ЛАЛАГА, сирота, вихованка ді Брольйо.
АЛЕССАНДРА, небога ді Брольйо, заручена з Кастільйоне.
ДЖАСІНТА, покоївка Лалаги.
ГЕРЦОГ ДІ БРОЛЬЙО.
КАСТІЛЬЙОНЕ, його син та спадкоємець.
САНОЦЦО, приятель Кастільйоне.
ПОЛІЦІАН.
БАЛТАЗЗАР, його товариш.
ЧЕРНЕЦЬ.
УГО, БЕНІТО, РУПЕРТ — слуги в домі ді Брольйо.
Місце дії: Рим [XVI] ст.
ЯВА ПЕРША
Кімната в палаці ді Брольйо. Сліди бучного бенкету. На столі недогарки свічок. На столі й долі розкидані маски, лютня, жіноча пантофля, карти, побиті пляшки. Входить БЕНІТО й натрапляє на п'яного УГО.
УГО
Це ти, Беніто? (Гикає). Гості вже забрались?
БЕНІТО
По правді, Уго, важко зрозуміти.
Пляшки порожні? Ну, тоді забрались.
Саноццо-граф, той збив мене на сходах
Допіру, як сюди я підіймавсь;
Про нього можу з певністю сказати,
Що він забрався... і набрався теж.
УГО
А той харциз? (Гикає). А де подівсь фігляр?
їх світлість, кажеш, зволили піти? [337]
І дідько (гикає) всіх музик позабирав?
Так спати хочеться — здуріти можна!
БЕНІТО (оглядаючи його)
Ти правду, Уго, кажеш, слово честі,-
З усього видно — ти таки здурів!
УГО
А так я не казав. Або ж (гикає) збрехав.
БЕНІТО
Звичайно, любий Уго, ти збрехав.
Бо ти брехун відомий — сам признався.
Дивіться також
- Едгар Аллан По — Літературне життя Якваса Тама, есквайра
- Едгар Аллан По — Падіння дому Ашерів
- Едгар Аллан По — Шахрайство як точна наука
- Ще 66 творів →
Гей, юний Руперте, де дів ти графа?
РУПЕРТ
Де п'яного я мав його подіти?
Та витяг з-під стола, де він розлігся,
Й на ліжко приволік.
БЕНІТО
Ох, Руперте,
Невже ді Брольйо, герцог наш, не знає
Про синові пиятики нічні?
Вони не личать, далебі, нікому,
Тим більш не до лиця вони синьйору
З такого роду! Шкода й говорити!
Не бачити б мені, як він змінився!
УГО
Він перебрав, Беніто. Чи не так
Ти, Руперте, сказав? Всі гіршими
Стають тоді, як вип'ють. Я (гикає) також.
РУПЕРТ (до Беніто)
Став гіршим, кажеш, граф наш Кастільйоне?
І я помітив. А ще так недавно,-
Як витівки юнацькі оминути,-
Шляхетністю він кожного вражав.
БЕНІТО
Вражав... Ох, леді Лалага нещасна!
Така вродлива й лагідна. [338]
РУПЕРТ
Авжеж,
В моїх очах він дуже підупав.
Облудний пес! Заручений був з нею...
Вона ж сирітка, виросла в цім домі.
Ні, він у прірву котиться бездонну,
Туди ведуть його пиятики нічні,
Гра в карти і розпуста — все відтоді,
Як звів підступно Лалагу й покинув.
БЕНІТО
їй-бо! То гріх йому мордує душу
І підбиває на лихе. А герцог
Прощає сину все, на неї ж лютий,
її трактує зимно і суворо
Й затоптує у порох.
РУПЕРТ
На самоті,
Джасінта каже, в спочивальні руки
Вона ламає.
БЕНІТО
Бідолашна панна!
Як Лалага навколішках ридала,
І все крізь плач у неї виривалось
Імення Кастільйоне. Бач, його
Вона і досі любить!
