Науко! Ти часів старих дочка,
Ти зору відкриваєш суть речей,
Чому поетам краєш їх серця,
Стерв'ятником виймаєш їз грудей?
Бажаєш, щоб тебе поет любив?
Тоді залиш йому чарівну мить —
У пошуках омріяних скарбів
Злетіти у фантазії блакить.
Чи не сумні діянь твоїх дивà —
Дріад і Ельфів вигнала з лісів,
Діану ти позбавила візка,
В Наяди відняла джерельний спів,
У лісі тамариндовому з мрій
Мій літній сон позбавила надій...
23.01.2025
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація — гравюра Альбрехта Дюрера "Меланхолія", 1514
