Дівчина віком не більше двадцяти п'яти років лежала у холодній ванній, шум дзюрчання води, яка текла зі крана прямо на її оголенні плечі, частково приглушувала душевні муки уже певною мірою зрілої дами на ім'я Сюзанна.
Пасма її розкувойдженого волосся темно каштанового відтінку були покриті прозорою, крижаною (як у прямому так і у переносному сенсі до людських почуттів) водою, її гострий, орлиний від природи ніс жадібно втягував свіже нічне повітря яке поступало до ванної кімнати через відчинене навстіж віконце, також з цього отвору доносились звуки світлячків та інший шум мешканців нічної фауни за стіною дому, карі очі дівчини які були наповнені гіркими сльозами раз-по-раз спадали по їх щоках зливаючись із собі подібною за формою та консистенцією рідиною, що з ніг до голови покривала худорляве але доволі сексуальне тіло наної героїні, вона сфокусували свій нерішучий погляд на гострому як бритва ножі, який міцно стискали тонкі як у скелета пальці, руки дівчини хворобливо тряслись, так вона боялась покінчити зі собою але прагнула це зробити. Все, годі більше терпіти, таке життя було нестерпним до болю що буквально пронизував кожну хромосому її організму, минуле уже давно утрачено, дитячі мрії надто рано розвіялись у прах. За межами ванної кімнати був звичайний, рядовий осінній вечір, осінь перебувала у своїй квітесенсії, пожовкле листя та свіжий, приємний на дотик вітерець прямим текстом вказували на це. Але вона дещо пригадала, спогади із дитинства, солонні сльози ще більше нахлинули її, кисть руки у якій знаходився ніж затряслась та плавно ослабила свою хватку, внаслідок чого рукоятка в мить вислизнула з долоні, а кухонний прилад що мав послужити їй знаряддям для суїциду з булькотом занурився у ванну.
Паралельно в цей же час, тільки в іншому куточку величного міста Львів столиці Галичини під відкритим небом, яке було вкрите яскравим миреживом сузір'я, стояв парубок вікому двадцять сім років. Кругом нього розтягнувся безплідний ландшафт що формував собою безкрайну терасу, яка вдалечині візуально зливалась з такого ж відтінку нічним небом, тим самим утворюючи специфічний, немов безкінечний горизонт, біля нього лагідно погойдувались на осінньому вітерці білі берези, ствола та стовбури яких вкотре були нагороджені приглушено-яскравим місячним світлом, взамін вони дарували цьому могучому, небесному світилу мелодію у вигляді шелесту власного листя, яке рясним цвітом все ще було прикуте до деревини.
На ньому були класичні сині джинси та розчеплена навстіж, вільветова сорочка у зелену смужку, яка була надіта поверх звичайної білої футболки, взутий він був у легенькі красівки з тонкою підошвою фірми "Reebok", високій ріст хлопця чудового гармоніював з його доволі міцною статурою у розквіті сил тіла, не надто коротке і недбало розкувойджене від природи волосся, форму якого раз-по-раз змінював на свій лад теплий подув вітру, було темно графітного відтінку.
До його скроні був прикладений пістолет мінімального калібру "9 міліметрів", палець правої руки хлопця уже був готовий натиснути на спусковий механізм вогнепальної зброї щоб покінчити зі собою ось тут, на цьому, вкритому пишною зеленню пагорбі та звалитись прямо в обійми безмовним березам позаду нього, це буде епогей його монотонного, нічим непримітного життя, сірість та рутина якого кожний день затуманювала його болючі до нестями спогади дитинства, змушувала амбіції юнака притупити свої леза а мрії спустити білий прапор, програвши війну міцній та непробивній як сталь реальності.