РУПЕРТ
Як нещасній
Оте весілля пережити, га?
Воно за тиждень буде, так?
БЕНІТО
Аякже,
Бере за тиждень Кастільйоне шлюб
Із Алессандрою — його кузина,
Вона дружила з Лалагою щиро
Ще перед лихом цим. Бігме, аж плачу,
Як здумаю про Лалаги страждання.
УГО
Вино не зле! Панове, ви не лайте
Господаря мого! Оце (гикає) вино! [339]
А хто ця Лалага? Та бозна-хто!
Така собі го (гикає) норовита цяця,
Ще й бренька на гітарі! Ну й вино!
Скромніша стане. І хоч граф шелихвіст
Чи був таким, але уже розкаявсь
І п'є лиш най (гикає) добірніше вино.
РУПЕРТ
Ходімо спати! От уже упився! (До Беніто).
Ходімо!
Руперт і Беніто виходять.
УГО (підводячись)
Що вони сказали? Спати?
Невже так пізно? Гості розійшлись?
Гаразд! Я теж іду.
Входить ДЖАСІТА.
О! Щоб я луснув!
Джасінто! Ти?
ДЖАСІНТА
А хто ж іще? Це я,
А може, й ні. От, Уго, і загадка!
Була Джасінта вчора, а сьогодні
Джасінта синьйорина, пане Уго!
УГО
Ой кралечко, боюсь, що ти (гикає) занадто
До (гикає) пляшки прикладалась, синьйорино!
ДЖАСІНТА
Синьйоре Уго, дякую за кралю!
Граф Кастільйоне, в кожнім разі, каже,
Що я гарненька. П'яний бевзю, глянь-бо!
(Показує кілька прикрас).
УГО(гикає)
Де?
ДЖАСІНТА
Ось! Дивись!
УГО
Джасінто! (Гикає). Гей, Джасінто!
Невже, ти кажеш, мій господар граф
Подарував тобі оці прикраси? [340]
ДЖАСІНТА
А от подарував, мій друже Уго!
Подарував!
УГО
Ти глянь! Та я клянуся,
Що цю каблучку бачив я на пальці
Середньому... на вказів... на мізинці
У графа. Ну, Джасінто (гикає), начувайся!
Паскуда ти. Я (гикає) не візьму тебе!
Я в відчаї. Вчиню щось відчайдушне!
Я відчайдушний!
ДЖАСІНТА
П'яний!
УГО
Порішу...
ДЖАСІНТА (глузливо)
Себе порішить! Божечку!
УГО
Тебе!
Я йду, Джасінто. (Йде геть).
ДЖАСІНТА (тягне його назад).
Стій! Плаксивий дурню!
Не хочеш бачити прикрас? Поглянь лиш:
Аграфка, перли, ось рубіни — бачиш?
УГО (похмуро)
Ну, бачу.
ДЖАСІНТА
А ось топаз, смарагди! Ну як, бачиш?
УГО
Та бачу.
ДЖАСІНТА
Та бачу! І нічого більш не скаже
Поганий твій язик, крім "бачу, бачу"?
Ой телепню сліпий, якщо ти й бачиш,
То все тобі двоїться. Ось цей хрест
Рубіновий, дурило! Це рубіни! [341]
Лишень послухай, та йому ціна
П'ять тисяч талярів, не менше!
УГО
Я розумію (гикає) все! (Дивиться значуще).
ДЖАСІНТА
Він розуміє!
Нічого ти не тямиш! Боже милий!
Я розумію! (Передражнює його). Де тобі збагнути!
Я — найбагатша покоївка в Римі,
Я — найбагатша чашника дочка,
Бо всі оці коштовності — мої!
Так знай, що Лалага, моя хазяйка,
Яка мені оце подарувала,-
Ти чув? — подарувала на весілля
(Усі прикраси, всі до однієї!),
Напевне з глузду з'їхала!
УГО
То значить,
Це Лалага подарувала! Звідки ж (гикає)
Каблучка ця дісталася тобі?
