а що ще вам відомо про неї? "задумливо сказала Челсі, даючи співрозмовниці перепочити та продовжити їхню розмову"
— Взагальному в Осмолоді є кілька резиденцій відомих людей, продуктових магазинів, робітничий гуртожиток, їдальня та форелеве господарство, також це привабливе місце для пішохідного туризму: звідси є вихід на хребти і вершини Ігровця, Сивулі, Попаді, Ґрофи, і Аршиці. Протягом сезону який припадає з початку літа до середини осені люди приїжджають сюди збирати чорні ягоди та гриби, хто для себе а хто на продажу.
— Ну все велике вам спасибі за інформацію, думаю сказаного мені вистачить сповна. "Челсі поставила на стіл порожню чакшу, даючи усім своїм виглядом зрозуміти що їй пора уже іти геть"
Хазяйка не забарилась з реакцією, вона підвелась зупроводжуючи гостя до виходу. Вийшовши на вулицю Челсі на мить зупинилась на місці, після чого буквально перед тим як хазяйка закрила вхідні двері промовила до неї.
— А не могли б ви ще будь-ласка відповісти на одне моє запитання?
Як саме мені добратись до Осмолоди з цих країв, які автобуси туди їдуть та чи не могли б ви буквально в двох словах описати мені зовнішній вигляд ваших дівчат.
Челсі неспішно ступала доріжкою вкритою природнім каменем що вела до виходу з галявини дому, який вона нещодавно відвідала, сонце перекотилось уже на другу половину неба але світило все ще досить яскраво освітлювало землю та її мешканців, молода журналістка йдучи тим же потрісканим та занедбаним тротуаром до автозупинки прийнялась аналізувати сказане та її подальший вибір, який тільки нещодавно виник у її голові. Так вона почула вдосталь інформації та вказівок з уст потерпілої пані Ірини, як виявилось автотранспорт маршрутом до Осмолоди їде зі сусіднього районного містечка, щодо зниклих безвісти дівчат то обидві вони були блондинками, мали блакитні великі очі а от характерною їхньою ознакою були спадкові чорні родимки на обличчі, у старшої Тамари на щоці а у молодшої Оксани біля шиї по правій сторони.
У голові Челсі виникла чергова дискусія, потрібно було прийняти рішення повертатись до міста чи ні. З однієї сторони вона пам'ятала чітку настанову від Іванки одразу після того як вона візьме показання у потерпілої повертатись назад до дому а з іншої до такої бажаної Осмолоди звідси було рукою подати.
Не успіла вона все остаточно проаналізувати як зрозуміла що опинилася біля районної зупинку, автобус в сторону Івано-Франківська прямував в протилежну напрямку від автобуса рейсом до Осмолоди тому часу на свідомий вибір нажаль не було, обидва транспорта зі протилежним курсом виникли буквально у неї перед очима, Челсі увійшла в середину присівши на вільне сидіння по праву сторони біля вікна, вона почула шум клацання вхідної дверки що зачиняється та гуркіт мотору автобуса, який завівшись вирушив уперед.
І ні, перед очима Челсі у пейзажі з вікна, (який мінявся неначе картинки в прискореному режимі "слайд-шоу") не виникали залізобетонні багатоповерхівки які б символізували собою бетонні джунглі її рідного міста, скоріше це були звичайні зелені джунглі адже з кожним проїхавшим кілометром вони все глибше занурювались у бездонні та могучі лісні масиви.
Вистрибнувши зі салону дівчина трішки примружила очі від яскравого, вечірнього сонячного проміння яке немов павутина пронизувало все навкруги, у тому числі з першого вигляду неприступні стовбури дерев, які щільно розмістились один поруч одного. Неспішно пройшовши центральною дорогою цього маленького селеща, у якому згідно нещодавньо отриманих даних мешкає не більше шістдесяти осіб, які як правило заробляють на туризмі дівчина побачила хостел та декілька дрібних магазинчиків, зайшовши в один з них Челсі взяла круасан зі вершковим смаком, літрову дієтичну пляшку "Pepsi" та великий банончик "Snickers" як-не-як вона змушена була зняти тут номер для ночівлі, адже на сьогодні потрібних їй автобусів більше не буде.
— Доброго дня пані, можна будь ласка зняти номер у вашому хостелі щоб переночувати а то мені нікуди діватись. "Челсі беззахисно подивилась у вічі жіночки похилого віку що стояла за прилавком реєстраційної стійки біля коридору, позаду неї розмістилась маленька тумбочка прикріплена до стіни, на якій в один ряд були не глибоко забиті цвяхи утримуючи на собі ключі, які весело видавали високий, деренчливий металевий звук.
— Доброго дня дівчинко ну я навіть і не знаю... "невиразно промовила працівниця, жуючи шматок канапки з маслом та ковбасою, який вона нещодавно відкусила". — Все ж таки це заклад для ночівлі водіїв в першу чергу, які з ранку вирушаючи своїми рейсами, доречі а ви дівчинко не маєте власної палетки чи спального мішка? Все ж більшість туристів що навідуються до нас вибирають саме такій спосіб ночівлі. "абсолютно без емоційно мовила бабулька, позираючи на ключі від кімнат що висіли позаду неї."
— Ні не маю... "нерішуче сказала дівчина трішки завагавшись" — якщо чесно то я приїхала сюди як би це висловитись "спонтанно", тому й нічого такого зі собою не взяла.
— Як це "спонтанно"? "здивовано сказала бабця, трішки опустивши свої окуляри до носу пильно придивляючись у вічі Челсі"
Та все ж переконавшись у правдивості молодої дівчини якій скоріш за все не було сенсу казати не правду, працівниця уже мабуть рефлексивно повернулась назад та дістала зі цвяха потрібного їй ключа.
