Іфігенія в Тавріді

Евріпід

Переклад А.Содомори

ДІЙОВІ ОСОБИ
ІФІГЕНІЯ
ОРЕСТ
ПІЛАД
ХОР ГРЕЦЬКИХ ЖІНОК
ПАСТУХ
ФОАНТ
ВІСНИК
АФІНА
Дія відбувається перед храмом Артеміди в Тавріді.

ПРОЛОГ
ІФІГЕНІЯ
Пелоп, Тантала парость, кіньми бистрими
Примчавши в Пісу, Еномая доньку взяв;
Атрей родився в неї; два сини було
В Атрея: Менелай із Агамемноном.
Від нього й Тіндаріди — Іфігенія,
Це я, котру край моря, що Евріп його
Хвилює, гнаний вітром непосидливим,
Через Єлену батько вбив (так думає)
Для Артеміди в знаменитій гавані
10] Авліди: тут сто сотень суден еллінських
Володар Агамемнон відусіль зібрав,
Аби, здобувши Трою, вславить списників
Ахейців і в догоду Менелаєві
Помститись за Єленин шлюб осквернений.
Та, вітру не діждавшись, ворожби жадав
На вівтарі вогненнім. І сказав Калхант:
"Владарю військ ахейських, Агамемноне,
Лишень тоді відчалять кораблі звідсіль,
Як Артеміді принесеш дочку свою
20] У жертву. Обіцяв же Світлоносній ти
Найкращий плід у році. Повила тобі
Дружина в домі доньку — дай обіцяне
Богині" (бо ж мене назвав найкращою).
З намови ж Одіссея привезли мене
Від матері — неначе б для одруження,
Насправді ж — затягнули до жертовника.
Вже блиснуло залізо, Артеміда ж тут
Ахейцям непомітно пишну лань під ніж
Підклала. Я — майнула крізь ефір ясний
30] Велінням Діви аж сюди, в таврійський край,
Де владарює, варвар — серед варварів,
Фоант: із летом птаха ніг проворністю
Змагатись може (звідси — й те ім'я його).
В святині тій мене й поставив жрицею.
Втішається богиня тут обрядами, [341]
Що тільки називаються священними —
Про це мені й казати навіть боязко —
Хто з еллінів причалить, того в жертву я
Приношу; так віддавна повелося тут.
40] Сама ж я їх, щоправда, лиш посвячую,
Вбивають — інші десь у храмі потайки.
Цієї ночі дивний сон приснивсь мені,
Я дневі звірюсь: може, помічний той сон?
Приснилося, немовби не в Тавріді я,
А в Аргосі й між подруг любо сплю собі.
Аж тут земля стряслася. Вибігаючи,
Уже з порога, бачу: балки тріскають,
Обвалюється крівля й тягарем усім
Із висоти на землю рине з гуркотом,
50] Одна лишень колона дому отчого,
Здалось мені, лишилась. Де вершок її —
Волосся русе… й мову чую начебто.
Як і годиться жриці — вже-бо звикла я —
Водою ту колону — сниться — скроплюю,
Ридаючи. Той сон свій так пояснюю:
Орест — покійник. Це його скропила я:
То ж на синах — колонах — дім тримається.
А вмерти мусить кожен, мною скроплений.
Про кого б ще той сон був? Чи про Строфія?
60] Але ж синів у нього не було тоді,
Як я вмирала. Брата, хай на віддалі,
Вшаную поминанням, та для цього вже
Служниці знадобляться; є тут еллінки —
їх дав мені володар. Та чомусь вони
І досі не приходять. Тож у дім зайду:
В житло своє, при храмі Діви світлої.
(Відходить).
Входять Орест і Пілад.
ОРЕСТ
Гляди, щоб на дорозі хто не стрінувся.
ПІЛАД
Та навсібіч дивлюся, озираюся…
ОРЕСТ
Чи це, бува, Піладе, не богині храм,
70] Куди вітрило ми звернули з Аргосу?
ПІЛАД
Егеж, Оресте. Зайве сумніватися.
ОРЕСТ
Й вівтар, омитий щедро кров'ю еллінів? [342]
ПІЛАД
Його краї он — мов багрянцем вінчані.
ОРЕСТ
І наче зброя, бачиш, там, під виступом?
ПІЛАД
З прибульців знята. Тут вони й загинули.
Та треба й на все інше оком кинути.
ОРЕСТ
В яку ж то пастку знову ти загнав мене,
О Фебе, як лише я кров'ю матері
Помстив за батька?.. З краю в край ерінії
80] Женуть мене, вигнанця з дому рідного!..
Усі дороги, всі путі відмірявши,
Тебе питаю врешті, Фебе: "Доки ж то
Блукатиму, шалений?.. Де тих бід межа,
Що я зазнав, Елладу вздовж і впоперек
Сходивши?" Ще в Тавріду ти пливти велів.
Де Артеміда має храм, сестра твоя,
І взяти Артеміди образ різьблений,
Що в ту святиню, кажуть, із ефіру впав.
А взявши — випадково чи то хитрістю —
90] Умкнувши небезпеки, скласти образ той
В Афінах. Більш нічого не наказував:
Ось цим мав завершить я всі труди свої.
Отож, тобі покірний, я прибув сюди,
В чужу, ворожу землю… Може, ти повчиш,
Піладе, — бо ж ніколи не лишав (мене
У скруті, — що робити? Вколо стіни, глянь,
Високі… Чи до храму по драбині нам
Дістатись?.. Та побачать… А чи важелем
Замки зламати мідні?.. Невідомість тут —
100] На кожнім кроці. Тож, коли спіймаємось
Із важелем, готові в храм проникнути, —
Кінець нам!.. Чи не краще утекти відсіль,
Поки не пізно, друже, й вдарить веслами?
ПІЛАД
Тікати, кажеш?.. Я б горів од сорому!..
Та й віщування бога поважати слід.
Од храму відійшовши, заховаймося
В печері, де об берег темна хвиля б'є.
Лиш од судна подалі: вгледять — тут же нас
Ісхоплять, владареві повідомивши.
110] А гляне ніч на землю темним поглядом.
Тоді вже, вдавшись до всіляких хитрощів,
Із храму образ викрасти насмілимось.
Але поглянь ще: може б, нам пропхатися [343]
Між трігліфів? Одважний раз од разу йде
На небезпеки; боягуз — лиш пхинькає.
Та й чи розумно: стільки бити веслами —
Й, мсти досягши, голіруч вернутися?
ОРЕСТ
Ти правий. Треба йти нам, і до темряви
В печері перебути. Не вчиню того,
120] Щоб нині через мене нанівець пішло
Пророцтво Феба. Сміло! Жодних труднощів
Для того, хто ще юний, не повинно буть.

