Я блукав без цілі тихими, опустілими полями, очікуючи вечора. Смеркалося скоро, і я майже мчав до її дому.
Коли я входив до воріт, побачив блідого старця, як виходив з палати.
– Куди йдете, пане? – спитав мене портьє.
– До пані Т... – відповів я спокійно.
– Пані Т... вже два місяці мертва.
Я скрикнув і впав на землю.
– А опісля? – питали ми всі приятеля, що скінчив оповідати.
– Опісля? – відповів, урадуваний нашим зворушенням. – Опісля я пробудився, бо це був тільки сон!