Завантаження
Анастасія Корбет, "Архітектура двох"
Кімната більше не кориться Евкліду. Прямі лінії стін м'яко схиляються до пульсу твого дихання, наче довколишня порожнеча стала чуйною тканиною, просякнутою рідним теплом. Гострі грані, що раніше тримали дистанцію, тепер тануть у розмитому фокусі – вони дбайливо вбирають увесь трепет напівподиху, кожен ледь помітний рух вій.
Відстань між кріслами втратила свою метричну суворість. Тепер всі сантиметри наповнені особливою вагою, а повітря огортає долоню лагідною густиною сонячної води...