ПАРОД
На орхестру виходить хор грецьких жінок,
що прислужують Іфігенії.
ХОР
Занімійте побожно, сусіди
Островів двох, що в морі Евксінськім
Височать побіч себе!
О дочко богині Лето,
Володарко гір Діктінно,
В твій храм, де над рядом колон
Щирозлоті сяють карнизи,
130] До пречистої — чиста йду.
Прислужниця жриці твоєї…
Славетної кіньми Еллади
І стіни, і вежі, луги й сади
Ми покинули, блиск Європи,
Де батьківська наша оселя.
Із храму виходить Іфігені.
ХОР
(До Іфігенії).
Ми вже тут. Що таке? Що турбує тебе?
Ти до храму нас кликала, дочко того,
Хто на Трою, укріплену вежами, вів
Добру тисячу суден, на них же —
140] Тисячі вояків?.. Твого слова ждемо,
Переможних Атрідів окрасо!
ІФІГЕНІЯ
О служниці мої!
У невтішних риданнях тону,
В голосіннях, що музам чужі,
Без ліри-утішниці
Жалі сную похоронні!..
Біла навалилась на мене: [344]
Оплакую бідного брата свого —
Вві сні його бачила я в цю ніч,
150] Що тільки-но відлетіла.
Не життя вже й мені!..
От і впав — о горе! — мїй отчий дім!
От і рід обірвавсь!..
Гай-гай! Страждальницький Аргосе!
О доле, доле злостива! —
Єдиного брата віднять у сестри
І послати в Аїд!.. Отож і зіллю
Поминальним напоєм із дзбана цього
Землі-годувальниці спину —
160] Білим соком телиць із гірських пасовищ,
Виноградним вакховим плином
І старанням бджіл золотавих,
Що втішає тіні померлих.
(до служниці)
Тож подай мені дзбан золотий —
Для Аїда жертовну вологу.
(Робить узливання).
Агамемнона паростку, ти, хто тепер —
Під землею, прийми поминальний дар!
Хоч русявого пасма свого не складу
На могилу твою, не скроплю слізьми:
170] Я далеко від рідної, брате, землі,
Де й мене — бо до мертвих віднесена там —
Може, згадують, жертву нещасну.
ХОР
Гомінку твою тугу, велителько,
Підхоплю на чужинний, азійський лад.
Журну снуватиму пісню,
Що втішає померлих, бо ж сам Аїд
Не пеаном — співом печальним
Прокидає луну.
О доме Атрідів!.. Пропало все!..
180] "о Блискучий скіпетр і давня
Слава отчого дому!..
Від кого, скажи, з владарів
Аргоських щасливих ті біди?
За нещастям нещастя рине,
Лиш крилатих своїх рисаків
З прямої звернув дороги
Той, хто оком священним зорить, — осяйний
Геліос. Низка страждань потяглась
У твій дім за ягнятком золоторунним —
190] Кров чергується кров'ю, лихо — лихом.
Так і кара, що впала на рід Танталідів,
Ненаситна, ніяк не покине дому — [345]
Із завзяттям новим, безталанну, тебе
Мстивий демон гнітить.
ІФІГЕНІЯ
Нещаслива з самого початку
Мені випала доля — як мати
Розв'язала свій пояс дівочий,
Ще в ту ніч мені мойри похмуру
При народженні випряли юність.
200] Ти для того мене, своє перше дитя,
Сповила, доню Леди, зростила,
Щоб, рішившись на злочин, мій батько
Мною так безсердечно пожертвувать міг
Ради слави своєї?.. Тоді-то
До піщаних авлідських
Берегів мене мчали прудкі рисаки —
На весілля — сумне ж то весілля було! —
Із сином богині морської!..
А тепер у суворій країні цій —
210] Негостинного моря гостя —
Без вітчизни, без мужа, без друга живу,
Без дітей — наречена-вигнанка…
Не оспівую Гери аргоської тут,
Не виводжу барвами тонко
Ні Піллади за ткацьким дзвінким станком,
Ні титанів: жертовник мережу —
Страшно й мовити! — кров'ю захожих люде
Що печальні, жалісні зойки
Видають перед смертю, сльози ллючи.
220] Ось і все, що роблю я тут, чую…
Та своє — відступило; інше болить:
За померлим в Аргосі братом,
За Орестом тужу. Як лишала його,
То ще груди ссав материнські,
На руках він у неньки ще був тоді —
Скіпетра спадкоємець.

ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ
Входить пастух.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Он, берег залишивши, йде пастух сюди;
Напевно, сповістить нам новину якусь.
ПАСТУХ
О доню Клітемнестри й Агамемнона,
230] Послухай-но уважно, що скажу тобі. [346]
ІФІГЕНІЯ
А чим ти взявсь мій смуток потривожити?
ПАСТУХ
Там юнаки два, бачив я, причалили
Судном, похмурих Сімплегад уникнувши.
Богині буде радість: милі жертви їй.
Не трать же марно часу. Щоб вода була
Й все інше, необхідне для очищення.
ІФІГЕНІЯ
А звідкіля ті двоє прибули сюди?
ПАСТУХ
З Еллади. Більш нічого не розвідав я.
ІФІГЕН ІЯ
І не почув, як кличуть один одного?
ПАСТУХ
240] Один, почув я, звав Піладом іншого.
ІФІГЕНІЯ
А як, цікаво, сам він називається?
ПАСТУХ
Ніхто не знає. Не скажу, бо й сам не чув.
ІФІГЕНІЯ
А де підстерегли ви, де схопили їх?
ПАСТУХ
Край побережжя, де пустельні хвилі б'ють.
ІФІГЕНІЯ
А що ж то пастухові та й до хвиль отих?
ПАСТУХ
До моря стадо гнав я, щоб скупалося.
ІФІГЕНІЯ
Вернись іще до того, як спіймав ти їх:
Хотіла б я це знати. Досить часу вже
Відтоді проминуло, як жертовник наш
250] Орошувався гойно кров'ю еллінів.
ПАСТУХ
У води, що пливуть між двома скелями,
До побережжя, вже худоба входила.
Є круча там; печеру вперта хвиля в ній
Пробила — тихе місце, де для пурпуру [347]
Молюсків ловлять. Там-то наш пастух один
Угледів юнаків двох. Непомічений,
Вернувсь до нас на пальцях і впівголоса:
"Не бачили?.. В печері два боги сидять".
І тут один між нами, найпобожніший,
260] Звів руки молитовно і таке почав:
"О сину Левкотеї, суден стороже,
Владарю Палемоне, милостивий будь!
Це ж хто там? Діоскури, два брати ясні,
Чи паростки Нерея, батька німф морських
П'ятдесяти, що в танцях забавляються…"
Та інший, і безбожний, і зухваліший,
З тих слів лиш посміявся: "Мореплавці там
Тремтять із страху, — пояснив він, — знаючи,
Що в нас чужинців Артеміді жертвують".
270] Переконав тим більшість.
1 2 3 4 5 6 7

Дивіться також: