Передмова
Насамперед спасибі усім хто все ж таки вирішив взятись за читання даної книги. Мене звати Попович Михайло Ігорович я автор даної повісті, так і я є початківцем у цій галузі тому буду вдячний за розуміння. Згідно моєї думки це легенький прозовий твір, як жанр можна виділити пригоди, драма. Тут відсутній будь-який політичний, історичний чи релігійний зміст, чудово підійде як для молодої так і для більш зрілої аудиторії. Події даної повісті відбуваються у реальний час, західна Україна, головною героїнею виступає молода, амбіційна журналістка якій випадає шанс написати чудову статтю для місцевої преси, для цього їй прийдеться влитись в досі не звичний для себе колектив екстремалів. Але не все так однозначно як здається на перший погляд, дівчині прийдеться зробити вибір від якого буде залежати її подальше майбутнє...
Розділ 1
"Знайомство з персонажами"
Будильник як завжди невблаганно пролунав у 6:30 ранку за київським часом. Челсі у все ще сонному режимі протягнула руку до смартфону який лежав на тумбочці біля ліжка, та виключила цей безжалісний сигнал що символізував початок чергового робочого дня. Дівчина двадцяти двох років жила одна в орендованій квартирі посеред центру міста Івано— Франківськ. Як зазвичай буває у квартирах де живуть одинокі порядні дівчата, кидається у вічі такий же доглянутий порядок. Практочно у всіх кімнатах а це спальня, кухня та вітальна домінував такій стиль дезайну як мінімалізм. Усі речі акуратно лежали на своїх місцях, покірно чекаючи часу свого використання, в загальному осиредок проживання Челсі було можна охарактеризувати такими словами як компактність та комфортабельність.
Наша героїня розпочала цей день зі стандартних дій, які роблять практично усі цивілізовані громадяни суспільства, ранковий туалет де вона привела в порядок свій зовнішній вигляд, така ж ранкова кава без сніданку, та звісно, річ яка наче паразит стала невід'ємною частиною кожного із нас, так це смартфон який жадібно наче останню крихту хліба стискають наші пальці. Попиваючи невеличкими ковтками все ще гарячий напій сидячи за кухонним столом, Челсі паралельно безуспішно прогортувала стрічку новин свого Інстаграму та Феєзбуку. Повідомлень було декілька, як правило їй писали хлопці, із досить банальними фразами як от "привіт, як справи?" чи "давай познайомимось поблище" і знову ж таки як правило молода, красива та перспективна дівчина просто їх ігнорувала , у неї окрім цього справ було "по горло". Тому вона байдуже і далі гортала стрічку у надій віднайти там щось корисне для себе але як завжди там нічого не було. У сучасному світі залежність від інтернету та новітніх технологій проявляється по різному, дехто зависає у ютубі, мовляв подивлюсь ще один коротенький ролик і все, але не встигає той отямитись як уже пройшла половина дня, дехто поринає у відео ігри зазвичай онлайн в перше чергу це "Dota" або "Варкрафт" а третя категорія безуспішно шукає свого щастя у "соц.мережах" але зі сторони все це виглядає однаково, людина наче якийсь овоч сидить перед екраном чи монітором свого пристрою абсолютно відгородившись від зовнішнього світу. Роздуми Челсі обірвав дзвінок коліжанки, яка старалась телефонувати їй що ранку адже не могла дочекатись допоки її колега не з'явиться на роботі.
— Алло, привіт Челсі. Ну як ти там добре виспалась? Ти уже в дорозі?
— Алло привіт Іванка, та ні ще п'ю каву. "Практично пробурмотіла все ще напів в'яла, невиспана Челсі."
-Ну дивись мені не спізнись до праці, а то час уже піджимає. Тож давай по бистріше, буду тебе чекати, ну все цілую "Па-па".
