмачною.

— Потім я подумав, що ви захочете його побачити, коли він опритомніє… Машина внизу.

— І невідомо ніяких подробиць?

— Майже ніяких. Ніхто навіть не знає, що він робив на авеню Жюно. Перша постріли почула консьєржка… Вона й зателефонувала до поліції. Одна куля пройшла крізь віконницю, розбила шибку і застрягла в стіні над ліжком…

— Зараз я одягнуся.

Поки пані Мегре подавала на стіл, він пішов до ванної. Знявши свого плаща, Лапуент чекав.

Попри своє давнє бажання перейти до Сюрте, Лоньйон усе ще працював у районному комісаріаті, і Мегре доводилось мати з ним справу щоразу, коли у вісімнадцятій окрузі траплявся якийсь незвичайний злочин.

Це був один із двадцяти інспекторів, котрі мали своє бюро в будинку Монмартрської ратуші й завжди ходили в цивільному, за що їх прозвали сіроштаньками.

За свою буркотливу вдачу Лоньйон дістав ще одне прізвисько — Нечема. Та, на думку Мегре, його з не меншою підставою можна було прозвати інспектор Невдаха: бідолашний Лоньйон мав якийсь дивовижний хист накликати на себе всі нещастя.

Дрібненький на зріст, худорлявий, він страждав на хронічний невиліковний нежить і цілісінький рік, узимку і влітку, ходив із сльозавими очима й червоним, мов у п'янички, носом, хоча в усій Франції, певно, не було поліцая більш непитущого, як Лоньйон.

До того ж він мав хвору дружину, яка проводила цілі дні або в ліжку, або в кріслі перед вікном, так шо після роботи Лоньйонові доводилося ще поратися вдома, бігати на базар та готувати на кухні. Скромна платня не дозволяла йому наймати прибиральницю частіше, ніж раз на тиждень.

Вже чотири рази він виставляв свою кандидатуру на конкурс до Сюрте і завжди провалювався через найбезглуздіші помилки, хоча мало хто міг би позмагатися з ним щодо фахового хисту. Це був справжній дойда: коли вже брав слід, то не губив його до кінця.

1 2 3 4 5 6 7