Переклад Б.Тена
ДІЙОВІ ОСОБИ
НЯНЯ
ВИХОВАТЕЛЬ
МЕДЕЯ — ЯСОНОВА ДРУЖИНА
ХОР КОРІНФСЬКИХ ЖІНОК
КРЕОНТ — ЦАР КОРІНФУ
ЯСОН— ПРОВІДНИК АРГОНАВТІВ
ЕГЕЙ — ЦАР АФІНСЬКИЙ
ВІСНИК
ХЛОПЧИКИ — СИНИ ЯСОНА Й МЕДЕЇ
Дія відбувається в Корінфі, перед домом Медеї.
ПРОЛОГ
НЯНЯ
(виходить з дому Медеї)
Бодай не пропливав би корабель "Арго"
Між темних скель блуденних у колхідський край!
І сосни, в хащах Пеліону зрубані,
Хай весел не давали б тим мужам до рук,
5] Що здобувать ходили золоте руно
Для Пелія! Тоді ж моя володарка
Медея мурів Йолку не доплинула б,
Ясона покохавши до безпам'яті,
Й, на батьковбивство Пеліад підбуривши,
10] В Корінфі з мужем не жила б і з дітками.
її, щоправда, дуже полюбили всі
Місцеві люди, що до них втекла відтіль,
І вміла догоджать вона Ясонові,
А це ж найбільше щастя, як одружені
15] Живуть із чоловіком жінка в злагоді.
Та ось, дружину й діточок покинувши,
Ясон до шлюбу царського ладнається —
Дочку бере Креонта, владаря цих місць.
20] Дарма Медея бідна, поневажена,
Велику клятву й запоруку вірності
Спогадує, безсмертних закликаючи
За свідків бути, як Ясон віддячив їй.
Віддавши мукам тіло, в самоті лежить,
25] Не їсть, не п'є, сльозами обливається,
Дивіться також
Ані обличчя від землі, ні погляду
Не підведе, мов скеля серед хвиль морських,
Глуха до друзів, їх розради щирої.
30] Лиш часом, шию повернувши білую,
За любим щиро заридає батечком,
За рідним краєм, що його покинула
Для мужа, від якого терпить кривду цю.
Гіркими нині навчена нещастями,
35] Як втрачену вітчизну цінувати слід, [65]
На діток і не гляне — їй ненависні
Вони, — коли б чогось не заподіяла.
Тяжка на вдачу, то й не може стерпіти
Зневаги. Це я знаю, і боюсь того,
40] І гострий в серце меч мені ввижається,
Коли до спальні ввійде й, ложе стелючи,
Уб'є свойого мужа і володаря,
І потім лиха ще зазнає гіршого.
Страшна вона, й нелегко б удалось тому,
45] Хто заведеться з нею, подолать її.
Та ось і діти — он ідуть, набігавшись,
Нема про лихо материне й гадки в них,
Малі, звичайно, ще журби не відають.
Входить вихователь з двома хлопчиками Медеї.
ВИХОВАТЕЛЬ
Придбання давнє нашої господарки,
50] Чого стоїш самотньо так? Чи журишся
Недолею своєю? Чи Медеїне
Бажання то — на самоті лишитися?
НЯНЯ
Старий дітей Ясонових доглядачу!
Господарів турбота, як своя, болить
55] Рабові вірному й душі торкається.
Отож, чи віриш, я така зажурена,
Що вийти захотілось — про Медеїну
Біду землі і небу розповісти все.
ВИХОВАТЕЛЬ
Невже вона, нещасна, й досі плаче так?
60] Чудний ти! Лихо ж тільки починається.
ВИХОВАТЕЛЬ
Дурна вона, не про владик будь сказано, —
Тож про нову біду вона й не знає ще.
НЯНЯ
Яку, дідуню? Говори, не муч мене.
ВИХОВАТЕЛЬ
Ніяку. Так, із язика зірвалося.
НЯНЯ
65] В честь бороди твоєї, — від товаришки
Не крийся. А як треба, я мовчатиму.
ВИХОВАТЕЛЬ
Проходячи близь джерела Пейренського, [66]
Де, в кості граючи, старі сидять,
Я чув (хоч удавав, не чую нібито),
70] Як говорив хтось, що дітей цих з матір'ю
Задумав вигнать із землі Корінфської
Креонт, володар краю. Чи це справді так —
Не знаю, — коли б ні, то був би радий я.
НЯНЯ
І що ж, Ясон дітей допустить кривдити
75] Лише тому, що посварився з матір'ю?
ВИХОВАТЕЛЬ
Нова сім'я миліша від колишньої —
Ясон до цього дому неласкавий став.
НЯНЯ
Пропали ми! Старої ще не випили
Біди, як і новітня насувається.
ВИХОВАТЕЛЬ
80] Не час ще господині нашій знать про це.
Отож помовч, не говори нічого їй.
НЯНЯ
Ви чули, дітки, що вам зичить батько ваш?
Щоб він пропав, та ні-бо, це ж господар мій.
Але для рідних виявивсь він ворогом.
ВИХОВАТЕЛЬ
85] Чи він не з смертних? Аж тепер ти впевнилась,
Що кожен любить більш себе, ніж іншого!
Невже утіх кохання він одмовиться,
Щоб батьківській любові перевагу дать!
НЯНЯ
Ідіть додому, дітки, буде все гаразд.
90] А ти пильнуй їх якнайкраше й осторонь
Тримай від роздратованої матері.
Я ж бачила, як люто на дітей вона
Дивилась, мовби щось лихе намислила.
Цей гнів без жартів, знаю, не вгамується.
95] Та хай поб'є він не своїх, а ворога.
МЕДЕЯ
(зсередини дому)
Ой, ой!
Мій талане гіркий! Лиха доля моя!
Леле, леле, та де ж ти, загибель моя! [67]
НЯНЯ
Отаке, мої дітоньки! Матінка ваша
Своє серце ятрить і розпалює гнів.
100] Тож додому тікайте мерщій та глядіть,
Не підходьте до неньки й з очей її геть
Позникайте! Затятої вдачі її
І душі, що розпалена гнівом страшним,
Стережіться!
105] То ідіть же додому, тікайте мерщій!
От-от здійметься хмарою буря грізна
Її горя й страждань, що шалено ростуть
В її серці. Ой що ж то накоїть оця
Повна люті душа невгамовна,
110] Вся розпалена болем невпинним?
МЕДЕЯ
(як і раніше)
Ой, ой!
Мене горе гнітить, нещасливу, таке,
Що я сліз не спиню. Будьте прокляті ви,
Безпорадної матері діти немилі,
Разом з батьком, хай з вами й весь дім пропаде!
НЯНЯ
115] Леле, леле, сердешна моя!
Нащо ж діток за батьків злочин карать
Безневинних? Що маєш до них? Як журюсь
Вами, дітоньки, я, щоб не сталось чого…
О, нестерпні звичаї царів. Не зважать
120] Ні на кого, тримать в своїй владі усе
Вони звикли, і важко їм вдачу змінить.
Але все ж таки нарівні жить з усіма
Чи не краще? Для мене тут мало добра,
Та спокійно хотіла б я віку дожить.
125] Слово "міра" найкраще у мові людській,
Знати міру в житті — то найбільше добро.
А що міру над край переступить свою,
Те ніколи людині не йде на користь —
Воно лихом ще гіршим впаде на весь рід,
130] Що під божим опиниться гнівом.
ПАРОД
П'ятнадцять корінфських жінок виходить через правий парод на орхестру.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Ой учула я голос, учула я зойк
Тої колхідки [68]
Нещасливої, й досі не вщух він… Бабуню,
135] Ти скажи… Через двері я вчула ридання
І не можу, голубонько, не співчувати
Милій родині у горі тяжкому.
НЯНЯ
В нас немає родини! Розпалася геть!
Он одруженням царським захоплений муж,
140] А в покоях з жалю умліває жона,
І ні подруги в неї нема, щоб те горе
Хочби словом розважила щирим.
МЕДЕЯ
(як і раніше)
Ой, ой!
Хай на мене із неба ясного вогонь
145] Упаде! Бо навіщо мені те життя?
Лихо, лишенько! Хай мене смерть забере
І з життям ненависним розлучить!
ХОР
Строфа
Зевсе, й сонце, і земле свята!
Чи ви чуєте, як ця нещасна
150] Молодиця голосить?
Чи холодного вічного ложа
Забаглося тобі, божевільна?
Чи барилася смерть коли-небудь?
Та її ж не вблагати.
155] А якщо чоловік твій
Прагне ложа нового,
То на це ти не гнівайся марно, —
Твій заступник — сам Зевс. Не сумуй же
Й не вмивайся слізьми за невірним.
МЕДЕЯ
(як раніше)
160] О великий наш Зевсе й владарко Фемідо!
Будьте свідками мук, що безвинно терплю
Я, великою скута присягою з клятим
Чоловіком! Бодай би побачить його
Під уламками дому з коханкою разом, —
165] Через них-бо я сорому стільки зазнала!
