Сатиричне зображення царської імперії у поемах Тараса Шевченка "Сон" і "Кавказ"
Усе має свій початок. І хоча сьогодні неможливо сказати, хто першим почав складати пісні, проте ми знаємо автора першого в українській літературі сатирично-політичного твору — це Тарас Григорович Шевченко, а сам твір, відповідно — поема "Сон", написана 1844 року. Через рік великий Кобзар знову повернеться до знайденого прийому сатиричного зображення дійсності у поемі "Кавказ". Ці дві поеми близькі не лише за часом написання та стилістично, їх об'єднує спільна тема — протест проти суспільного ладу, заснованого на гнобленні людини людиною, вищим проявом якого була тогочасна царська влада, образу якої протиставляються образи героїв-борців: декабристів ("Сон") та Прометея ("Кавказ").
Шевченко назвав "Сон" комедією. Для розкриття своєї ідеї він використовує найрізноманітніші сатиричні засоби: гнівну іронію, сарказм, гротеск та карикатуру. Образи царя, цариці, чиновників та державного апарату монархії змальовуються загостреними сатиричними засобами. Вже навіть портрети царя і цариці подані в карикатурно-зневажливо му тоні. Цар "цвенькає", "неначе ведмідь", з похмілля він "одутий, аж посинів". Цариця "мов опеньок засушений", "мов та чапля". Придворні:
За богами — панства, панства
В серебрі та златі!
Мов кабани годовані —
Пикаті, пузаті!
Чиновників поет іронично порівнює з политими чорнилом квітами, їх характеризує насамперед хабарництво і здирство, вони готові "драти і з батька і з брата".
Такою постає верхівка державної машини в зображенні поета. А от головний принцип роботи механізму самодержавства змальовується за допомогою гротескової картини, яку І. Франко назвав потім "генераль ним мордобитієм".
...цар підходить
До найстаршого... та в пику
Його як затопить!
облизався неборака
Та меншого в пузо —
Аж загуло!.. А той собі
Ще меншого туза
Межі плечі; той — меншого,
А менший — малого,
А той — дрібних...
Уся влада, на думку Шевченка, тримається саме на такому "мордобитії", а ще — на багнетах та муштрі. Немає нічого дивного, що за такої системи простим людям залишається лише страждати. Тому сміх над апаратом царського управління не просто сміх — "Сміх і сльози!"
- "Кавказ" (повний текст)
- "Кавказ" (скорочено)
- "Кавказ" (аналіз)
- Яка подія стала поштовхом до написання поеми "Кавказ"? (та інші запитання)
Ці самі сатиричні засоби посилюють контраст між зображенням верхівки та простих людей або революціонерів, яких Шевченко описує із щирим співчуттям.
Якщо в поемі "Сон" головна увага автора приділяється змальовуван ню самодержавної Росії під п'ятою царя, то в поемі "Кавказ" Російська імперія зображується як тюрми поневолених народів.
Од молдаваніна до фінна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує, —
пише Шевченко. Слово "благоденствує" навмисне взято з лицемірних заяв представників уряду, у ньому ховається гірка іронія автора. З царських указів узято й слова "милостивії ми".
Із сатиричним пафосом проголошує Шевченко таку "славу":
Слава! Слава!
Хортам, і гончим, і псарям,
І нашим батюшкам-царям
Слава.
Це — гнівний докір царизму, тому "батюшки-царі" згадуються поруч з псарями, гончими та хортами. З гострим сарказмом у поемі "Кавказ" розповідається також про роль освіти, священнослужителів, лицемірних панів-лібералів, що клялися у любові до народу, обдираючи та грабуючи його. За ступенем сатиричного узагальнення у поемі "Кавказ" Шевченко зробив крок уперед порівняно з поемою "Сон".
Сатира "Кавказ" є дуже цінною, бо в цій поемі Шевченко з величезною художньою силою підніс ідею братерства поневолених народів і дав гостре викриття колоніальної політики (вислів "тюрма народів" став крилатим).
Остання тема лишається актуальною й досі. Це — додатковий доказ талановитості Шевченка: мистецтво не мусить обмежуватись одноденни ми темами, хоча політична сатира, зазвичай звертається найчастіше саме до них. Цей твір та деякі інші пам'ятатимуть і перечитуватимуть доки існуватиме колоніальна політика як ганебне явище, незалежно від того хто її проводить — Росія чи якась інша країна. Явища живуть довше за держави, не кажучи вже про державних діячів чи то просто окремих людей. Життя коротке, а мистецтво — вічне.