ДІЙОВІ ОСОБИ
МІКЕНСЬКИЙ СЕЛЯН
ЕЛЕКТРА
ОРЕСТ
ПІЛАД (без слів)
ХОР МІКЕНСЬКИХ ДІВЧАТ
СТАРЕЦЬ
ВІСНИК
КЛІТЕМНЕСТРА
ДІОСКУРИ
Дія відбувається в Аргосі перед бідною селянською хатиною.
ПРОЛОГ
СЕЛЯНИН
Аргоська древня земле, де Інах пливе,
Звідкіль на Трою бойовими суднами
Володар Агамемнон вирушав було!
Пріама вбивши, владаря верховного
В країні іліонській, в прах повергнувши
Дардана вежі, в Аргос повернувся він
І здобиччю високі храми вщерть набив.
На чужині щастило; дома — смерть йому
Дружина Клітемнестра і Тієста син,
10] Егіст, уготували — вбили підступом.
Отож, Танталів скіпетр упустивши з рук,
Упав він. Той же — владу і жону його
Обняв, Тіндара доньку, став велителем.
Йдучи на Трою, доньку й сина рідного —
Електру і Ореста — залишив владар.
Ореста, — бо ж на нього вже Егіст чигав, —
З-під рук убивці викрав опікун старий
І Строфію, в Фокіду, передав тайком.
Електра — в ріднім домі залишилася.
20] А тільки-но дозріла, вся Еллади знать
Навперебій до неї стала свататись.
Однак, щоб не зродила сина-месника
Аргосцеві якомусь, під замком тримав
Егіст нещасну — не давав їй заміж йти.
Й цього не досить: боячись, що будь-коли
І в тому схові може завагітніти,
Рішив убити. Мати, ця душа тверда,
Розм'якнула — від смерті вберегла дочку:
Для вбивства мужа хоч якийсь-то привід був,
30] А кров дітей їй вже б ніхто не вибачив.
Таке Егіст надумав: щирим золотом
Платить тому готовий, хто б вигнанця вбив —
Ореста — спадкоємця Агамемнона.
Електру ж, хитромудрий, дав мені в жону,
Мікенцю (свого роду не соромлюся, [241]
Бо предки мої — чесні, незаможні лиш,
А без майна приблякне і найвищий рід).
Гадав він: менше страху, як убогий зять,
Коли багатший — більше: був би розголос
40] Про вбивство призабуте Агамемнона,
Й за тестя зять-вельможа б одімстив колись.
А все ж — Кіпріда бачить! — на Електрине
Не зазіхнув я ложе, хоч і муж її.
Батьків заможних доньці я б соромився
З коханням накидатись, бо ж нерівня їй.
Ореста жаль, що нині начеб родич мій:
Сестри подружжя дійме його боляче,
Як тільки в Аргос рідний зазирне колись.
Мене хтось, може, й дурнем уважатиме:
50] Мовляв, жона у спальні — а незаймана.
Ну що скажу? В кривого мірка скривлена,
Тож викривлений в нього й про чесноту суд.
Входить Е л e к т р а.
ЕЛЕКТРА
О Ноче темночола, годувальнице
Зірок золотосяйних! Глянь: до річки йду,
Немов служниця, взявши дзбан на голову.
Та не з нужди це, а щоб бачили
Боги, якої кривди нам Егіст завдав,
До батька шлю зітхання, в далеч зоряну.
А Тіндаріда, моя мати-зрадниця,
Мене прогнала, привела дітей нових,
А я та брат, Орест мій, — на заваді їм.
СЕЛЯНИН
Ти знов, сердешна, замість мене трудишся,
Незвикла до роботи, змалку плекана,
Й хоч як тебе благаю, на своїм стоїш?..
ЕЛЕКТРА
Ти справді щирий, богорівний приятель:
Не скористався лихом, не зганьбив мене;
Велике щастя — в скруті підшукать собі
Помічника такого, як от я знайшла!
70. Тож добровільно буду, скільки сил моїх,
Тобі сприяти, бо ж удвох відрадніше
Йде праця. В тебе доста й поза домом справ,
А я вже коло хати буду поратись:
Господар, із роботи повертаючись,
Радіє, як в оселі — лад і затишок.
СЕЛЯНИН
Ну що ж, хай так і буде. Втім, по воду йти,
На щастя, недалеко. Я ж із досвітком [242]
Жену волів робочих: поле сіву жде.
Хоч як богам молися, нива колосом
80] Не втішить, поки потом не поллєш її.
Обоє покидають сцену.
Входять Орест і Пілад.
ОРЕСТ
Лишень тебе, Піладе, з-між людей усіх
За приятеля маю найщирішого:
Лиш ти не відсахнувся, не лишив мене
В біді, коли нещасний мій отець упав
Од рук Егіста й неньки нечестивої,
Що помагала вбивці. З храму віщого
Прибув я в Аргос, од людей ховаючись,
Щоб одімстити, врешті, за отця свого.