ДЖАСІНТА
Граф Кастільйоне, любий твій господар,
Все їй подарував на знак любові
Торік, ну а вона — мені,— второпав?
УГО (блиснувши очима)
Джасінто!
ДЖАСІНТА (теж блискає очима)
Уго!
УГО
Що, моя Джасінто?
ДЖАСІНТА
Вже розшолопав?
УГО
Люба, дай-но гляну
Ще раз (гикає) на ті прикраси. [342]
ДЖАСІНТА
Зрозумів?
УГО
Пхе! Дай погляну ближче!
ДЖАСІНТА
Ну, то як?
(Задкуючи, підносить руки з прикрасами).
УГО
Джасінто, пташко! Люба синьйорино!
ДЖАСІНТА
Еге, тепер все ясно.
Ховає прикраси і виходить, за нею, зашпортуючись, Уго.
ЯВА ДРУГА
Вітальня Кастільйоне.
КАСТІЛЬЙОНЕ (напіводягнений) і САНОЦЦО.
САНОЦЦО
Чудесний жарт! Клянусь, чудесний жарт!
Ха-ха-ха-ха! Воістину розкішний!
Помру я, Кастільйоне, ой, помру!
Ха-ха-ха-ха! Помру-таки від сміху!
Помру, помру!
КАСТІЛЬЙОНЕ (похмуро)
Для мене це не жарт.
САНОЦЦО
Атож, атож! Для тебе це не жарт.
Ні-ні! Ха-ха-ха-ха! Помру! Помру!
Поважна вельми річ, я запевняю.
Напитися — поважна вельми річ!
Покаятися ти надумав — браво!
Так от що, Касе! Маю вдома чотки —
Пришлю тобі. А ще волосяницю,
Яку вдягав на маскарад, віддам.
Піду додому й притьмом перешлю
В барильці щонайкращий попіл! [343]
КАСТІЛЬЙОНЕ
Саноццо! Ти скінчиш... (Вагається).
САНОЦЦО
О! Я скінчусь...
Кінчаюся... от-от уже скінчусь!
Помру від сміху... так! Кінчаюсь я!
КАСТІЛЬЙОНЕ (гостро)
Саноццо!
САНОЦЦО
Га? Що?
КАСТІЛЬЙОНЕ
Я не жартую.
САНОЦЦО
Я вірю вам.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Навіщо те блюзнірство?
Щось голова болить, зле почуваюсь
І тілом, і душею. Ти коли
Востаннє бачив леді... Лалагу?
САНОЦЦО
Та
Десь з одинадцять місяців тому.
Пощо здалась тобі ота особа?
КАСТІЛЬЙОНЕ (люто)
Саноццо!
САНОЦЦО (спокійно)
Слухаю.
КАСТІЛЬЙОНЕ (помовчавши)
Тож коли востаннє
Ти з леді Лалагою розмовляв?
САНОЦЦО
Я, графе, майже рік її не бачив.
Твій батько, герцог, як ти добре знаєш,
її на люди зовсім не пускає.
Повім тобі одверто — має слушність.
Ха-ха. Ти розумієш? [344]
КАСТІЛЬЙОНЕ
Ні, Саноццо!
Не розумію.
САНОЦЦО
Ну от і добре, слухай. (Співає).
Отаких пташок завзятих,
Що очима виграють,-
Зирк сюди, зирк туди,-
Треба в кліточці тримати,
Бо втечуть!
КАСТІЛЬЙОНЕ
Саноццо! Судиш ти несправедливо.
Не билося ще у жіночих грудях
Чистіше серце! Хоч і согрішила
Ця жінка, але гріх її прощенний.
Якщо колись обітниці священні,
Ганебно зраджені, своїм прокляттям
Когось затаврували,— то мене!
Закохана, палка, прекрасна, юна
І чиста, як і вся її краса,-
Хіба вона помислити могла
Про чорну зраду? Ох, якби я був
Не графом Кастільйоне, а простим,
Незнаним орачем на скромній ниві,
Та тільки чесним!
