Сюзанна не могла знайти собі місця тому вчинила те що й десятки разів до цього, занурилась у власні спогади, а точніше той що був їй наймиліший, продовжуючи жалібно скиглити у туалеті витираючи червоні очі від сліз.
Це була одна з тих осінніх днин коли вона все більше і більше часу проводила з Мартіном, минуло уже декілька тижнів від тоді як вони причастувались вином яке приніс Максим на день народження та ледь не скинули ласти від надмірної дози спожитого як для свого організму, а пагорб на якому красувався вічно могучий ясень уже давно став їхньою улюбленою місциною де вони проводили безліч вечорів разом, насолоджуючись кожною хвилею перебування на ньому.
Так от, якщо Сюзанна не помилялась то це було уже блище до листопада, вони з Мартіном як завше, немовби нівчому не бувало весело чимчикували зі школи до дому, густі, темно-сірих відтінків хмари ще зі самого ранку закрили собою небо але будучи ще безтурботними дітлахами, вони звісно й не мали гадки про те що слід прихопити зі собою парасольки, як наслідок пройшовши буквально четвертину шляху їх накрило рясним, проливним дощем, і єдине що їм спало на думку у цій неочікуваній ситуації це стрімголов, що є духу помчатись куди очі велять. Вони бігли міцно тримаючи за маленькі, мокрі рученята один одного бездумно промайнувши декілька потрібних їм поворотів, дітлахи й непомітили як опинилось бог знає де, але вони знали напевно що це була окраїна селища, де практично не було хатів чи інших поселень. Невгамовний дощ продовжува лити як з ведра, діти застигли на місці щоб перепочити та віддихатись, тільки вони хотіли знову ринути вперед як почувся тихій голос в декількох метрів від них, коли ті оглянулись то побачили дерев'яну хатину з якої привідчинивши дверцята виглядала старенька бабця, спершись об коштур щоб не звалитись на землю під тягарем своєї уже горбатої спини.
— Ну, чому стоїте як укопані? Ану негайно забігайти в дім, мої милі... яким лихом взагалі вас сюди занесло у таку то погоду.
Дещо пригадавши Мартін худко відступив назад силоміць тримаючи Сюзанну за руку, але все ж будучи у безвихідді був змушений змиритись та зайти у дім.
Адже у цьому крихітному селі як і в багатьох сусідніх ходили різноманітні міфи та легенди, мовляв десь там за селом, блище до лісу живе страшна бабця, тобто "баба Яга" яка заманює до свого дому дітей, варить їх у казані добавляючи різноманітних прянощів для смаку а після готовки частується свіжим супом зі "дитячиною". Мартін добре знав від старших хлопців що туди не слід навідуватись, і тільки найсміливіші старшокласники наважувались з їх же слів, тишком підходи сюди зі сторони лісу щоб на власні очі побачити стару відьму та її чари.
Але його жахлива ілюзія щодо цієї бабулі в мить розвіялась як тільки вони зайшли в середу домівки, так це справді була старенька хижина деревина якої уже місцями висохла або прогнила, покрита вона була вицвілою на сонці, практично усіює оброслою мохом черепицею, дерев'яні шиби вікон пофарбовані у традиційний білий колір були потріскані а сама фарба облізла .
Біля хатини як було прийното у ті стародавні часи була викопна округлої форми криниця з відром на мотузці та коловоротом як засіб для підіймання води та невеличка дровітня зі недбало поколотими буковими та вербовими дровами, завдяки дощу були видні свіжі сліди бабці, яка скоріш за все до приходу таких неочікавиних гостей ходила за жменею дров, про це також свідчив димар над хатиною з якого виходив сірий дим що в мить розчинявся серед потоку поривистого вітру з рясним, листопадовим дощем.
В середині на диво ж Сюзанни було якось доволі комфортного, віяло якимось дивним, не зрозумілим для їхнього юного розуму затишком, дрова у виставленій зі керамічної плитки печі то і діло весело потріскували, визираючи через маленьку сталеву хвіртку для вкидання хмизу, а зверху неї був чагунний блят на якому стояв великий баняк для нагрівання води.
Стіни були вкриті старенькими але цінними рушниками та коцами зі різноманітними візирунукми, ним ж були постелені дерев'яна лавиця на яку бабця ніжно запропонувала їм присісти перед цим звісно примусивши їх зняти мокрий верхній одяг та повісити його над пічкою для висихання. Так вони були змоклі як маленькі щурі, тому притулившись один до одного дзигоніли клацаючи зубами від холоду, але буквально за декілька хвилин цілком зігрілись, випускаючи пар зі своїх промоклих тіл.
За цей же час бабця спромоглась приготувати їм свіжого, духм'яного чаю, звісно настояного на лісних травах та цілу тарель апетитної та теплої на дотик домашньої випічки, а саме пончиків зі вишневою начинкою.
Вони мовчки частувались наминаючи подане немов хом'яки, заповнюючи щоки їжею та ледь — ледь пережовуючи її, дівчина одним оком глянула на Мартіна який встромив свій серйозний погляд в стіну практично не змінюючи холодного виразу обличчя, а вона ж у супереч йому з кожною хвилиною ставала все жвавішою повертаючись у свій нормальний стан, глянувши тепер у вічі бабці що тяжко присіла навпроти їхнього столика, дівчинка побачила не зловісну стару відьму якою їх описували старшокласники а добродушну, уже порядком виснажену від мабуть нелегкого життя старушку із безліччю глибоких морщин на обличчі, блідою, пожовклою шкірою та попелясто-білим волосям яке ховалось під традиційною густиною, обмотаною навколо голови.
