Отелло, венеціанський мавр

Вільям Шекспір

Вільям Шекспір

Отелло, венеціанський мавр
(переклад Ірини Стешенко)

ДІЙОВІ ОСОБИ

Дож Венеції.
Брабанціо, сенатор, батько Дездемони.
Інші сенатори.
Граціано, брат Брабанціо.
Лодовіко, родич Брабанціо.
Отелло[1], мавр, командувач венеціанського війська.
Кассіо, його заступник.
Яго[2], його офіцер.
Родріго, венеціанський дворянин, закоханий в Дездемону.
Монтано, правитель Кіпру, попередник Отелло.
Блазень, слуга Отелло.
Герольд.
Дездемона[3], дочка Брабанціо й дружина Отелло.
Емілія, дружина Яго.
Б'янка, куртизанка, коханка Кассіо.
Військові, дворяни, музиканти, посланці, матроси та слуги.

Перша дія відбувається у Венеції, всі інші — на Кіпрі.

ДІЯ ПЕРША

СЦЕНА 1

Венеція. Вулиця.
Входять Родріго і Яго.

Родріго
Мовчи! Мені це дуже прикро, Яго,
Що, хазяйнуючи в моїй кишені,
Як у своїй,— ти гроші брав і змовчав.

Яго
О, чорт! Та ви ж не хочете мене
І слухати! Коли б хоч раз подумав
Таке,— гидуйте мною!

Родріго
Ти завжди говорив, що ти його
Ненавидиш...

Яго
То й осудіть мене,
Як це не так. Венеціанців троє
Значних хотіли, щоб його заступник
Був я,— його за мене так просили!
І, присягаюсь вам моєю честю,
Того я вартий місця; тільки ж він,
Закоханий в пиху свою і волю,
Морочив довго їх, удаючись
До різних мудрих термінів військових
Та балачок гучних, зарозумілих,
І зрештою
Відмовив остаточно їм, сказавши:
"Уже собі я вибрав офіцера".
І хто ж обранець той?
Гай-гай, один великий арифметик[4] —
Звуть Кассіо Мікеле, флорентієць,
Що бог його красунею скарав...
Не вів ще він ніколи й ескадрону
І знає справу бойову не краще
Старих бабів... Лише знання книжкове,
Якого повні й консули у тогах,
Пусте базікання дитяче й жодних
Практичних знань — оце й усе його
Мистецтво військове. Проте, синьйоре,
На ту посаду обрано його;
Мене ж, чиї діла на власні очі
Він бачив сам — на Родосі, у Кіпрі
Та в інших християнських і поганських
Країнах різних,— бачите, мене,
Перехопивши вітер мій погожий,
Цей рахівник нікчемний обскакав.
Заступник він, а я (хай бог простить!),
В їх Маврітанства я лише хорунжий.

Родріго
Волів би я для нього бути катом!..

Яго
Зарадить тут не можуть жодні ліки;
Той має перевагу, хто вельможний,
У кого є зв'язки. Старий порядок,
Де другий після першого ішов,
Тепер недійсний. Отже, мій синьйоре,
Судіть самі, чи маю я причини
Любити мавра?

Родріго
То йому тоді
Я не служив би зовсім.

Яго
О синьйоре,
Не подивуйте! Я йому служу,
Аби йому за кривду відплатити.
З нас кожен буть господарем не може,
І вірних слуг не може мати всяк.
Звичайно, є покірні наймити,
Які, згинаючи нікчемні спини,
За харч працюють, мов осли хазяйські,
І лиш постаріють вони — то геть! —
їх викидають зовсім. Батогами
Хльостав би я тих чесних слуг! Але
Є й інші, є й такі, що ніби служать
І вірою і правдою, на ділі ж —
Приховують, що дбають лиш про себе,
І, догоджаючи своїм панам
Лише про людське око, всі вони
Влаштовують чудово власні справи;
Коли ж, нарешті, в пір'я добре вб'ються,
Тоді вже служать лиш самим собі;
Такі ось люди мають досить глузду,
І я до тих людей належу й сам.
Авжеж, синьйоре,
Коли б я мавром був — не був би Яго;
Це правда, як і те, що ви — Родріго.
Я, служачи йому, служу собі.
І, небом присягаюсь, тут немає
Ані повинності, ані любові,
І ними тільки прикриваюсь я,
Щоб приховать мій особливий замір:
Адже коли я вчинками своїми
Розкрию серця внутрішність і сутність —
Я ніби почеплю на рукаві
Те серце, щоб його клювали галки.
Ні, я не той, яким здаюсь!

