— Нам ліворуч. — Я пам'ятаю, звідки нас привели.
— Ми не можемо йти дорогою до шлагбаума, — зауважив Фуррак. — Там охорона, що не спить навіть уночі. Доведеться йти в обхід.
Передній гном погойдав ліхтариком, і вся процесія зупинилася.
— Допоможи, — попрохав Фуррак Пашку.
Той пройшов уперед, нагнувся й підняв накривку люка.
— Нам униз.
Вони опинилися в такому самому коридорі, який вів із камери в палац Чотириокого.
— Тепер зовсім тихо, — прошепотів Фуррак на вухо Алісі.
Стіни коридору розійшлися, зникли в темряві, і попереду відкрилася простора низька зала, в якій нескінченними рядами тяглися однакові кам'яні столи. Алісині очі вже так звикли до темряви, що світла зелених ліхтариків було достатньо, аби зрозуміти: на кожному столі лежить лемур. Лемури лежали однаково — на спинах, ніс-хоботок догори, руки складені на волохатих білих грудях і тонкі мляві пальці переплетені. Спершу Алісі здалося, що лемури померли і їх тут склали перед похороном. Але вона відразу ж збагнула — лемури дихають. Вони похропують, стогнуть уві сні, морщаться, зітхають, але ніхто не повертається, не змінює пози.
— Що з ними? — спитала пошепки Аліса.
— Як що? — здивувався гном. — Вони сплять.
— А чому всі однаково? І чому тут. Адже незручно.
— Може, й незручно, але так треба. Вони тут працюють, за цими столами, і сплять тут, щоб часу не гаяти. Прокинуться — і відразу до роботи. Бачиш, що в них у руках?
Тут Аліса помітила, що в пальцях кожний стискає маленьку коробочку.
— Там у коробочхах їхня робота. Маленькі камінці й палички. Багато-багато камінців і паличок. Вони сидять цілісінький день і перекладають камінці й палички. Один лічить, скільки пайків треба гномам видати, другий — скільки штрафів накласти, третій — скільки лемурів на які роботи послати. Дуже багато мороки.
— Ти жартуєш, Фурраку?
Але гном не жартував, як і всі гноми, він був позбавлений почуття гумору. Він здивувався, що Аліса така нетямуща.
— Кожному лемурові видають одну коробочку. Якщо він її загубить — залишиться без роботи, а якщо без роботи, то без їжі і потрапить у велике колесо. А чим краще лемур працює, тим більша в нього коробочка. Он бачиш, лежить головний лемур?
Аліса побачила лемура, який тримав на животі цілу скриню. Щоправда, й стіл у нього був удвічі більший, ніж у решти, і в головах була подушечка.
— А що ти про колесо казав? Це щось страшне?
— Іноді дуже страшне, а іноді просто страшне, — відповів гном. — Але це побачити треба.
Вузькими сходами вони вийшли на поверхню. Якщо можна вважати поверхнею підлогу величезної площі, порослу мохом і лишайниками. Неподалік жебоніла річка.
— Ось тут ми зустрілися, — мовив Фуррак. — Куди тепер?
— Зараз поміркую, — сказав Пашка. — Річка була праворуч. Тепер ліворуч. Нам туди!
Ноги грузли в білому моху, і тому кроків не було чути. Темними кошенятами попереду бігли гноми, і
зелені ліхтарики розгойдувалися на ходу. А довкола світлячки.
"Скоро ми піднімемось нагору, — подумала Аліса. — І важко буде повірити, що далеко внизу залишилося дивне й загадкове царство Чотириокого, де сидить упертий Гарольд Іванович і не хоче покидати підземних кузьок. Ніби перегортаєш останню сторінку цікавої і страшної книжки й знаєш, що все це неправда, що так не буває, хоч хвилину тому ти в це вірив".
Попереду блиснув борт "Теранавта".
Гноми зупинилися, злякались.
— Ось і наш човен! — закричав Пашка. — Ну, тепер бережися, Чотириокий!
Він підбіг до човна і поплескав його по борту, як бойового коня. "Який він твердий, надійний, навіть красивий", — подумала Аліса.
— До побачення, відважні гноми, — промовила Аліса, опускаючи на мох Фуррака. — Дякуємо вам за допомогу.
— Ми чекаємо, — сказав Фуррак. — Чимшвидше вертайтеся. КоЛи Чотириокий дізнається, що ви втекли, він почне шукати, хто вам допоміг, і, звісно ж, здогадається, що тільки гноми могли відімкнути замок. І він нас мордуватиме. Скоріше! Привезіть чимало гармат і рушниць, привезіть гострі піки й залізні щити! І ведіть нас у бій!
Гном навіть трохи підвівся навпочіпки, щоб бути вищим, і випнув груди.
— До зустрічі, друзі, — попрощався Пашка і простяг руку до люка, щоб відкрити його.
— Не квапся, Пашо, — пролунав тихий голос. Пашка обернувся. Спалахнули яскраві ліхтарі,
що їх тримали в руках могутні злісні тролі.
5 Підземний чокн 113
Гноми кинулися врозсип, дехто намагався заритися в мох.
Аліса замружилася.
— Дурненькі гноми сказали вам, що всі сплять, коли гасять світло. Але сплять не всі.
Аліса примружилася, щоб розгледіти, хто це говорить. Вона підозрювала, що побачить зараз Га-рольда Івановича, але побачила зовсім іншого чоловіка.
Перед нею стояв високий візок на товстих широких колесах. У візку сидів чоловік у чорній мантії й ширококрисому капелюсі, з крис якого спадала вниз сітка, схожа на ті, що їх носять бджолярі на пасіці.
— Нам треба було дізнатися, де ви ховаєте свій підземний корабель, — промовив чоловік у капелюсі. — От ми й зачекали, поки ви самі до нього приведете. Тепер для нас не буде перепон у підземному світі — ми зможемо спускатися й підійматися, куди захочемо. ї влада моя розшириться безмежно. Ну ж бо, Пашо Гераскін, відчини мені корабель, я хочу оглянути його зсередини.
— Самі відчиняйте, — сказав Пашка.
— Не люблю неслухняних хлопчиків, — відповів чоловік у капелюсі. — Я, повелитель підземель Чотириокий, наказую тобі: відчини підземний корабель, який тепер належить мені!
— Ще чого бракувало! — грубо вигукнув Пашка.
— Тролю, навчи це щеня гарних манер, — наказав Чотириокий.
Аліса не встигла й охнути, як троль схопив Паш-ку за барки й підняв у повітря. Аліса кинулася виручати Пашку, але другий троль гучно зареготав і також схопив її. Земля попливла з-під ніг, і Аліса
відчула, як у неї на горлі зійшлися страшні пазурі троля.
— І не подумаю! — закричав Пашка.
— Тоді, тролю, любий мій, — спокійно мовив чоловік у капелюсі, — зроби ласку, помуч трохи Алі-сочку. Мені її дуже шкода, але я не бачу іншого способу напоумити дурненького Пашу. Полоскочи її пазурами, почеши її зубами, повідкушуй її тонкі пальчики,видряпай її блакитні оченята!
Пазурі стиснули шию Алісі так, що їй стало важко дихати.
— Ні! — закричав Пашка. — Не смійте! Мучте мене, але Алісу не чіпайте!
— Ось на це я й розраховував, — сказав чоловік у чорному капелюсі. — Адже ви так просто влаштовані, шляхетні хлопчики.
— Відчиню я вам корабель, — промовив Пашка.
— А ти, тролю, не відпускай Алісочки і муч її потрошку, щоб Паша поквапився.
Аліса не змогла стримати стогону, так боляче різали їй шию пазури троля. Пашка сказав:
— Відпустіть мене хутчій! Я все покажу. Пашка відкрутив кришку люка.
Він поспішав, щоб визволити Алісу.
— Залазьте, — запросив він.
— А от це зайве, — заперечив чоловік у чорному капелюсі. — Я залізу, а ти мене там замкнеш або ще якусь капость придумаєш. Ні вже, я вашим кораблем займуся на дозвіллі, без свідків. А зараз нам доведеться повернутися до мене в палац. Ідіть поряд із моєю каретою, тільки не смійте тікати. Врахуйте, що тролі бігають дуже швидко. Зрозуміло?
Чоловік у капелюсі стьобнув візок батогом — спочатку по правих колесах, потім по лівих. З коліс долинув писк і стогони. • Троль опустив Алісу на мох.
Візок рушив уперед, Аліса й Пашка йшли у нього з боків.
Аліса потерла шию.
— Тобі не боляче? — спитав Пашка з другого боку візка.
— Ні, все гаразд, — відповіла Аліса.
Колеса повільно крутилися, візок їхав зі швидкістю пішохода. Алісі стало цікаво, чому з коліс долинають такі дивні звуки. Вона нагнулась і побачила, що колеса влаштовані подібно до білячого колеса —всередині по сходинках біжать гноми, багато гномів. Вони натискають на сходинки всередині колеса, і воно котиться вперед.
— Там живі гноми? — здивувалася вона.
— Там покарані, неслухняні гноми, — відповів Чотириокий. — Вони знають, що тільки послух може допомогти їм спокутувати свою провину.
— Але ж це жорстоко!
— Це розумно і сприяє дисципліні, — відповів Чотириокий. — У державі не можна без покарань, а то всі розбестяться. Все, що я роблю, я роблю для блага моїх підданих.
— Алісо, не розмовляй із ним, — сказав Пашка. — Він же нелюд! Коли ми повернемося нагору, я всім розповім, що він тут витворяє!
— Ось чому ви й не повернетеся нагору, — зауважив Чотириокий. — Я, на жаль, не можу цього допустити. Я стільки праці поклав у створення зразкової щасливої держави, що будь-яке втручання з боку для мене нестерпне.
— Нічого собі справедлива! — обурився Пашка. — Спитайте у гномів, яких заперто в цьому колесі, чи справедлива вона?
— Звісно, справедлива. Якби гноми поводилися гідно, вони б гуляли зараз на волі. Нічого не буває без причини. І кожен мій підданий знає: поводишся добре — живеш добре. Нашкодив — будеш покараний. Оце і є справедливість. Якби ти не замислив, Пашо, викрити мене, втекти звідси і донести на мене злим людям, що живуть на поверхні Землі, ти б теж залишився живий і, можливо, посів би високе становище в моєму суспільстві.
— Не потрібне мені високе становище!
— От саме через це ти й помреш.
— Якщо ви нас уб'єте, — зауважила Аліса, — то по нас відразу ж пошлють експедицію, і всі ваші таємниці буде розкрито.
— Не знаю, не знаю. Поки що цей човен існує в єдиному екземплярі... Зрештою, я неодмінно щось придумаю. Ось зберемо зараз найвищу раду мого королівства, порадимося і знайдемо спосіб, аби й вас убити, і таємницю зберегти.
Чотириокий обернувся до одного з тролів і наказав:
— Умикай світло! Починається трудовий день. Троль підняв трубу, що висіла в нього через плече, й гучно засурмив.
І відразу ж попереду, де лежало підземне місто, почали спалахувати вогні, загорілися вони й під стелею печери, і вздовж вулиць міста, так схожих на коридори у в'язниці.
— Годі спати! — рикнув троль так гучно, що голос його, підсилений луною, полинув на кілометри. — Починається новий щасливий день! Вставайте, лежні! Вставайте, злочинці, вставайте, винуваті! Всі, хто бачив дурні сни або хропів, повинні негайно доповісти про це начальникові кварталу для одержання покарання! З добрим трудовим ранком, громадяни справедливого королівства!
Троль знову просурмив.
Вогники загорілися яскравіше. Аліса уявила собі, як десь у глибині полонені мисливці й покарані лемури крутять величезні колеса, що дають світло цьому місту.
— А тепер ти, — обернувся Чотириокий до другого троля.