Кавказькі гори "засіяні горем, кровію политі" — тривалий час там іде війна. Споконвіку там орел (символ російського самодержавства) карає Прометея (символ нескореного народу), та не в змозі остаточно здолати непокірного титана:
Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. І неситий не виоре На дні моря поле. Не скує душі живої І слова живого. Не понесе слави Бога, Великого Бога...
Кавказькі гори "засіяні горем, кров’ю политі" — там тривалий час іде війна. Споконвіку там орел карає Прометея, та не в змозі подолати мужнього титана: "Не вмирає душа наша. Не вмирає воля".
Ліричний герой звертається до Бога, коли ж нарешті "прокинеться правда" й кати перестануть знущатися з людей: "Ми віруєм твоїй силі І духу живому Встане правда! Встане воля!" А поки що "течуть ріки, Кровавії ріки!..
Кто даст главе моей воду,
И очесем моим источник слез,
И плачуся и день,
и нощь о побиенных...
Иеремии глава 9, стих 1
За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі...
Автор присвячує поему своєму другові Якову де Бельману, який загинув на Кавказі. За легендою саме у Кавказьких горах було прикуто Прометея. В образі античного героя автор уособлює народ України, якого щодня карає орел – символ російського самодержавства:
"Споконвіку Прометея / Там орел карає, / Що день божий добрі ребра / Й серце розбиває. / Розбиває, та не вип’є / Живущої крові — / Воно знову оживає / І сміється знову"...