Розплатившись Челсі увійшла в середину свого номера, це була невеличка кімнатка інтер'єр якої складався з дерев'яних матеріалів, адже саме такою була постелена підлога, вікна та одне єдине ліжко у куті з тумбочкою біля нього. Особливістю дизайнерського рішення цього приміщення було опудало сови та дикої кози, які немов живі висіли на бічній стіні.
Челсі довго не вагаючись присіла на дерев'яне полаковане у темні тони ліжко, на якому було акуратно застелене зелене простирадло у квіточку та подушка такого ж стилю. У середині було помірно тепло враховуючи що літо уже не загорами, перед нею відкривався чудовий вид з вікна а саме центральна вуличка поселення, де на очі їй попадались поодинокі туристи з величезними рюкзаками на спинах, немов равлики зі своїми ракушками, на головах яких були туристичні капелюхи та чорні окуляри, кожний з них направлявся у свою сторону, дехто заходив у глиб лісу звертаючи з центральної дороги, дехто просто розгулював селищем милуючись та фотографуючи тутешні зелені гірські пейзажі. У середині кімнати було декілька поділок мережі тому як би їй цього не хотілось дівчина набрала потрібний номер, вагаючись декілька секунд перед тим як натиснути зелену кнопку виклику.
— Алло, тут така справа Іванка... скоріш за все я не зможу сьогодні приїхати до міста... я трішки підкорегувала свої плани..."її слова звучали досить непереконливо та трішки боязко"
— Алло що саме ти маєш на увазі Челсі? Ми ж домовлялись що сьогодні увечері, після розмови з тією жіночкою ти вернешся назад і завтра вийдеш до праці, не вже ти...
— Так вибач подруго але я уже в Осмолоді "різко вставила своє речення Челсі перебивши Іванку та не даючи тій висловитись до кінця."
На тому боці слухаки настала коротка гнітуча для Челсі тиша, після чого Іванка намагаючись тримати себе в руках нарушила її.
— Але... але чому Челсі? ми ж про це уже розмовляли, якщо ти й туди поїдеш то тільки з колективом який підшукає тобі мій чоловік а не сама, ти ж прекрасно знаєш що сталось минулого разу і може повторитись цього, коли ти сама опиняєшся посеред не знайомих тобі лісових просторів.
— Так знаю, ну і що? "тут уже Челсі промовила трішки розізлившись та образившись"— Для початку, минулого разу на це були певні причини а по-друге я ж не збираюсь затримуватись тут на довго чи зв'язувати із кимось свої стосунки.
— Ну гаразд, вибач мене я ж тільки бажаю тобі щастя та добра і аж ніяк не маю наміру образити тебе чи докоряти тобі за минулі вчинки."Іванка як зазвичай в мить охолола та заспокоїлась"
— І ти мене пробач що трішки погарячкувала Іванно, сама розумієш минулі рани ще повністю не зажили. "промовила Челсі уже абсолютно спокійно, розуміючи що Іванка й справді сильно за неї переживає"
— Даю слово честі журналістки що надалі робитиму все згідно наших домовленостей та не заходитиму самотужки глибоко до лісу.
З "лихом навпіл" Челсі вдалось домовитись зі своїм керівником та завершити розмову.
На дворі уже темніло, сонце плавно віддалялось за горизонт сформований верхушками стовбурів густо пророслих дерев на гірських схилах, був ледь чутний спів місцевих птахів серед яких Омелюхи та Глухарі, година на смартфоні була уже за десять хвилин дев'ята вечора, тому Челсі вирішила добре виспатись а уже з ранку як то кажуть взятись за діло зі свіжою головою.
Інтернету тут не було тому перед сном дівчина вирішила трішки почитати електронну книгу Стівена Кінга "Доктор Сон" яку вона раніше завантажила, паралельно повечерявши нещодавно придбаним круасаном, запивши його "Pepsi".
Прокинувшись наступного дня Челсі дістала зі тумбочки біля неї свій телефон та поглянула на годинну, вона проспала трішки довго адже на моніторі пристрою була пів дев'ята година ранку, лагідне весняне сонце майоріло над блакитним кришталево чистим небом, освітлюючи все навколо. Гучно пролунав сигнал смартфону який символізує пропущений дзвінок, це був не знайомий для неї номер.
Відкривши пляшку газованої води Челсі зробила декілька ковтків напою щоб втамувати спрагу, після чого вийшовши на вулицю набрала пропущений дзвінок.
— Алло доброго дня, перепрошую бачу ви мені телефонували нещодавно.
— Алло ну так, привіт Челсі це я Володя, Іванка дала мені твої контакти ось я зателефонував. "почувся у слухавку відомий їй голос, даючи Челсі зрозуміти що телефонує він не з проста."
— А зрозуміло так це ти Володя, як там доречі наша домовленість є щось новеньке? "зі щирою зацікавленістю та ентузіазмом промовила дівчина, очікуючи на позитивну відповідь"
— Впринцепі саме так, сьогодні я тебе потішу, пригадуєш того хлопця мого друга, ну того з яким ми спілкувались на весіллі?
— Пам'ятаю ну і? "ритмічно відповіла вона"
— Так от слухай дальше, цей "дурбелик" попри моє застереження щодо небезпеки наче спеціально відправився сьогодні з ранку до цієї клятої Осмолоди, про яку я йому розповідав, прихопивши зі собою свого молодчого брата та його дівчину.
Невідомо чи це був просто збіг обставин чи це справді була доля але Челсі розуміла, всі зорі на небі сходяться просто ідеально для її подальшого завдання.
— Так я уже знаю...