Протест

Кір Буличов

Сторінка 2 з 3

Але така мила дівчина...

Я замовив у номер каву. Мені принесли темний напій зі смаком паленої гуми. Кращого я й не чекав.

— Даруйте, — запитав я офіціанта. — А чи є тут неподалік місце, де подають справжню каву?

— У нас справжнісінька, найкраща кава.

— Вірю. А з чого її готують?

Офіціант подивився на мене зі щирим співчуттям і пояснив, що кава — це така трава, коріння якої висушується і перемелюється, поки не набуде шляхетного фіолетового відтінку.

Подякувавши офіціантові, я хотів вихлюпнути дорогоцінний напій, але той, немов відчувши моє розчарування, сказав:

— Є люди, що називають цим словом дивні коричневі зерна, які привозять із Землі. Їх подають в кав'ярні "Африка" — два квартали звідси. Чого тільки не зробить з людьми мода!

Офіціант жалів снобів, яким доводиться ковтати всяку гидоту, а я підбадьорився і через п'ять хвилин вирушив до кав'ярні "Африка".

Квартал, у якому стояв готель, відділявся від наступного невеликим парком. Я йшов неспішно і навіть зупинився на березі ставка, обрамленого бетонним бар'єрчиком. До вечора сонце гріло вже не так несамовито, можна було дихати, і від води струмувала прохолода.

На другому березі ставка щасливі батьки вовтузилися біля візочка з немовлям. Немовляті на вигляд було близько року — воно ще не вміло ходити, але стояло у візочку досить упевнено. На маківці у нього стирчав білий чубчик, і немовля заливалося щасливим сміхом, якому вторили тато і мама. Немовля нагадувало мені молодшого внука Єгорчика, і мені на хвилину здалося, що я повернувся додому.

Раптом татусько підняв немовля на руки і, поцілувавши в лобик, закинув у воду. Подалі від берега.

Я було кинувся до води, керуючись природним бажанням врятувати малюка. Але перш ніж я встиг що-небудь зробити, я помітив: тато з мамою продовжують щасливо сміятися, що свідчило або про їх викінчений цинізм, або про те, що немовляті нічого не загрожує. Сміялися і випадкові перехожі, що зупинилися біля ставка. Сміялося і немовля, яке потішно молотило ручками й ніжками і на дно не йшло.

Тоді я зрозумів, що тут дітей вчать плавати раніше, ніж вони навчаться ходити. Таких диваків я знав і на Землі. І коли я це зрозумів, то трохи заспокоївся. Але ненадовго. Минуло ще декілька секунд, і руки немовляти, вочевидь, втомилися, усмішка зникла з його личка, і, тихо пискнувши, воно пішло на дно.

Лише кола по воді...

Я зробив те, що в моєму становищі зробила б кожна порядна людина.

Я стрибнув з бетонного бортика у воду і пірнув. Врешті-решт, ставок був такий великий, а перелякані батьки напевно забаряться.

Вода була зеленкуватою, але досить чистою. Погойдувалися водорості, і темними тінями поряд зі мною пропливали риби. Ставок виявився не дуже глибоким — метри два-три: на дні дитини не було видно. Я на мить випірнув, щоб вдихнути повітря, і встиг розгледіти перелякані обличчя людей, що зібралися навколо ставка. Мокрий костюм тягнув мене на дно, і тут я зрозумів, що цілком втратив колишню спортивну форму і, якщо не попрямую до берега, рятувати доведеться мене.

Я випірнув і побачив, як усміхнений татусько виймає з води своє усміхнене дитинча. Із останніх сил я вибрався з води поближче до кущів і подалі від щасливих батьків. Там на лавці сиділа Маша.

— Що з вами? — запитала вона тихо. — Ви так купалися?

У питанні звучала жалюгідна спроба ушанувати дивні звичаї моєї батьківщини, де люди похилого віку зазвичай пірнають у воду в костюмі і черевиках.

— Так, — сказав я крізь зуби. — У нас такий звичай.