Цієї ночі на могилі батьковій
90] Зронив сльозу, волосся пасмо зрізане
Поклав, овечу кров на пагорб вихлюпнув
Тайком, щоби володар не довідався.
А в межі міста не вступаю з двох причин:
Коли підстереже хтось, то з околиці
Я легше в край сусідній утекти б зумів;
А ще сестра тут, кажуть, на окраїні,
Живе тепер, Електра: в домі батьковім
Уже не пробуває, заміж вийшовши.
Вона й поможе в помсті, та насамперед
100] її спитаю, що там дома робиться.
А зараз — он Аврора вже здіймається
Проміннолиця — відхилитись мусимо
З цієї стежки: стрінеться орач який
Або служниця — от і поцікавимось,
Чи не живе десь поблизу сестра моя.
Ти глянь: чи не служниця дзбан води несе
На голові… волосся низько стрижене?..
Присядьмо, друже. Щось таки дізнаємось —
Буває, при нагоді й слова вистачить —
110] Коли вже задля цього ми прийшли сюди.
ЕЛЕКТРА
Строфа І
Жвавіше ступай: світає вже,
Ступай, ступай, слізьми вмивайся!
Нещасна я!..
Нащо для Агамемнона
Клітемнестра вродила мене —
Тіндарея дочка лиха?..
Недарма ж я для всіх людей —
Безталанна Електра. [243]
День у день нужда, журба —
120] Мука, а не життя!..
Батьку, батьку! В Аїді ти
Через підлу жону свою,
Вбивцю, через Егіста…
Виливай свою тугу знов,
Насолоди в сльозах шукай!
Антистрофа І
Жвавіше ступай: світає вже.
Ступай, ступай, слізьми вмивайсь!
Нещасна я!..
Де ж то нині твій край, твій дім,
130] Бідний братику? Нащо ти
На поталу, журбу тяжку
В домі батька, в біді, лишив
Беззахисну сестрицю?
Де ти? Жду, страждальниця,
Рятівника свого!
Зевсе! Зевсе! У рідний край
Швидше крок блукача скеруй,
Щоб за батька помстився!
Строфа II
Дзбан на хвилину зніму з голови:
140] Нахилюсь над могилою батька, хай ніч
Печаль мою вчує,
Хай Аїду сягне голосна тужба!
О мій батьку, тобі ці жалі сную —
І тепер, і щоденно
Тонучи в них, я розранюю
Нігтями ніжно білу свою
Шию, хапаюсь за голову —
Смерть твоя рве мені душу.
Гай-гай! Зранюй лице!
150] Як ото лебідь плачем лунким
Над рівчаковими хвилями
Кличе — не може докликатись
Батька, що в згубну, підступну впав
Сіть, так і я тебе, бідний мій
Батьку, весь час тут оплакую.
Антистрофа II
Мав ти, вернувшись із далеких доріг,
Наготовлену дома, смертельну, купіль.
О горе! О горе!..
Та сокира… Та рана… Підступ той, [244]
160] Що прибулому з Трої вінцем були!..
Не стрічками, не квітом
Дома дружина тебе з війни
Стріла — двосічним Егіста мечем
Скоїла злочин нечуваний,
Шлюб нечестивий скріпивши.
ПАРОД
Входить хор мікенських дівчат.
Строфа І
Я забрела аж сюди,
Агамемнона дочко,
До сільського твого житла:
Чоловік один, житель гірський,
170] Що молоко п'є шумке,
Сповістив, що на третій день —
Гери свято; в аргоський храм
Діви квітчані йтимуть.
ЕЛЕКТРА
Строфа II
Не до шат, любі подруги,
Не до злота лежить моє
Серце, кров'ю облите.
Все минулося! Вже не мені
Серед юнок аргоських
Легконого в танці кружлять:
180] Туга та сльози —
Ось моя доля, ось про що
Дбаю, бідна, щоденно.
Глянь: чи ж то волоссям назвеш?
Одяг — дірами світиться.
От тобі й Агамемнона
Донька, владного мужа,
Хто навік уславив себе,
Трою в прах обернувши!..
ХОР
Антистрофа І
Все-таки Геру вшануй.
190] Гарно зітканий одяг
Ось примір, ще й намисто ясне.
Хочеш так от, самим лиш плачем,
Шани не склавши богам, [245]
Верх узяти над кривдником?
Не слізьми — боголюбністю
Щастя, доню, здобудеш.
Антистрофа II
ЕЛЕКТРА
Хто з богів нині чує мій
Плач? Хто згадує жертви ті,
Що складав Агамемнон?
200] Тільки я ось за мертвим тужу
І за живим — вигнанцем…
Де ж то він блукає тепер,
Біля чийого
Тулиться вогнища між рабів —
Син володаря-батька?..
Я ж ось тут, у хаті низькій,
В'яну серцем із дня на день,
З дому отчого вигнана —
Серед заростей, урвищ.