Наша усе ще сонна журналістка відповіла Іванці взаємністю та завершила дзвінок. Як би її слова не звучали прикро та вона була права , уже справді слід було завершувати свої ранкові церемонії та вирушати до праці. Челсі яка до цього навчалась у Львівському університеті журналістки, по закінченню якого отримала червоний диплом, ось уже як рік працювала у місцевій франківській пресі, офіс якої розташовувався від дівчини практично на відстані 15 хвилин неспішної ходьби пішки. Оглянувшись без жодного промінчика ентузіазму до вікна на кухні, яке демонструвало перед своїм оглядачем вид зі третього поверху, одної з монотонних, класичних багато-поверхівок вона зрозуміла що слід одягнутись як найтепліше. Так на дворі була середина похмурого та холодного жовтня, дощу сьогодні не було, та сірі безальтернативні хмари що заполонили небо напротязі останнього тижня, прямим текстом вказували дівчині що дощ, холодний вітер та інші одні з не найприємніших ознак осені можуть проявитись у будь-який час. Регулярні відвідування дівчиною фітнес салону давали про себе знати, Челсі яка була середнього для жіночої статі росту 1,65 см. мала струнку фігуру, її чітко сформовані стегна та пружні округлої форми сідниці дозволяли фактично будь-яким штаням виглядати та сидіти на ній досить-таки естетично, підкреслюючи усі її випуклої форми принади. Теж саме було можна сказати про талію та груди дівчини які у комбінації з привабливим правильної форми обличчям, де всі прилеглі органи такі як ніс, рот, вуха і очі були пропорційно розміщені кожний на своєму місці начебто вони спеціально перед цим домовились створювали образ ідеального тіла, живого організму людської раси про який так мріяли прихильники теорії домінації арійської крові. Одже після виходу із квартири на ній були чорні укорочені штати в білу горизонтальну полоску, не ті обтягаючі лосіни що носять молоді все ще не сформовані дівчата, це скоріше був бізнес стиль який носять владні, впевнені у собі жінки що стрімко просуваються по кар'єрній драбинці, верхню частину тіла Челсі ідеально облягала біла, акуратно заправлена сорочка поверх якої налягав такого ж чорного відтінку стильний жакет, який остаточно завершував образ ділової леді, хоча й було прохолодно дівчина вийшла на вулицю без головного убору адже жодний із них не зумів би прикрасити цю світлу голівку більше а ніж її чорне як смола, розкішне, довге доглянуте волосся, яке вільно колихалось на свіжому осінньому вітерці. Шлях до офісу був не довгий, тому він промайнув непомітно, коли Челсі граційно увійшла до свого робочого кабінету то побачила ту картину яку вона бачить зазвичай, кожного ранку шеф сидячи за центральним столиком провіряв робочі звіти, які один за одним передавала йому наша уже знайома героїня Іванка, вона була ровесницею Челсі та виглядала не так визиваючий як та, це скоріше була дівчина що зі сторони складала враження абсолютно стандартної, не примітної зовнішності персони, хоча й мала досить-таки бойову натуру. Почувши скрип дверки що відчиняється шеф зупинив звичне для себе занурення в робочі звіти, підвівши свої сповнені пильності очі перед собою.
— Доброго ранку Дмитро Володимирович, привіт Іванка, сподіваюсь я не запізнилась. "Привітавшись Челсі одразу щоб перезвідчитись показово глянула на стрілки циферблату годинника який був на одній з бічних стін приміщення, загалом це був класичний робочий кабінет, боляр з водою, сірий інтер'єр, мінімум не потрібних речей, хоча й тонни розкиданих аркушів паперу А4, різноманітні папки, файлики та канцелярські інструменти як це нам показують у стереотипних голівудських фільмах тут були присутні."
— Доброго ранку Челсі, ні цього разу ти прийшла вчасно, надіюсь ти перебуваєш у хорошому робочому тоносі.
— Привіт Челсі, рада тебе бачити. "Промовила ритмічно Іванка одразу після слів шефа, зрозуміло даючи тому фору у висловлюваннях."
— Ну все мої милі дівчата я закінчив оглядати ці вкрай монотоні папірці тому нажаль змушений вас покинути, продуктивного вам сьогодні робочого дня. "Незграбно підвівшись з робочого крісла Дмитро Володимирович такою ж незграбною ходьбою направився до виходу, на мить сфокусувавши свій погляд на Іванці яка все ще покірно стояла у стороні, наче промовляючи до неї ти маєш зробити все як слід дивись не облажай, як тільки двері захлопнулись із зовнішньої сторони дівчата ритмічно зітхнули з полекшенням, шеф був тим ще хитрим жуком, це був типічної зовнішності керівник, низенького росту та явної проблеми із зайвою вагою, волосся на його 58 річній твердолобій голові було все менше і менше, но вишенькою на торті його образу був другий підборідок який огидно звисав над його шиєю яку уже ледь було можна розгледіти. Так він був з тих чоловіків які не зрозумілим способом заполучили владу вдаючи з себе добрих овечок під якими ховається їх істинний образ хижого звіра, адже комплекси неповноцінності ще з дитинства глибоко у ньому засіли. Так він глибоко цінував та старався грати роль дбайливого дядечка перед Челсі, тому що як і весь інший колект вбачав у ній мега перспективну і талановиту працівницю, покладаючи на неї великі надії, причому знову ж таки передивившись амереканських офісних фільмів мав надію що у майбутньому Челсі хоча б раз тай відсосе йому члена, ну знаєте як це буває... молода працівниця яка прагне повищення на посаді...тому береться виконувати забаганки того хто може їй це забезпечити причому досить швидко ...але в глибині душі він розумів що це йому не світить на відміну від звільнення чи ще більше тюремного терміну за домагання."
— Фухх...