САНОЦЦО
Браво, молодця!
В житті не чув я кращої промови!
І справедлива — чесність над усе!
Правдива насолода — чесні злидні.
Нехай живуть утіхи незрівнянні —
Ячмінний корж, каштани і вода!
КАСТІЛЬЙОНЕ (намагаючися стримати усмішку)
Саноццо, ти дурний!
САНОЦЦО
Теж справедливо!
Синьйоре, йду додому, поки ще
Я мудрістю від вас не заразився.
Прощай! Шукатиму твоєї ласки,
Як станеш кардиналом. А тим часом [345]
Не знехтую нагоди переслати
Волосяницю й попіл. (Виходить).
КАСТІЛЬЙОНЕ
Забирайся,
Дотепнику! Ха-ха-ха-ха! Від нього,
Хоч і не хочеш,— мусиш реготатись.
Ну, як на нього гніватись! А втім,
Чого тужити через цю дрібничку?
З ким не траплялось? Одружитись — ні!
Розпусницю щоб Кастільйоне взяв?
Нізащо! Ні! Що скаже товариство?
А чи Саноццо? Я не маю права,
Хоч би й хотів, збезчестити ганебно
Свою сім'ю — ді Брольйо рід славетний,
Ді Брольйо старовинний гордий рід!
Не маю права. Поєднала честь
Зв'язком святим з кузиною мене,
Із Алессандрою. А честь — це все!
Я честі не зганьблю! Бо ж Лалага
Низького роду... Честі не зганьблю.
Моєї... честі. Пхе! То лиш туман
У голові з вчорашнього похмілля
Сумління розтривожив. Кастільйоне!
Дорослим час тобі нарешті стати!
Поп'ю вина — і буде все гаразд.
Де запропав ти, Уго? Гей, вина!
Входить УГО, несучи клунок і кошик, повний пляшок.
Це що таке?
УГО (нерішуче)
Синьйоре!
КАСТІЛЬЙОНЕ
Що це там,
Питаюся, у тебе? Де вино?
УГО
Синьйоре! Де вино? Ось тут є трохи —
Дванадцять пляшок.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Ні! Дванадцять дурнів!
Налий мені вина! [346]
УГО
Оці пляшки
Добірного салернського напою
Прислав їх превелебність граф Саноццо
Для вас, синьйоре.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Що ж, я щиро вдячний (усміхається)
їх превелебності — ти ж так назвав?
Ну, відкорковуй, Уго, покуштую,
Яке на смак.
УГО
Синьйоре, так не можна.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Не можна? Що це, в біса, означає?
УГО
Ані краплини, пане.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Чом же, дурню?
УГО
Синьйоре, посланець, ввійшовши в дім,
Сказав: вам спершу треба вибрати.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Що-що сказав той бовдур?
УГО
Унизу
Дарунок інший вибору чекає:
Вино чи він.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Бамбуло, чом не тут
Той інший подарунок?
УГО
Га, синьйоре?
КАСТІЛЬЙОНЕ
Ти, телепню! Чого ти не приніс
Той інший подарунок? [347]
УГО
Бо не зміг.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Не зміг! Негідник! Миттю принесеш! (З люттю).
Падлюко, геть! Що на плечах у тебе?
УГО
Волосяниця, а внизу стоїть (кидає клунок додолу)
Важке барило попелу — не здужав
Його й підняти.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Попелу барило!
Барило попелу! Саноццо очманів!
Ха-ха-ха-ха! Оце так устругнув!
Барило попелу! Ну, хай там що,
А гніватись не можу я на вибір —
Вино чи попіл! Графу передай:
Моє вино — хай забирає попіл.
Стривай лишень! Перекажи йому,
Що я міркую над його словами.
Зустрінемося з ним на маскараді,
А потім пляшку вип'ємо вина —
Уго виходить.
Він, я та ще фігляр.