Ділок

Едгар Аллан По

© Український переклад. Л. Н. Маєвська, 1992.

"Система — душа будь-якого бізнесу".

Давня приказка

Я — ділок. І прихильник системи. Бо найголовніше, зрештою,— це система. Та нікого я так глибоко не зневажаю, як отих диваків та дурнів, котрі тільки розпатякують про порядок та систему, а що воно таке — не тямлять: вони суворо дотримуються букви і тим-таки чинять наругу над духом цих понять. Такі химерники завжди витинають якісь штуки, а говорять, буцім діють "за системою". Як на мене, то це просто купи не тримається, бо порядок та система є прикметами лише буденного та очевидного і ні з чим outre (1) геть не сумісні. Ну який сенс можуть мати такі, приміром, вирази, як "упорядкований фертик" або "систематизована химера"?

(1) Екстравагантним (фр.).

Уявлення мої про всі ці матерії, либонь, не були б такі ясні, як вони є, аби не стався зі мною з самого малку отой щасливий випадок. Якось, коли я верещав куди дужче, ніж годилося, добросерда старенька ірландка, моя няня (яку я не забуду у своїй духівниці), вхопивши мене за п'яти, двічі-тричі крутонула в повітрі, побажала, щоб мені заціпило, "верескунові клятому",— і гахнула мною об бильце ліжка, пром'явши мені маківку "пиріжком", мов того капелюха. Отак, кажу я вам, було вирішено мою долю й закладено підвалини мого процвітання. На тім'ячку мені враз набігла ґуля та так і лишилася, що можна помітити літньої пори, а згодом виявилося, що то і є орган порядку. В ньому й зародилася моя прихильність до системи та впорядкованості, завдяки котрій я став таким видатним ділком.

Кого на світі ненавиджу над усе, то це геніїв. Усі вони віслюки та й годі, що більший геній, то більший з нього віслюк, і винятків з цього правила не буває. Приміром, з генія ніколи не вийде ділка, так само як з жида — доброчинця, а з соснової шишки — мускатного горіха.

Ці сіроми вічно заходжуються коло всіляких дивовижних і безглуздих оборудок, що аж ніяк не відповідають усталеному ладу речей,— і то замість узятися до якогось справжнього діла. Отож генія ви одразу впізнаєте з того, чим він займається. Як стрінете чоловіка, що намагається стати купцем або промисловцем, котрий вкинувся у бавовняне чи тютюнове діло або погнався за чимсь таким самим чудернацьким, котрий волів би зробитися галантерейником або миловаром і таке інше, а то ще корчить із себе адвоката, коваля чи лікаря,— одне слово, займається чимось дивацьким,— можете не сумніватися: це — геній, а отже, як не крути, віслюк. От я, приміром, зовсім не геній, а звичайнісінький ділок. Мій обліковий журнал та гросбух вам це доведуть. Скажу без зайвої скромності, в них повний лад, адже мені властиві акуратність і пунктуальність, властиві до такої міри, що жодному годиннику не перевершити мене в точності. До того ж справи, якими займаюсь я, завжди імпонують буденним звичкам моїх ближніх. І це я завдячую зовсім не своїм пришелепуватим батькам — безперечно, вони вже постаралися б зробити з мене безнадійного генія, аби мій ангел-хранитель не порятував мене в слушну хвилину. У біографічному творі правдивість — найголовніше, не кажучи вже про автобіографічний. Та хто повірить, коли я розповім, аж ніяк не для жарту, що коли мені сповнилося років п'ятнадцять, батечко прилаштував мене в контору до одного поважного торговця залізним крамом, котрий мав, на його думку, "вельми прибутковий бізнес". Вельми прибутковий, аякже! Все скінчилося тим, що через два-три дні довелося їм відпровадити мене додому, в лоно рідної недоумкуватої сімейки — з гарячкою та нестерпними болями в тім'ї довкола мого органу порядку. Шість тижнів я на ладан дихав, ще трохи — і віддав би богові душу, лікарі вже дивились на мене як на приреченого — і таке інше. Дарма що зазнав тяжких мук, я склав подяку долі. То був порятунок: я не зробився "поважним торговцем залізним крамом", за що й послав благословення вже згаданій гулі на моєму тім'ї, що стала знаряддям мого порятунку; благословив і ту добросерду стареньку, яка свого часу мені те знаряддя дарувала.

Більшість хлопчаків тікає з дому у віці десяти-дванадцяти років, а я почекав, поки мені виповнилося шістнадцять. Та навіть і тоді я, може, не здумав би тікати, якби ненароком не підслухав, як моя стара ненька вела мову про те, що, мовляв, слід приставити мене до бакалійного діла. Подумайте лишень — до бакалійного діла! Я одразу вирішив накивати п'ятами і спробувати знайти собі якесь справді пристойне заняття, аби надалі не залежати від забаганок цих двох підстаркуватих вигадників, які — тільки й пильнуй — заповзялися так чи інак зробити з мене генія. Все пішло як по маслу з першої спроби, і на той час, коли мені виповнилося вісімнадцять, я вже мав чималенький зиск у галузі кравецької ходячої реклами.