Родріго
Якщо
І тут ще переможе товстогубий,-
Велике щастя має й справді він!

Яго
То батечка її мерщій гукайте;
Збудіть його; нехай біжить в погоню!
Його блаженний спокій отруїть!
По вулицях усіх кричіть; скликайте
Її рідню,— підбурюйте усіх...
Хоч мавр живе в країні благодатній,
Замучте мухами його; хоч він
Здобув собі велике щастя, ви ж
Те щастя намагайтесь затруїти,
Аби воно злиняло!

Родріго
Ось дім вітця її, я крикну гучно.

Яго
Авжеж; на ґвалт гукайте, верещіть.
Неначе людне місто запалало...

Родріго
Брабанціо! Брабанціо! Синьйоре!

Яго
Брабанціо! Злодії! Гей, прокиньтесь!
Злодії! Гей, злодії! Уставайте!
Пильнуйте дому, і дочки, і скрині!

Брабанціо з'являється нагорі у вікні.

Брабанціо
Що сталося? Хто там кричить?

Родріго
Синьйоре,
Скажіть, чи вдома ваша вся родина?

Яго
Чи двері на замку?

Брабанціо
А що таке?

Яго
А те, що вас пограбували! Сором!
Вставайте, одягайтесь, не баріться!
У вас украли серця половину...
Ось саме зараз, в цю хвилину, чорний
Старий баран, можливо, покриває
Овечку вашу білу. Гей! Синьйоре,
У дзвони бийте, розбудіть все місто,
Інакше чорт вам подарує внука!
Мерщій, кажу!

Брабанціо
Чи з'їхали ви з глузду?

Родріго
Синьйоре, голос мій знайомий вам?

Брабанціо
Ні, незнайомий. Хто ви?

Родріго
Я — Родріго.

Брабанціо
Та я ж тобі заборонив з'являтись,
Сказавши досить ясно і відверто:
Дочки своєї не віддам тобі!
А ти, усмак наївшись та хильнувши,
Приходиш із відвагою дурною
Порушувати спокій мій зухвало!

Родріго
Синьйоре! О синьйоре...

Брабанціо
Тільки ж знай:
Мені і вдача, й сан мій допоможуть
Віддячити тобі як слід!

Родріго
Чекайте...

Брабанціо
Навіщо ти кричиш на ґвалт нестямно?
Ми — у Венеції, а не в селі.

Родріго
Послухайте, Брабанціо ласкавий,
До вас прийшов я з чистою душею...

Яго
Сто чортів, синьйоре! Ви один з тих, що перестають служити богові, коли на них напосядеться диявол. Ми прийшли сюди, щоб вам прислужитись, а ви маєте нас за бешкетників. Ви, мабуть, хочете, щоб дочка ваша спарувалася з берберійським жеребцем; хочете, щоб ваші онуки іржали до вас; хочете, щоб рисаки були вам кузенами, а іноходці — кревною ріднею?

Брабанціо
Ти хто такий, нахабний безсоромнику?

Яго
Синьйоре, я — той, хто прийшов сказати вам, що цієї хвилини дочка ваша і мавр являють собою тварину з двома спинами.

Брабанціо
Гидкий негідник ти!

Яго
А ви —сенатор!

Брабанціо
За це мені відповіси, Родріго!

Родріго
Синьйоре, відповім за все... Благаю,
Скажіть лише, чи згоду ви дали
(Виходить, ніби так), щоб чарівна
Дочка єдина ваша подалась
Опівночі глухої нишком звідси,
Без охоронців, з човнярем-найманцем,
Щоб мавру кинутись в обійми хтиві...
Як з відома це вашого й призводу,-
То скривдили ви нас нахабно й підло;
Не знали ви — то гнівались на нас
Несправедливо. Ох, прошу, синьйоре,
Не думайте, що я забув пристойність
І глузувати та знущаться з вас
Прийшов. О ні! То ваша доня, пане,
Якщо на те ви не давали згоди,
Страшенно завинила,— знов кажу,-
Зв'язавши розум свій, красу, і долю,
Й свою повинність із чужинцем зайшлим,
Із перекотиполем. Незагайно
Переконайтеся самі. Якщо
Ви знайдете дочку хоч де в будинку,
То в суд мене за наклеп потягніть.

Брабанціо
Вогню сюди! Свічок! До мене, слуги!
Недурно щось таке мені верзлось...
Я вірю вже — і тяжко так мені!
Вогню, кажу!

