З часом вони притягнули зі собою Максима і саме йому прийшла у голову така іноваційна для їхньої тодішньої свідомості ідея як зривати зі стареньких пультів та тетрісу гумові кнопки і приклеюявти їх на дереві до кори, тим самим уявляючи себе пілотами космічного корабля сидячи на високих кронах могутнього ясеня, вони вважали що перебувають у космічних просторах а гнучкі гілля слугували їм кермом управління.
Прибувши до села Мартін відправився до свого старого друга який запропонував хлопцю випити разом у тутешньому барі, спочатку він вагався але все ж змушений був погодитись, немаючи відповідної відмазки на даний час.
— Я чорт забирай не хочу знати для чого тобі потрібний був мій пістолет, але бачучи що ти живий та здоровий, тому точно можу зітхнути зі полегшенням.
Мартін голосно засміявся, цей жарт зі присмаком постіронії припав йому до смаку.
— Та я ж казав тобі Вася, що беру для того щоб похизуватись перед дівчиною адже вона уже довгий час благала мене про це, мовляв у неї ще з дитинства була мрія зробити вистріл спровжньою пулею.
"Лукаво, причому абсолютно банально відповів він другу, беручи до рук склянку зі випивкою, враховуючи той факт що дівчини у нього то й не було."
Вони зупинились у звичайному сільському барі, сидячи за маленьким, округлої форми столиком на дерев'яних стільцях ручної роботи, перед ними стояла пляшка горілки "Nemiroff" 0,5 л. та два скляні келішка, наполовину заповнені алкогольною, криштально-чистою рідиною, за сусідніми столиками сиділо ще декілька осіб чоловічої статті яких періодично заколісувало зі однієї сторони на іншу, вони кричали та лаялись, причому тільки чорт знає на кого, та в даний час Мартіна вони мало хвилювали.
Продавець за барною стійкою який уже й сам був явно на підпитку, про що свідчили його блискучі очі увімкнув музичний канал на TV, старенький, випухлої форми телевізор "Електроніка" знаходився над відвідувачами, будучи встановлений на спеціально прилаштованій до стіни поличці.
Під сучасну, "дешеву" музику американської поп-індустрії хлопці продовжили власне спілкування.
— Я ще раз повторююсь Марітне, мені байдуже для чого ти брав ствола але мене цікавить де ти пропадаєш останнім часом?
Промовивши це Василь хутко налив собі та другові ще по одній стопці, і не давши тому відповісти, безтактно продовжив.
— Так я знаю, впродовж минулих декількох років ти працював за кордоном та чому в періоди коли закінчувалась твоя робоча віза ти пропадав десь у місті, а не приїзджав сюди, до села, де тобі і місце, де на тебе чекають батьки.
В даний момент Мартіну чомусь здалось що тон Василя трішки агресивний, немовби його й справді хвилювало те чим займається його друг та де проживає. Для Мартіна це було справжньою дивовижою, з якого це дива комусь злитись на нього чи переживати, адже це його власний вибір, його життя і тільки він має право злитись на себе.
— Я ж казав, що працюю над деяким проектом у вільний від праці час, а в дома сам знаєш... батьки яким потрібно допомагати по господарству, у літний період косовиця та город а у зимку як завше слід запасатись дровами, а вони я тобі скажу під хатою не валяються треба йти до лісу з пилою щоб їх дістати.
Мартін говорив розважливо, він поважав свого старого друга але не сприймав ані його, ані їхню розмову серйозно, він уже давно відсторонився від навколишнього оточення, віддалившись від старих друзів та батьків хлопець відчув певну свободу, якщо для інших самотність у вигляді усамітнення була горем то для нього вона була втіхою, ба більше справжньою благодаттю.
— Які ще там до біса проекти, "курвий ти сину" ?
"Після цієї емоційно — поривистої фрази Мартін остаточно зрозумів що його друг уже добре напився і явно не контролює власних почуттів" — Коли ти вже заспокоїшся зі своїми бізнесами, ще чотири роки тому, пригадуєш ти спробував зайнятись винноробством але все накрились мідним тазом, а що було після цього? Так правильно, весь час якісь дурниці, тепер же замість того щоб вийти заміж а на зароблені у Польщі гроші купити машину та будувати поступово дім паралельно допомагаючи батькам, ти протринькуєш зароблені тяжкою працею гроші на те щоб оплати оренду квартири на декілька місяці та харчі зі супермаркету, які ти б практично безплатно міг отримати дома, порпаючись на грядці.
Мартін беземоційно дивився у запальні очі свого друга, що й справді невідомо з якої причини щиро переживав за його життя, він бачив перед собою сільського хлопця що помалу як і його батьки обростав як у переносному так і у прямому сенсі селом, його коріння проростали глибоко у землю під назвою сільське буття, з кожною новою цеглинкою, якою він
добудовував свій дім, з кожною обробленою грядкою та скошеною травою його коріння все глибше та міцніше закріплювались у цій безплідній, забутій богом землі під назвою село, і ні Мартін не страждав через високомірність чи гордовитість, він не відчував жодної зневаги ані до села як такого, ані до власних друзів та сім'ї, він не вважав себе вищим за будь-що а тільки прагнув самореалізації, він бажав з головою зануритися у буревій життя, але цікавого сповненого труднощів та випробувань, як і будь-якій воїн без меча він бажав від щирого серця знайти своє поле бою, бій, де він зможе забутись, де й не гріх буде померти якщо ти все робиш задля перемоги.