Хоча й її вбрання було уже добре потерте та зношене але воно не було зачовганим,
як здалось Сюзанні навпаки здавалось бережно доглянутим, чудово сидячи на ній.
— Так чому юначе, якщо буде ваша ласка відповісти ви опинилось за межами села у таку ось не привітну погоду.
"М'які слова бабці були сказані Мартіну, який немов і досі перебуваючи під гіпнозом все ніяк не міг прийти до тями але зрештою оговтався, бурмотячи щось собі під носа та немов знову повернувшись на землю хаотично роздивляючисю увсебіч.
Після чого бабця зі Сюзанною зайшлись гучним хохотом, ледь не захлеснувшись все ще гарячим чаєм.
А коли до їхньої затишної посиденьки приєдналась така ж як і її хазяйка старенька для своїх літ руда, одновуха кішка то до цього холодне серце хлопця остаточно розтануло, а сам Мартін приєднався до веселої компанії осіб що оточували його, домашня киця видершись до дітлахів на лавицю грайливо почала мурликати та тертись об них.
За деякій час, не більше двох годин дощ остаточно стих залишивши по собі тільки мокру землю та їх рослинність, бабця дбайливо подала дітлахам уже практично висохший верхній одяг та відчинила перед ними дверцята, вони попрощались з нею кланяючись їй та дякуючи за гостинці і тільки коли Сюзанна ще один, цього разу мабуть останній раз ніжно погладила кішу по голівці чухаючи пальцями за її одне, єдине вушо, вони весело перебираючи ногами пошкандибали до своїх домівок.
Коли вона оговталась від таких терпких зі середини спогадів то поглянувши в одне зі віконець дому зрозуміла, уже настала ніч гості розійшлись а чоловік мабуть п'яний як чіп дрихне у спальні.
Вона пішла до дитинчати щоб заколихати та покормити її перед сном.
Ось і настав той день коли Мартін мав вирушати у Польщу на працю, через відповідну агенцію він знайшов собі роботу на заводі "Faurecia" — це міжнародна компанія по виробництву автомобільних компонентів, штаб-квартира якої знаходиться у місті Найтер, Франція.
Зі собою він взяв усе необхідне, у свою містку валізу на коліщатках він спромігся помістити багато речей, серед яких декілька комплектів спідньої білизни та іншого теплого одягу враховуючи що на дворі був листопадній день а зима уже не за горами, засоби особистої гігієни, спальне, деякій посуд, ноутбук та звісно відповідні документ, насамперед паспорта і робоча, піврічна віза.
Перед від'їздом він все ж зателефонува до батьків щоб попрощатись з ним, їхні нарікання та вказівки, мовляв берись уже за голову, складай гроші на сім'ю та машину були як завше банальними, вони пролетіли повз вуха хлопця адже тепер у голові були зовсім інші речі.
Опинившись з валізою на Львівському вокзалі та чекаючи на міжнародний рейс за напрямком "Львів — Катовіце" на хлопця раптом, немов могучою хвилою нахлинули негативні емоції, серед яких домінували відчай, тривога та гірка досада, він знову робить те саме їде праювати як мільйони інших людей, причому за кордон, ще після минулого приїзду хлопець мав твердий намір більше ніколи сюди не повертатись. Цього разу він зможе, займеться власною справою, буде розвиватись, робити щось корисне для власної нації але знову ні. Тут, на квартирі у нього був час та можливість, він прочитав безліч бізнес книг серед яких виділялись "Думай та багатій "— Наполеон Хілл, "Багатий і бідний тато" — Роберт Кійосакі, "Найбагатша людина Вавилону" — Д.С.Клейсон та декілька інших.
Але цього, як і останні декілька разів перед від'їздом того ентузіазму що перші рази не було, Мартін пригадав коли п'ять років тому після служби в армії перший раз їхав на працю за кордон попередньо все чітко розпланувавши на майбутнє, він заробить необхідну суму коштів для стартапу і повернувшись на батьківщину з легкістю відкрий свою справу, що тут і думати.
Ця думка часто гріла душу його перші заїзди, вона окриляла його, тішила певною надією, хлопець і гадки не мав що мабуть він не один такій завзятий, юний підприємець який прагне сколотити добрий статок, таких було море і він був тільки однією каплею серед них, йому навіть в голову не приходило що можна провалитись, що більшість юних ентузіастів та авантюристів саме так і роблять, адже згідно мотиваційних книг достатньо просто ніколи не здваватись та йди до самого кінця, у цих амбіціозних, надихаючих книгах США йому чітко доносилась думка що він особливий, не такій як усі, у нього ж є власна мрія.
Досвідчена особа добре б відчула у цих книгах незрілість та наївність все ще юної, американської нації яка сформувала таку точку зору нібито будь-хто навіть з найнищих чинів людей може досягти успіху власноруч, достатньо тільки віри та щирої праці, це мабуть пов'язвно зі золотими, періодичними лихоратками молодої Америки на Алясці чи першопроходцями у нафтовій індустрії де навіть бідняк із вулиці міг випадково знайти свій скарб та розбагатіти з часом ставши елітою що вибудувала американську націю, а пізніше ставши провідними династіями які й на сьогоднішній день керують нашим світом.