Куля прошила йому праву легеню, проте не вийшла назовні. На війні не дуже панькаються з людьми, і йому сказали, що він навряд чи виживе.
Він здивувався, бо не відчував, що помирає, і рана йому не дуже боліла. Та невдовзі прийшла кволість, яка впевнила його, що лікар не помилявся.
Отже, надходив кінець. Нільс думав про Герду, багато думав про неї першого дня, та йому весь час заважав той дивний холодний погляд, яким вона дивилась на нього, коли він востаннє взяв її в свої обійми. Як би було гарно, болісно гарно, коли б вона до кінця трималася за нього, не зводила з нього очей, аж поки їх погасила б смерть, коли б прагнула прожити своє життя до останнього віддиху біля його серця, якому була така дорога, а не відвернулася від нього наприкінці, аби врятуватися для якогось іншого, подальшого життя.
Другого дня тяжкий дух у палаті наганяв на Нільса дедалі більший смуток, і туга за свіжим повітрям дивно спліталася в його думках із бажанням жити. Адже в житті так багато було гарного, міркував він, згадуючи свіжий подих вітру біля рідних берегів, прохолодний шум букового лісу в Зеландії, чисте повітря в Кларенсі і лагідний вечірній легіт на озері Гарде. Та коли він згадував людей, йому знову ставало боляче. Вони зринали в пам'яті один по одному, і всі проходили, покидаючи його самого, ніхто не залишився з ним. Але ж хіба сам він тримався їх, був їм вірний? Може, тільки не так швидко кидав їх. Ні, річ не в тім. Найтяжче, що душа завше лишається самітна. То брехня, що вона зливається з іншою душею. Ні з ким ти не буваєш злитий в одне — ні з матір'ю, що породила тебе, ні з приятелем, ні з дружиною, що спочивала біля твого серця...
Надвечір рана почала ятритися, і біль чимраз дужчав.
Прийшов Єрільд і хвильку посидів, потім десь опівночі прийшов знову й посидів довше. Нільс дуже мучився й стогнав з болю.
— Одне слово в поважній справі, Люне, — мовив Єрільд. — Покликати священика?
— Мене священики не більше обходять, ніж вас, — гірко прошепотів Нільс.
— Про мене нічого говорити, я живий і здоровий. Не мучте ви себе своїми переконаннями, люди на смертному ложі переконань не мають, а як і мають, то байдуже які, переконання тільки на те й існують, щоб за ними жити; в житті вони мають іще якийсь сенс. А чи одній людині стане легше від того, що вона помре з тими переконаннями, а не з іншими? Повірте — ми всі маємо ясні, приємні спогади з дитинства; я бачив десятки смертей, і спогади завше втішали. Будьмо щирі: хоч ким би ми стали, але ніколи не пощастить нам цілком вигнати бога з неба, надто часто наш розум уявляв собі його там, надто багато нам дзвонили й співали про нього, як ми ще були маленькі.
Нільс кивнув головою.
Єрільд схилився над ним, аби почути, чи не хоче він щось сказати.
— Ви гарно говорите, — прошепотів Нільс, — але... — і рішуче похитав головою.
Запала довга мовчанка; тільки сільський парубійко повільно кришив час на шматки своїм невпинним "гей-гоп".
Єрільд підвівся.
— Прощавайте, Люне, — мовив він, — усе ж таки гарна доля померти за свою нещасну батьківщину.
— Так, — відповів Нільс, — але не в такий спосіб ми мріяли виконати свій обов'язок колись давно, давно...
Єрільд пішов; у своїй кімнатці він ще довго стояв коло вікна й дивився на зорі.
— Якби я був бог, — прошепотів він і подумки докінчив: "Я б найперше простив тому, хто в останню хвилину не покаявся".
Біль дедалі дужчав, ненастанно роздирав Нільсові груди жорстокими пазурами. Так добре було б мати бога, щоб жалітися йому та молитися.
Над ранок він почав марити, груди його немов пойняло полум'я.
Так тривало ще дві доби.
Коли Єрільд востаннє заглянув до Нільса Люне, той лежав і марив щось про свій обладунок і про те, що хоче вмерти стоячи.
І нарешті помер — тяжкою, лютою смертю.
Примітки
[1] Ольгер (Гольгер) Донський — герой данських саг і пісень, що вчинив багато подвигів, перебуваючи на службі у французького короля Карла Великого, зокрема переміг у двобої маврітанського велетня Бурмана, коли той із своїм військом загрожував Карловій державі. За народними переказами, Ольгер Данський не помер, а спить у підземеллі Кронборзького замка і встане, тільки-но Данії загрожуватиме смертельна небезпека.
[2] Король Вальдемар і дівчина Тове — герої народних балад про короля Вальдемара І, що нібито щасливо жив у замку Гуре зі своєю коханою Тове, аж поки з політичних міркувань його одружили з жорстокою принцесою Софією. Зустріч двох жінок скінчилася смертю Тове, яку мстива королева замкнула в лазні, наказавши гаряче палити грубу.
[3] Акселеве місто — так називають ще місто Копенгаген на честь архієпископа Акселя (1128–1201), що 1167 р., збудувавши фортецю Аксельгус на захист від піратів, тим самим заклав нинішню данську столицю. Доти на місці Копенгагена був рибальський виселок.
[4] Беатріче (Беатріче Портінарі) — кохана великого італійського поета Дайте Алігієрі (1265–1320), оспівана в його "Божественній комедії" та "Новому житті". У світовій літературі стала символом жіночності.