Почесні обов'язки в цьому ремеслі я сподобився виконувати виключно завдяки своїй незмінній прихильності до системи, що є моєю особливою прикметою. Скрупульозна методичність завжди вирізняла мої вчинки й мої рахунки. Сам я взірець того, що не гроші, а система робить людину — окрім тієї частини індивідуальності, що її створює кравець, як отой, у якого я справляв службу. Щоранку о дев'ятій я приходив до нього по нову одіж на весь день. Ще й десяту не виб'є, а я вже прогулююся десь на модному променаді або в якому іншому громадському місці розваг. Виважена точність і вдатність, з якою я повертав на всі боки свою привабливу постать, виставляючи на оглядини по черзі кожну деталь мого костюма, завжди викликала захоплення серед фахівців. Полудень іще ген-ген, а мої наймачі, пани Крій та Ший, уже мають нового замовника, якого я приведу до них у майстерню. Кажу про це з гордістю, але й зі сльозами на очах, бо фірма їхня виявила ницу невдячність. Поданий мною невеликий рахуночок, через який ми побили горшки і врешті розірвали угоду, жоден джентльмен, коли він знається на тонкощах нашого ремесла, не назве дутим. Але про це — пропоную з гордістю й задоволенням — нехай робить висновки сам читач.

Від панів Крій та Ший, кравців, Пітеру Зиску, ходячій рекламі, належиться:

Дол.

Липня 10 За прохідку, як завше, та привід одного замовника 00,25

Липня 11 Те саме 00,25

Липня 12 За одне дрібне ошуканство другого ґатунку: накинув покупцеві побиту цвіллю чорну тканину — як наче темно-зелену 00,25

Липня 13 За одне ошуканство найвищого ґатунку: підсунув бавовняний сатинет замість тонкого сукна 00,75

Липня 20 За придбання цілком нового паперового комірця чи маніжки — задля контрасту з сірим пальтом 00,2

Серпня 15 За носіння короткого фраку на подвійній підкладці (температура 76° у затінку) 00,25

Серпня 16 За стояння протягом трьох годин на одній нозі для демонстрування нового стилю штанів на штрипках (рахуючи по 12 1/2 центів за годину за одну ногу) 00,37 1/2

Серпня 17 За прохідку, як завше, та привід великого замовника (гладкий чоловік) 00,50

Серпня 18 Те саме, те саме (середньої вгодованості) 00,25

Серпня 19 Те саме, те саме (хирлявий, ніякого навару) 00,6

Усього 2 дол. 95 1/2 цента

загрузка...

Суперечка найдужче розпалилася довкола тих двох щербатих грошів за паперову маніжку. Однак, честю своєю присягаюся, то була цілком помірна ціна за подібну річ. Такої чистісінької та гарнісінької маніжки я ще ніколи не бачив і навіть не сумніваюся, що це завдяки їй було продано три темно-сірі пальта. Але старший партнер фірми давав не більше одного цента за неї та ще заходився мені показувати, як з подвійного аркуша паперу можна викроїти аж чотири такі маніжки. Зайве й казати: своїми принципами я не поступився. Діло є діло, і на те я й ділок, щоб порати його по-діловому. Обчухрати мене на цілісінький цент — ну хіба це порядок? І щоб терпіти таке дурисвітство як систему? Я негайно покинув службу у панів Крій та Ший і заснував власний бізнес по більмовій лінії — одне з найвигідніших, найшанованіших і найнезалежніших серед звичайних людських занять.

Моя незламна чесність, ощадливість та суворі приписи бізнесмена і тут стали в добрій пригоді. Підприємство моє процвітало, і невдовзі мене вже знали на біржі як помітну постать у цій галузі діяльності. А все тому, що я ніколи не бабрався в брудних оборудках, не замилював людям очі, а дотримувався добрих давніх і чесних правил цієї шанованої професії, котрої я тримався б і по сьогодні, аби не прикра випадковість, що спостигла мене при виконанні деяких буденних ділових операцій. Ясно як день Божий, що коли якому старому та багатому скнарі, або спадкоємцю-гульвісі та марнотратнику, або акціонерному товариству, якому самою долею судилося збанкрутувати,— одне слово, коли комусь приспічить звести собі хороми, нічого ліпшого нема, як покласти край їхній витівці, тут і дурень скумекає. На цьому міркуванні й тримаються підвалини більмового бізнесу. Тільки-но хтось із наших забудовників розгорнеться на всю губу, аж тут хтось із нас, більмових ділків, тихцем купить гарний клаптик землі — на краєчку їхньої ділянки, а то, ще краще, під самим боком чи навіть просто навпроти. Далі ви чекаєте, поки хороми виростуть наполовину, а тоді наймаєте архітектора з витонченим смаком, і він ліпить вам під самісіньким носом у сусіда орнаментальну халупу, або азіатсько-голландську пагоду, або свинарник, або ще яку фантастичну будівлю ескімоського, кікапуського чи готтентотського стилю. Зайве казати: нам не по кишені знести її за відступного всього з п'ятисот відсотків од початкових витрат на ділянку та декорацію. Чи можемо ми дозволити собі таку розкіш, я питаюсь!

І хай дадуть мені відповідь інші ділки. Та навіть уявити собі, що ми здатні на таке — чистісіньке безглуздя. Проте знайшлось-таки одне нахабне акціонерне товариство, яке звернулося до мене з такою пропозицією — саме з такою! Звісно, на цю дурницю я нічого не відповів, але відчув, що то мій обов'язок — тієї ж ночі піти й вимастити дьогтем їхні хороми. Й. за це ті недоумкуваті лиходії запроторили мене до в'язниці; отож коли я звідти вийшов, моїм побратимам по більмовій професії нічого не лишалося, як урвати зі мною стосунки.

Духопельне ремесло, за яке я відтоді мусив ухопитися, аби заробити собі на хліб щоденний, не вельми пасувало до тендітної моєї статури; та я взявся до діла зі щирим серцем і переконався, що мій талан, як завше,— в тих твердо засвоєних навичках методичності та акуратності, що їх утовкла мені в голову моя добросерда стара нянька,— їй-бо з мене буде ниций негідник, якщо не спом'яну її в своїй духівниці.

1 2