Та в останню мить перед фінальним вистрілом, Мартін згадав ту кого любив усе життя, спогади бурхливою річкою пронеслись у його голові, потрапляючи у найпотаємніші куточки підсвідомості, квітучний виноградний сад біля її дому, посиденьки їх батьків біля дерев'яної, полакованої у переливчастий, світло коричневий колір альтанки, старенька хижина на окраїні селеща, жителькою якої була щиросердечна бабця у старомодній хустині та її кішка русявого відтінку, муркіт якої заспокоював будь-яке стривожене серце та найголовніше, вишенькою на торті, буквально царицею його дитячих спогадів був невеличкий пагорб з якого немов на долоні було видно усе їхнє селище, хати та інші будівлі якого знаходились у надзвичайній гармонії зі природою, розділяючи землю з деревами та зеленню які ще з давніх-давен, вибороли власне право на існування під пекучим сонцем, шляхом безлічі випробувань еволюції природи, нашої планети. Посеред цього пагорба був розташований непохитний як скала старий Ясень, якого ще добре пам'ятали їх батьки, ба більше дідусі та бабусі, його крона хаотично розрослись у різні сторони, утворюючи собою хитромудре сплетіння гілок, по місцях де-не-де потрісканій корі дерева вони часто видерались на нього вгору, маючи свої олюблені місця, вони виколуплювали кнопки зі стареньких, уже не потрібних пультів до телевізора та за допомогою пластиліну приклеювали їх до деревини, тим самим роблячи з Ясеня своєрідний космічний корабель, який раніше бачили на екранах телевізорів, в американському фільмі "Зоряні війни".
Мартіну стало наскільки прикро, що він зі злістю жбурнув пістолета чорного окрасу на землю, та схопився своїми спітнілими долонями за голову, стискаючи її фактично до фізичного болю, змушуючи череп виконувати свій прямий життєвий обов'язок а сами захищати мізки, які являють собою найцінніший внутрішній орган людини.
Сюзанна обережно вилізла зі слизької ванної, холодна вода стікала з її чистої, білої шкіри прямо на керамічну плитку, вона взяла білосніжного рушника та витерлась, далі наділа спідню білизну та направилась на балкон її з чоловіком трьохповерхової елітної домівки, з розкішним цегляним фасадом та досить дорогою, сяючою від блиску чорною черепицею. Дівчина накинула поверх себе приємний на дотик халат з розрізами на боках, внаслідок чого її спокусливі стегна дихали свіжим, приміських повітрям міста Львів де і знаходився даний приватний будинок.
Хоча й було темно, але місячне світло у сувокупності зі нічними ліхтарями добре освітлювали навколишній, ідеально підстрижений газон та кущі біля будинку, тут були і декоративні статуї маленьких але милих гномів і невеличкій мармуровий фонтанчик білого кольору, вода у якому плавно переливалась зі однієї виїмки на іншу. Разом, усі ці атрибути навколо дому створювали образ солідної сім'ї що тут мешкає, у якої все гаразд зі грішми та естетичним смаком.
Чайник на газовій плиті уже закипів, символізуючи про це в'їдливим шипінням, внаслідок пару який що має духу намагався вибратись скрізь вузький отвір металічної посудини, Сюзанна яка до цього замріяно стояла на балконі миттєво оговталась та пішла в сторону кухні щоб зробити собі гарячий, збадьорюючий напій.
Вона дала три чайні ложки чорної, розчинної кави "Jacobs" та одну ложку цукру, взявши у руки гарячу чашку ароматної, свіжої кави, після чого знову похапцем, ледь-ледь переступаючи з ноги на ногу тільки на одних пальчиках щоб не розбудити чоловіка та дитину повернулась назад. Опинившись на балконі, уже якій раз за сьогодні, дівчину раптово охопили ті ж самі тривожні почуття з ніг до голови що були у ванній, паніка перепліталась із відчаєм а прикрість йшла в обнімку зі своєю нерозлучною коліжанкою, що має назву туга. Дерева що були в далені, практично над обрієм, в такт вітру гармонічно шелестіли своїм пожовклим листям, яке то і діло час від часу покидало свою сім'ю, злітаючи з них буквально у височінь, абсолютно віддаючись у руки безжальній долі матінки природи.
Сюзанна трішки ковтнула кави, яка приємно парувала над її, обдутим поривами нічного вітру холодним обличчям, у голові виник спогад їхнього першого знайомства, це було ще тоді, далеких шістнадцять років тому, їй було дев'ять а йому уже цілих одинадцять років.
Наші юні герої народились у невеличкому селі Львівської області, нічим не примітним, зате тихим та спокійним.
Будучи сусідами та проживаючи один від одного на відстані буквально декількох хатів, вони рано чи пізно але все ж мали пересіктись.