— Такий?! І вам не холодно?

— Що ви, — я постарався посміхнутися. — Дуже тепло.

— Ви куди йдете? — запитала Маша, намагаючись на мене не дивитися.

Я б теж на її місці постарався не дивитися на старого, з якого ллється вода і звисають водорості.

— Я йду пити каву, — сказав я. — В кав'ярню "Африка".

— Але, може, вам краще...

— Спочатку обсохнути?

— Якщо так у вас прийнято.

— Ні, у нас прийнято гуляти в мокрих костюмах, — відповів я. — Але все-таки ми повернемося в готель і постараємося проникнути туди із заднього ходу, тому що наш звичай викликає у вас здивування.

— Ні, що ви! — вигукнула нещиро Маша, але тут-таки повела мене до готелю заднім двором.

Я покірно йшов услід за дівчиною, намагаючись не звертати уваги на перехожих. По дорозі я трохи обсох, а в номері, роздумуючи про відмінність звичаїв, переодягнувся у вечірній урочистий костюм з великим олімпійським гербом, нашитим на верхню кишеню. Я не розраховував розгулювати тут у парадних шатах, але мій багаж був обмежений. Добре, хоч малюк не потонув.

Маша покірно чекала мене в холі, склавши ручки на колінах, немов школярка, що набешкетувала, і тепер очікує розмови з учителем.

— У вас рано вчать дітей плавати? — запитав я, сідаючи поряд.

— Плавати? Так, звичайно.

— Але я ніколи не бачив плавців з Іліги на наших змаганнях.

— Ми нещодавно прилучилися до олімпійського руху, — сказала Маша.

— Але ви ж от брали участь.

Маша почервоніла, що у поєднанні із зеленим волоссям дало цікавий ефект, який міг би загнати в могилу дальтоніка.

— Але я ж легкоатлет, — сказала вона. — За легкоатлетів ми ручалися. А за плавців дуже важко ручатися. Ви мене розумієте?

Я поки не розумів, але про всяк випадок переконливо кивнув.

— Але зрозумійте мене правильно! — вигукнула вона раптом з тремтінням у голосі.

— Я вперше була на таких великих відбіркових змаганнях. Цього зі мною більше ніколи не повториться.

Я кивав мов бовдур, сподіваючись, що вона обмовиться.

— А тепер вийшло, що через мою поведінку ілігійцям доведеться відмовитися від участі в галактичних змаганнях. Повірте, тільки я одна винна. Зніміть мене. Покарайте мене. Але не карайте цілу планету. Все тепер залежить від вас.

— Знаєте що, — сказав я задумливо. — Розкажіть мені все до ладу. Одна справа — вивчати документи, інша — вислухати свідчення сторін. Тільки нічого не приховуйте.

Маша глибоко зітхнула, немов збиралася пірнути у воду, чим нагадала мені мій власний необачний вчинок.

— Отож, після того, як я стала чемпіонкою Іліги з бігу на двісті метрів, мене вирішили відрядити на відбіркові змагання сектора на Елеїду. Зі мною був ще один хлопець — стрибун. У нього все обійшлося. Ну ось, узяла я старт. Ледь-ледь засиділася. Тільки трошечки. Знаєте, як це буває? Ви ніколи самі не бігали?

— Я стрибав у висоту, — сказав я. — На два п'ятдесят чотири.

— Ох як високо! — щиро здивувалася Маша, чим вельми мене до себе заприязнила.

— Але ви все одно знаєте, як буває, коли затримаєшся на старті. Біжиш і себе проклинаєш. Адже два перші забіги я виграла. Ось і бігла, проклинаючи себе, і дуже мені було соромно, що на мене сподівалися, а я так підводжу. Ми з іншою дівчиною відірвалися від решти, але у неї запас був метри в два. Півметра я відіграла по-чесному, а потім з собою не зволодала. Я знала лише одне: залишається двадцять метрів, сімнадцять... ось я і флікнула.

Машині очі були повні сліз.

— Що ви зробили?

— Флік-ну-ла.

І тут Маша розревілася, і я погладив її по зеленій голівці і став примовляти: "Ну нічого, нічого..."

— Що тепер буде?.. — бурмотіла Маша. — Я ж не можу їм в очі дивитися.

— Що ж було потім?

— Потім? Потім всі судді збіглися і зажадали пояснень. У мене, самі розумієте, була спокуса сказати, що їм здалося, але я сказала правду. А та, інша команда відразу написала протест. І федерація. Вони цілком мають слушність.

Маша дістала носовичок і висякалася. Чомусь всі жінки в Галактиці, коли плачуть, замість того щоб витерти сльози, витирають ніс. З сумочки вивалився на стіл складений вчетверо аркуш паперу.

— Ось, — сказала Маша, — ось цей проклятий протест. Вони навіть не стали слухати моїх пояснень і обіцянок.

Я узяв протест, намагаючись приховати радість, що охопила мене. Розгорнув його, немов хотів ще раз зважити тягар звинувачень. Протест був щасливою зачіпкою. Я дуже далеко зайшов у своєму всезнанні, щоб запитати: що це означає: флікнула?

"...За декілька метрів до фінішу, — мовилося в протесті після докладного опису нікому не потрібних обставин прибуття спортсменів з Іліги і порядку змагань, аж до вказівки швидкості і напряму вітру і числа глядачів на стадіоні, — представниця Іліги, відчувши, що не може наздогнати свою суперницю чесним шляхом, пролетіла декілька метрів повітрям, перетворившись на щось, подібне до птаха і наділене крилами, форму і забарвлення яких встановити не вдалося. Після перетину лінії фінішу спортсменка знов опустилася на землю і пробігла в своєму природному вигляді ще декілька метрів, перш ніж зупинилася..."

Далі йшли всілякі порожні слова. Я сидів, перечитував наведені вище фрази і все одно нічого не розумів.

З правця мене вивела поява голови Олімпійського комітету.

— Ну як, побалакали? — запитав він, зобразивши стриману радість. — Сподіваюся, ви зрозуміли, що випадок з нею лише сумне непорозуміння?

— Так, — сказав я, складаючи протест і ховаючи його в кишеню. — Так.

І тут, можливо, тому, що я перевтомився або несподіване купання подіяло мені на нерви, я втратив контроль над собою і, вилаявши останніми словами Сплеша, зізнався, що до розмови з Машею зовсім нічого не знав про суть справи і в результаті півдня втрачено надаремно...

Мій несподіваний вибух якось заспокоїв колегу і змусив його побачити в мені — в строгому і страшному ревізорові — людину, підвладну слабкостям. І тому він сказав:

— Дозвольте, мій любий, розповісти вам все до ладу. Адже планет в Галактиці безліч, і не можете ж ви знати особливості кожної.

— Не можу, — погодився я. — На одній планеті флікають, на іншій...

— Ви маєте цілковиту слушність. Адже еволюція на Ілізі проходила в значно складніших умовах, аніж, припустимо, на Землі. Хижаки переслідували наших віддалених предків в повітрі, на суші і у воді. І були вони швидкі і нещадні. Але природа зглянулася над нашими предками. Вона, окрім розуму, нагородила їх особливістю, якою наділені і багато інших неагресивних істот на нашій планеті. Рятуючись від злих ворогів, жертви — а наші предки належали до жертв — можуть змінювати форму тіла залежно від середовища, в яке вони потрапляють. Уявіть собі, що за вами женеться свамс. Це моторошне видовище. Добре ще, що свамси вимерли. Ось свамс наздоганяє вас у полі. Тоді у мить найбільшої нервової і фізичної напруги структура вашого організму змінюється, і ви злітаєте в повітря у вигляді птаха.

— Розумію, — хоча я не був упевнений, що розумію.

— Пам'ятаєте, на перехресті ви сказали, що птахи на вашій планеті можуть перешкодити транспорту.

1 2 3