— Думаю Вася нам пора уже зав'язувати на сьогодні, мені треба їхати, скоро має прибути мій автобус.
Абсолютно ігноруючи прирікання друга мовив Мартін, вдивляючись на уже практичну порожню пляшку горілки, він перехилив останній стаканчик та подав товаришу руку.
Вася, який до цього уже добре розійшовся трішки охолов та із певною прикрістю добавив наостанок, дивлячись у спину друга що ступав до виходу.
— І це все? Ти навіть не відвідаєш своїх батьків, доречі Сюзанна яка також не показувалась тут з добрий десяток років нещодавньо приїжджала сюди, до своєї колишньої домівки, я було подумав що п'яний чи мені мирещиться але буквально декілька днів тому витерши очі запримітив її, уже можна сказати дорослу жінку на дереві, ну знаєш тому старому Ясені що росте на пагорбі над селом, мені це здалось досить дивним, по-моєму ви з нею колись товаришували от я ї подумав...
— А де вона тепер? "не давши тому закінчити Мартін обхопив Василя обома руками за плечі та хворобливо почав трусити його." — Вона ще тут, чи уже поїхала?
— Відстань від мене, ти придурку "Василь, приклавши певних зусиль вивільнився від сталевої хватки друга, відступивши на декілька кроків назад" — вона поїхала назад до міста, разом зі своєї сім'єю, знову залишивши стареньку домівку пустувати.
— Як так... "тихо пробурмотів Мартін" — і куди вона могла подітись, ти часом не знаєш адрес її теперішнього мешкання.
— Я ні, "трішки обмякше відповів Вася, дивлячись на багатозначний вираз обличчя свого друга що красномовно говорив сам за себе, уперше за сьогоднішній вечір Мартін поводився та розмовляв із ним щиро, у нім прокинулось щось з дитинства, того старого-доброго сільського хлопчака." — Але по-моєму вона вказала адрес одній зі своїх старих подруг, запропонувавши тій при нагоді відвідати її.
Попрощавшись з Васею він вирішив прогулятись, старенькими, знайомими до болю місцевими галявинами, які навстіж розсікали серпантинової форми ґрунтові, утоптані безліччю людських ступень стежини. Перша сльоза пролилась коли він проходив вздовж раніше улюбленого пагорба, на мить йому здалось що завше могутній ясень привітався з ним під впливом вітру опустивши до долу свої, укриті уже пожовклим листям крона немовби він кланяється йому. А коли він опинився біля уже закинутої доміки, де колись проживала сім'я Сюзани, (незабувши при цьому обережно обминути власний дім) то сльози, буйною річкою залили його щоки. Вони були солонні, з гірким присмаком як ті спогади з його дитинства що часто переслідували молодика.
Колись цвітуче подвір'я та сад з виноградником заполонив гнітучий бур'ян, еволюція якого позволяє тому безжально руйнувати власних, більш миролюбних конкурентів, виборюючи собі право на місце під сонцем дивлячись тому прямо у вічі, мовляв "якщо б була змога то я б з радістю розрісся на тобі, власною тінню затьмаривши б твоє яскраво-сліпуче світло." А сам дім, який колись тішив усіх прохожих сімейним затишком буквально розквітаючи на очах, був закинутий на призволяще, колись бездоганна фазадна штукатурка була місцями потріскана, скрізь раніше чистеньку плитку якою були встелені доріжки біля дому проростала трава та мох, а в минулому яскраво-пурпурного відтінку метало-черепиця була покрита пліснявою. Залізна брама огорожі навколо дому то і діло видавала рипучий звук тертя металу об метал, адже покриті іржою занавіси уже не функціонували так як їм належить
Сам не розуміючи чому, Мартін вирішив як він сам себе переконував, задля цікавості дізнатись у тієї подругу адрес Сюзанни, мовляв так, на всякий випадок.
Прокинувшись з ранку вона побачила що чіловіка уже не було дома, він відправився на роботу, вона застелила порожнє ліжко, дитинча яке знаходилось на сусідньому ліжечку, все ще міцно дрімало.
Спускаючись на кухню що була на нижньому поверсі Сюзанна з острахом прихадувала минулу ніч, де вона мала намір покінчити зі собою.
Тепер вона здавалась сама ж собі ще огиднішою та жахливою, адже окрім себе у неї була ще маленька дитина та чоловік про яких вона явно не подумала, вона б прирікла їх на вічне страждання, дитинча б виросло без матері а чоловік довіку б оплакував її. Тому дала собі обіцянку більше ніколи навіть і не думати про щось подібне, якщо їй наплювати на власне життя то хоча б слід присвятити його своєму дворічному сину, який тільки но учиться промовляти перші слова.
Вона взялась готуват їжу собі та чоловіку на вечерю, коли той прийде з роботи. Цього разу це була Корейська лапша з морепродуктами а на десерт канапки зі абрикосовим джемом та свіжим, знежириним молоком, це була першокласно кухня з усіма сучасним прибомбасама та ноу-хау. Для того щоб покращити собі настрій молода мама включила класичну музику у вітальній на власному домашньому кінотеатрі, привідчинивши дверцята на кухню щоб кришталево чистий звук, який вичавлювала із себе вкрай дорога акустична система, доходив і туди.