(Виходить)

Яго
Прощайте! Мушу йти:
Мені негоже й вельми небезпечно
Лишатись тут за свідка проти мавра
(Лишусь — то буду мимоволі свідком).
Адже сенат, я знаю, не скарає
Відставкою його, хіба легку
Догану дасть, бо необхідний він
Сенаторам для Кіпрської війни
І заступить його ніхто не зможе
В майбутньому поході. Тож, хоча
Ненавиджу його, як муки пекла,
Нужда велить піднять любові прапор,-
Нещирої, звичайно. Ви ж ведіть
Загін весь пошуковий до "Стрільця".
А я там буду з ним. Тож прощавайте!

(Виходить)

Входять Брабанціо в халаті й слуги зі смолоскипами.

Брабанціо
Так, правда все! Страшне злочинство сталось!
Втекла вона! Ну, а мені віднині
Ганьбу гірку нести. Скажи, Родріго,
Де бачив ти її? О нещаслива!
Ти кажеш — з мавром? Горе бути батьком!
Як ти довідався, що то вона?
О дочко, як мене ти одурила!
А що вона тобі сказала? Гей!
Іще свічок! Будіть рідню! Гадаєш,
Вони й побралися?

Родріго
Гадаю — так.

Брабанціо
О небо! Як вона втекла? Це зрада!
Батьки, не вірте дочкам більш на слово,
А вчинкам вірте. Може, й чари є,
Які і молодість, і честь дівочу
В оману вводять? Вам про це, Родріго,
Читати не доводилось?

Родріго
Читав.

Брабанціо
Мого покличте брата! О Родріго,
Чому я не віддав її тобі!
Одні — сюди, а інші йдіть туди!
Скажіть, де їх знайти,— її і мавра?

Родріго
Гадаю, що знайду,— лиш добру варту
Візьміть собі та просто йдіть за мною.

Брабанціо
Ведіть, прошу! Я ж коло всіх будинків
Кричатиму, щоб нам дали підмогу.
Беріть же зброю! Та гукніть дозорців!
Вперед, Родріго,— я віддячу вам.

Виходять.

СЦЕНА 2

Там же. Інша вулиця.
Входять Отелло, Яго та слуги зі смолоскипами.

Яго
Хоч на війні, траплялося, вбивав я,
Чинити ж обмірковане убивство
Чомусь не дозволяє совість. Часто
Мені жорстокості не вистачало.
Разів із десять так мені кортіло
Штрикнуть його ножем під ребра.

Отелло
Ну,
То й добре, що цього ти не зробив.

Яго
Та він казав такі гидкі й ганебні
Слова про вас, що я,
Не дуже-то сумирний, ледве стерпів.
Проте дозвольте запитати вас,
Ви й справді шлюб взяли? Вам забувать
Не слід, що батечка її всі люблять,
І в цій події має голос він
Удвоє дужчий, аніж голос дожа.
Він вас розлучить; кару накладе
Найтяжчу, що її закон тутешній
(Підсилений його великим впливом)
Віддасть йому на вибір.

Отелло
Що ж, нехай
Лютує він; проте моїм заслугам
Ціну достойну склала синьйорія,-
Вони ж куди гучніше промовляють,
Ніж скарги всі його. Крім того, ще
(Коли побачу я, що похвальба
Дає пошану) скрізь розголошу,
Що з королівського я роду сам,
Що рівні ми і що мої заслуги
Дають мені на горде щастя право...
Тож, Яго, знай: коли б я Дездемони
Так не любив, за всі багатства моря
Я б не замкнув привільного життя
В тісні кордони... Глянь, хто там з вогнями?

Яго
Розгніваний сюди простує батько,
І друзі з ним. Вам раджу заховатись.

Отелло
О ні! На видноті я бути маю;
Заслуги, сан, сумління бездоганне
Мене найкраще виправдати зможуть.
Чи це ж вони?

Яго
Ні, Янусом клянусь,
Мені здається — інші.

Входять Кассіо й кілька військових зі смолоскипами.

Отелло
Слуги дожа
І мій заступник з ними. Хай щастить
Вам, друзі, цеї ночі! Що нового?

Кассіо
Вітає дож вас, генерале, й просить
До нього йти негайно.

Отелло
Що там сталось?

Кассіо
Одержано важливі з Кіпру вісті:
З галер вночі сьогодні надіслали
Послів дванадцять, одного за одним.
Уже багато радників у дожа
Зібралося; й по вас також послали
Відразу, тільки не застали вдома.
Сенат кругом порозсилав гінців,
Щоб розшукати вас.

Отелло
Гаразд, що ви
Мене зустріли тут.
1 2 3 4 5 6 7
загрузка...