210] Мати — вбивством осквернене
Ложе ділить з убивцем.
ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ
ХОР
Уся Еллада й дім твій стільки бід важких
Через Єлену, твою тітку, звідали!
ЕЛЕКТРА
(Побачивши Ореста і Пілада).
Ой лишенько! Мовчу вже: чужаки якісь, —
Напевно, по сусідству є житло у них, —
Із засідки он вийшли… Розбігаймося!
Майну до хати, ви — через дорогу цю.
Лиш ноги нас врятують од напасників.
ОРЕСТ
Стривай, сердешна! Чуєш? Не лякайсь мене!
ЕЛЕКТРА
Не дай загинуть, Аполлоне-владарю!
ОРЕСТ
220] Я вбив би інших, що мені ненависні!
ЕЛЕКТРА
Не смій, коли не личить, доторкатися! [246]
ОРЕСТ
Нікого з більшим правом не торкатимусь.
ЕЛЕКТРА
А меч для чого? І кого вистежуєш?
ОРЕСТ
Лиш не тікай. Послухай — і погодишся.
ЕЛЕКТРА
Стою. Корюся. Все одно сильніший ти.
ОРЕСТ
Від брата твого звістку я приніс тобі.
ЕЛЕКТРА
О друже милий! Од живого?.. Мертвого?..
ОРЕСТ
Живе він. Добре слово вчуй насамперед.
ЕЛЕКТРА
Щасти тобі, хто вперше звеселив мене!
ОРЕСТ
230] Коли б обом нам щастя те всміхнулося!
ЕЛЕКТРА
То де ж він, бідолаха, обертається?
ОРЕСТ
А де бува мандрівець? На дорогах він.
ЕЛЕКТРА
Можливо, хліба брак йому щоденного?
ОРЕСТ
Та ні. Але вигнанець — завжди немічний.
ЕЛЕКТРА
А з чим тебе, чужинцю, він прислав сюди?
ОРЕСТ
Чи ти жива, питає, чи щастить тобі.
ЕЛЕКТРА
Поглянь на мене: не з добра зсихаюся.
ОРЕСТ
З журби, напевно. Подивлюся — жаль бере.
ЕЛЕКТРА
А ще, ось бачиш, — я волосся зрізала. [247]
ОРЕСТ
240] Гризешся братом?.. Смертю батька вражена?..
ЕЛЕКТРА
Гай-гай!.. Про найдорожчих ти згадав мені.
ОРЕСТ
Ну, а для брата ти не дорога хіба?
ЕЛЕКТРА
Проте не тут він. Любить, тільки здалеку.
ОРЕСТ
Але чому не в місті — в глушині живеш?
ЕЛЕКТРА
Я замужем тут… Ой, сумне заміжжя те!..
ОРЕСТ
Жаль брата… Чоловік твій не з Мікен, бува?
ЕЛЕКТРА
Не той, за кого батько мав оддать мене…
ОРЕСТ
Одначе, хто він? Що сказати братові?
ЕЛЕКТРА
Ось дім цей на відлюдді. Живемо з ним тут.
ОРЕСТ
250] Так волопас убогий чи рільник живе.
ЕЛЕКТРА
Бідняк, та чесний, і мене шанує він.
ОРЕСТ
У чому ж ця пошана виявляється?
ЕЛЕКТРА
Він досі ще ні разу не торкнувсь мене.
ОРЕСТ
Плекає цноту чи тобою нехтує?
ЕЛЕКТРА
Не хоче мого ймення цим принизити.
ОРЕСТ
Й високим родичанням не вдоволений?
ЕЛЕКТРА
Не визнає за тестем сили правної. [248]
ОРЕСТ
Ще б пак: боїться, щоб Орест не мстив йому.
ЕЛЕКТРА
Не тільки: справедливий він, розсудливий.
ОРЕСТ
260] Ну що ж, такого справді поважати слід.
ЕЛЕКТРА
Він десь у полі. Незабаром вернеться.
ОРЕСТ
А як, до речі, мати сприйняла все це?..
ЕЛЕКТРА
Жінкам не стільки діти, як мужі близькі.
ОРЕСТ
За що ж так над тобою наглумивсь Егіст?
ЕЛЕКТРА
Хотів, щоб мої діти були кволими.
ОРЕСТ
Так-так… Виходить, побоявся месників?
ЕЛЕКТРА
Обдумав хитро. Хай би заплатив за це!
ОРЕСТ
А знає він, що досі ти неторкнута?
ЕЛЕКТРА
Мовчу про це, то звідки б міг довідатись.
ОРЕСТ
(вказуючи на селянок)
270] А цим, що нас тут чують, довіряєш ти?
ЕЛЕКТРА
Ані словечка звідсіля не винесуть.
ОРЕСТ
А що б Орест мав тут робити, в Аргосі?
ЕЛЕКТРА
Ти ще й питаєш?..