О мій батьку, мій краю, що вас так ганебно
Я покинула, рідного брата убивши! [69]
НЯНЯ
Чи ви чули цей лемент і зойк до Феміди,
Благодійниці, й Зевса, що клятв охоронцем
170] Так пильнує дотримання їх у людей?
Не такою-бо люттю горить господиня,
Щоб на чомусь дрібному воно окошилось.
ХОР
Антистрофа
Чом вона не виходить до нас,
Слів розради і голосу втіхи
175] Чом не хоче послухать?
Може, тугу і біль її серця
Заспокоїла б тихим я словом?
Якщо друзі в біді — я готова
На пораду їм стати.
(До няні).
180] Йди, гукни сердешну,
Хай-но вийде з покоїв.
Скажеш — дружня то буде розмова.
Й не барись, щоб не сталось там лиха,
Надто-бо горе у неї велике.
НЯНЯ
Я готова піти, та боюсь, чи мене
185] Господиня послухає…
А труда і старання не шкода мені,
Хоч вона, мов левиця, що родить діток,
На служниць поглядає так люто, як хто
З них підійде чи слово до неї промовить.
(До себе, йдучи).
190] Ні, не помилка то — нерозумними звати
Тих, що гімнів мелодії ще з давнини
І веселих для учти складали пісень,
Для святкових гостин і врочистих вечер,
Щоб щасливим життям звеселяти безжурне.
195] А ніхто ж не придумав ні співів дзвінких,
Ані музики лір многострунних, щоб цим
Зупиняти скорботи людські, що ведуть
За собою нещастя, руїну і смерть!
От би людям користь, якби можна було
200] Лікувати піснями! А нащо дарма
Задля ситих ще я гомін на учтах здіймати?
Тож наїдку всілякого повні столи
І буз музики людям серця звеселяють.
(Вертається в дім).
ХОР [70]
ЕПОД
Знову чути зойки тужних голосінь, —
205] То кляне вона в гірких риданнях мужа,
Що зневажив шлюб і зрадив її ложе,
І помститися за кривду закликає
Свідка клятв — Феміду, Зевсову дружину,
2іо Що вела її до берегів Еллади
По бурхливій хвилі водної пучини
Крізь браму безкрайого моря.
ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ
Ізсередини дверей виходить Медея.
До вас, жінки корінфські, вийшла я, щоб ви
215] Мені не докоряли. Часто в нас того,
Хто дома самотує чи подався десь,
Вважають гордим. Як не любиш галасу,
Знеславлять за байдужість чи розбещеність.
Але в очах не вся ще правда — судимо
220] Ми ззовні, в глибину не заглядаючи,
Ненавидим, хоч кривди й не зазнали ми.
З громадою чужинцям треба лагодить, —
Нікому-бо не буде до вподоби той,
Хто лиш зарозумілість виявлятиме.
225] Мені ж, дружині, лихо несподіване
Всю душу крає. Тож навік пропала я
Й, позбувшись радощів життя, лиш смерті жду.
Тож чоловік мій, що усім для мене був,
Найпослідущим виявивсь мерзотником!
230] 3 усіх істот, хто розум має й дихає,
Лиш ми, жінки, на світі найнещасніші!
По-перше, мужа ми собі купуємо
За добрі гроші, і до зла ще гірше зло —
Над тілом власним маємо господаря.
235] Найголовніше ж, чи лихий, не знаємо,
Чи добрий. А тоді вже — чи розлуку взять,
Чи так втекти — все сором неабиякий.
В нові ж закони увійшовши й звичаї,
Одно лиш ворожити нам доводиться, —
240] Як краще догодити чоловікові.
Коли поталанить нам і покірно він
В ярмі своєму ходить, то щасливими
Вважають нас. А ні — то краще вмерти вже.
Тож муж, якому дома вже немиле все,
245] На стороні десь серцем утішається,
До приятеля вдавшись чи товариша, [71]
А ти на одного все — хоч-не-хоч — дивись.
В заміжжі, кажуть, живемо безпечно ми,
А чоловік за списа мусить братися.
250] Яка брехня! З щитом радніше тричі я
У бій пішла б, ніж раз родить однісінький.
Не лиш про себе — я про всіх жінок кажу.
І місто рідне в вас, й оселя батьківська,
І щирі друзі, й радість, і порада є.
255] А я сама, без роду; з чужини сюди
Узята мужем і жорстоко скривджена.
Ні матері, ні брата, ні рідні нема —
В біді поради дати й захистить мене.
У вас я тільки одного проситиму:
260] Як доберу достойного я способу
За кривду відомстити чоловікові,
Та й тестю, і дочці його — розлучниці,
То ви мовчіть.