[5] Лаура (Лаура де Новес) — кохана великого італійського поета доби Відродження Франческо Петрарки (1304–1374); до неї звернені всі сонети, канцони й мадригали його славнозвісної "Книги пісень".
[6] Колонна Вітторія (1492–1547) — італійська поетка. Походила із значного роду. Серед її друзів був Мікеланджело, що оспівав її в сонетах. У своїх творах наслідувала Петрарку.
[7] Рені Гвідо (1575–1642) — славетний італійський маляр болонської школи, один із найбільших представників академічного живопису.
[8] Дель Сарто Андреа (1487–1531) — італійський маляр, майстер композиції та колористики, вплинув на багатьох малярів.
[9] Парміджаніно (справжнє ім'я Франческо Маццола, 1503–1540) — італійський маляр і гравер, один із головних представників манеризму. Його мистецтво, характерне підкресленою витонченістю й елегантністю, втілює аристократичний ідеал краси, що склався на ґрунті патриціанської культури Італії XVI ст.
[10] Луїні Бернардіно (біля 1480/90–1532) — італійський маляр, один із визначних послідовників Леонардо да Вінчі. Його фрески примітні надзвичайною красою облич і теплим колоритом.
[11] Тінторетто (справжнє ім'я Якопо Робусті, 1518–1594) — один із першорядних малярів венеціанської школи, учень Тіціана. Прізвисько дістав по своєму батькові фарб'яреві (tintore).
[12] Роза Сальватор (1615–1673) — італійський маляр, гравер, поет і композитор, речник барокко в італійському мистецтві; відомий своїми портретами, романтичними пейзажами і баталістичними сценами.
[13] Караваджо (справжнє ім'я Полідор Кальдара; помер 1543) — італійський маляр. Малювати почав під впливом Рафаеля. Прикрасив багато римських палаців. Ті прикраси, що дійшли до нас у ритинах, вражають археологічною докладністю деталей, життєвістю й витонченістю.
[14] "...героя другого квітня" — 2 квітня 1801 року англійські кораблі підступно напали на данський флот біля Копенгагена і майже цілком знищили його.
[15] Еленшлегер Адам-Готліб (1779–1850) — видатний данський письменник; очолював романтичний напрямок у дамській літературі. В своїй творчості звертався до народної поезії.
[16] Давид і Голіаф. — Давид — іудейський цар (XI — X ст. ст. до н. е.); згідно з біблійними переказами з'єднав єврейські племена на боротьбу з філістимлянами та деякими семітськими народами в Палестині. В двобої з ватажком філістимлян, велетнем Голіафом, Давид переміг і забив його.
[17] "... дозволила себе вирізьбити в позі Поліни Боргезе..." — Мається на увазі скульптурний портрет сестри Наполеона Бонапарта Поліни Боргезе в постаті Венери (1780–1825), роботи відомого італійського скульптора Антоніо Канови (1757–1822). Зберігається в палаці Боргезе в Римі.
[18] Корде Шарлотта (1768–1793) — жірондистка, 1793 р. вбила Марата, за що страчена на гільйотині.
[19] Гейберг Йоган-Людвіг (1791–1860) — данський письменник і критик; у своїх критичних творах запекло поборював романтичний напрям у данській літературі.
[20] Стафельд Вільгельм (1769–1826) — данський поет; творчість його, просякнута пантеїзмом, поклала початок данському романтизмові.
[21] Евальд Поганес (1743–1781) — данський поет і драматург; писав сатиричні драми й вірші, трагедії на національно-історичні та міфологічні сюжети.
Новаліс (справжнє ім'я Фрідріх-Леопольд фон Гарденберг, 1772–1801) — німецький письменник, визначний представник раннього романтизму.
[22] "Едда" — назва двох пам'яток давньоскандінавської літератури; "Едда Старша" — збірка міфологічних і героїчних пісень VII–XIII ст., записаних в Ісландії в середині XIII ст.; "Едда Молодша" — своєрідний підручник теорії поезії давньоісландських скальдів (співців).
[23] Саги — пам'ятки ісландського епосу у формі прозових творів із віршованими вставками; в них переплітаються родові, історичні й фантастичні мотиви.
[24] Багесен Єнс (1764–1826) — данський письменник і філософ-просвітитель, автор лірико-сатиричних оповідань, віршів, поем, полемічних трактатів. Деякі твори писав німецькою мовою. Виступав проти А. Еленшлегера, проводаря данського романтизму.
[25] Процесія Вакха. — Вакх (Діоніс) — бог рослинного світу, виноградарства та виноробства — один із найпопулярніших богів стародавньої Греції. Міфи оповідають, що Вакх повертався до Греції з острова Наксоса веселою галасливою процесією, в якій були різні тварини, вакханки, прикрашені вінками з плюща і вбрані в шкури тварин. Сам Вакх теж прибирав подобу бика, лева, пантери тощо.
[26] Ерос (Ерот) — у грецькій міфології бог кохання.
[27] Дафна — німфа, дочка фесалійського річкового бога Пенея, що її переслідував закоханий Аполлон. Дафна звернулась по допомогу до богів, і ті обернули її на лаврове дерево — священне дерево Аполлона.Арахна — лідійська дівчина, майстерна ткаля, що зважилась викликати на змагання саму Афіну. Богиня обернула її за це в павука. Нарцис — вродливий юнак, син річкового бога Кефіса.