Ні, щоб вас не збило це з пантелику та не викликало певних сумнівів, зрозуміло вони бачили один одного і до цього безліч разів як у початковій школі так і на вулиці, враховуючи кріхітні розміри їхнього селища, тут мається на увазі свідома зустріч віч-на-віч де дітлахи відчули певну симпатію між собою.
Батьки Сюзанни були не бідною але й не багатою сім'єю, мама була домохазяйка, вічно порпаючись на кухні та біля дому, а батько працював місцевим дільничим полісменом, приносячи не великі але хоча б якісь кошти в дім.
Та це не було так як їй того бажалось, Мартін якого вона запримітила нещодавньо у школі, не прийшов до неї у гості тому що вона цікавила його, він приплентався до її дому щоб навідати старшого брата Сюзанни, Максим був на рік старший від Мартіна а привернув він його увагу тим що мав на той часу доволі класну ігрову консоль "Dendy", неофіційний тайванський клон гральної консолі Famicom, в країнах СНД вважається культовою гральною приставкою як дев'яностих так і початку нульових років.
Епізодично Сюзанну все більше і більше дратувало те що два шмаркаті хлопці, а в особливості Мартін практично не звертали на неї увагу, яких з ніг до голови заполонила така чаруюча для юних ентузіастів ігрова приставка та цей дивовижний віртуальний світ, де на екранах телевізорів, замість нудних новин чи старих радянських фільмів показувало 2Д піксельну графіку, де персонажі що рухались були керовані ними ж, за допомогою пластмасових "джойстиків" з безліччю різнобарвних кнопочок.
Це тривало приблизно два роки, зазвчичай все було монотоно та однотипно, як і цього теплого літнього дня, хлопці від ранку до вечора сиділи біля приставки як зомбі зануривши свої голови у екран телевізора, вони грали безліч відеоігрів, серед яких особливий статус займали "Супер Маріо", "Черепашки Ніндзя" та "Contra" яка розповсюджувалася в Європі і Океанії під назвою Gryzor — відеогра жанру біжи і стріляй розроблена і видана компанією "Konami". Так ось, цієї чудової днини, Сюзана в перше наділа новеньке літнє плаття червоного відтінку, звісно як і будь-яка інша маленька дівчинка уявляючи себе у ньому справжньою принцесою, тим самим маючи твердий намір, нарешті привернути увагу "недалекого" як вона вважала на той час постійного гостя її дому, надодачу ще зранку мама насбирал у кошик спілої червоної полуниці, якою Сюзанна мала пригостити хлопців, все було як зазвичай, "Contra" проходилась "повним ходом", пальці на джойстиках жваво клацали на кнопочки, немов вони були професійним хакерами чи музикантами що грають на фортепіано, віртуозно перебираючи своїми пальцями, фаланги яких то і справа раз-по-раз змінювали своє положення.
Вона недбало однією рукою привідчинила дверцята перед собою, допомагаючи собі ногою, адже в інший руці був розкішний кошик, із надлишком наповнений свіжою, городною ягодою.
— Привіт хлопці, ось мама попросила мене почастувати вас полуницею, може натиснеш на паузу брате? "Обачно мовила Сюзанна, знаючи характер свого старшого брата"
— Поклади з боку біля нас, та забирайся геть, "холодно промовив Максим, навіть не повернувши голову в сторону сестри, зрозуміло щоб не відволіктись від гри, та локанічо добавив" — бачиш ми зайняті, тому не відволікай нас.
Звісно, проте щоб хтось оцінив її новеньке плаття не було й мови, на очах юної дівчинки появились солонні сльозинки, але вона не наважилась б заплакати у жодному разі, а у присутності Мартіна тим більше, та в кінцевому результаті дана ситуація все ж збила її з пантелику, тому перечипившись носочком за коврик вона стрімголов повалилась на підлогу, кошик вилетів з рук та упав буквально посеред хлопців, полуниця з якого хаотично розсипалась по цілій кімнаті.
Тільки у цей момент Максим з явним невдоволенням натиснув на паузу, Мартін вперше за сьогодні повернувся в сторону дівчини щоб допомогти їй підвестись, так у неї не виникло сумнів, хлопчак звернув увагу на її гарненьке прозоре платтячко, він та вона будучи навколішки почали збирати ягоду, після чого дмухаючи на неї щоб здути пил складали її назад у посудину.