ну молодь пішла тепер, натяками старається донести до мене те що старому простодушному дурневі уже пора на вихід, адже юні принцеси хочуть вдосталь "потерти язиками про своїх хлопців та косметику".
— Ну що ви,що ви... звісно я не це мала на увазі "спробула відговоритись вона, розуміючи що уже пізно адже шеф піднявся і попрямував до свого офісу паралельно вдивляючись на Челсі."
Головна героїня дістала пачку печева вкритого шоколадом і горіхами та поставила біля підносу до кави, їхня традиція де одна завжди готує каву а інша приносить солодощі до неї була непохитною як і цього разу. На вулиці шумів свіжий но уже холодний вітер щоздіймав у гору пожовклі осінні листя.
— Доречі давай уже розказуй, думаєш я не помітила як ви з начальником переглядались, кажи те що не успіла вчора по телефону.
— Ах точно вибач щось я задумалась... Мені це і самій здалось дивно але шеф поставився до цієї справи якось справді досить серйозно, він сказав повідомити тобі що якщо стаття получится успішною то ти получиш премію можливо навіть підвищення в зарплаті, невже це не класно?
— Мені здається що все це чомусь занадто добре та просто, не думаю що це все сказане шефом адже так? "Запитувальним тоном промовила Челсі"
— А ти у нас і справді все розумієш та відчуваєш "по товариськи надувшись відповіла та продовжила Іванка"
— Так він також добавив уже більш серйозним тоном, мовляв якщо стаття вийде невдалою або непереконливою то на тебе чекають можливо погані наслідки, так шеф і сказав, ось що мені здалось дивним.
— Завжди є дві сторони медалі моя юна та наївна дівчинко "удаючи із себе філософа сказала Челсі" але чому? і справді дивно, якщо згадати то саме Дмитро Володимирович запропонував мені її написати, враховуючи що як правило кожний робочий сам собі вибирає тему та матеріал для опрацювання, відштовхуючись від власних знаннь чи зацікавленості.
— Я тут доречі дійшла Челсі до певного висновку, як тобі таке? Він власноруч доручає тобі це завдання тому що вважає тебе найталановитішою у нашому колективі, тому
все проаналізувавши можна дійти висновку що стаття для нього і справді важлива, мабуть вона стосується його особисто, враховуючи що за гарний результат він готовий на такі от пожертви. "Дівчата задумались, після чого вирішили змінити тему, кожна по своїй причині а з часом розійтись по своїх робочих місцях та зайнятись своєю роботою."
Львів, одна із пошарпаних орендованих квартир, однієї з десяток стареньких нічим не примітних комуналок. 11:00 година ранку. Вони сиділи на кухні п'ючи пиво та інші слабо-алкогольні напої, замість зніданку на столі окрім алкоголю валялись уже відкриті дві великі пачки чіпсів Лейс зі смаком Сиру та Бекону відповідно, кухня була просочена димом сигарет, а тутешні мешканці нагадували їжачків в тумані, із однойменного мультфільму Радянського союзу. Дівчата були одягнені в домашні облягаючі спортивні лосіни, Яна була в спокусливій червоній в кліточку сорочці а Мар'яна в легенькій блакитній кофті з підкоченими рукавами. Хоча й працювало опалення, на кухні все одно було холодно адже вікно було навстіж для провітрювання кухні від диму. Почав розмову Рома.
— Вам не здається що все це якось дивно, я маю на увазі Челсі та її зацікавленість, я б висловився прямолінійно "в нас".
— Вона хороша дічина та приємна, но все ж можливо ти і правий Рома, як вона про нас узнала, тай чому вирішила приєднатись самостійно, мене ось ти запросив вступити у ваші ряди, до Челсі я була новенькою. "добавила Яна".
— Ну так, а з Мар'яною я з Тарасом познайомився в клубі минулого року де вона була п'яна в дупу, ти готова була віддатися кому попала в той вечір, згадую як вона "вирубилась" прямо на танцполі,"під час цієї розповіді Мар'яна почервоніла як бурак від сорому та Роман продовжив далі свою розповідь."
— Вона валялась на підлозі але абсолютно ніхто до неї не підходив, всім було начхати на неї, всі мабуть обкурені і п'яні продовжували свій скажений танець під стильну Електро-музику та були готові затоптати її наче скажений табун коней що біжать немов в останній раз не звиртаючи уваги що у них під ногами, тай взагалі чому і куди вони так спішать, не даючи шансу тому хто спіткнувся... Ну звісно за командою Тараса ми немов благородні герої класичної літератури минулих столітть, підняли бідолашну та понесли на цю квартиру де тоді ми жили тільки в двох.
— За це я вам дуже вдячна, "відповіла Мар'яна та продовжила історію за Романом"
— Пригадую як я прокинулась з ранку, в горлі сушило, голова просто-таки розколювалась від болю, першим кого я побачила був Тарас із пляшкою холодної мінеральної води, він дивився на мене своїм абсолютно скляним та холодним поглядом, проте якоїсь зневаги або глузування не відчувалось, я не знала куди подітись та що сказати, враховуючи що я мало чого пам'ятала зі вчорашнього. Тарас мовчав, але пригадую як сьогодні фразу Романа якого я побачила другим, "Та не парся, тебе ми не трахали все норм, ти відключилась після чого ми принесли тебе сюда, скажи хоч як тебе звати та де ти живеш? "Оглянувшись під ковдрою Мар'яна переконалась в правоті хлопця адже була одягнена в свій вчорашній одяг, ніхто її не роздівав."
— Так Мар'яна пригадую нашу наступну після знайомство розмову уже на цій самій кухні, ти нагадувала наляканого та розгубленого кролика якому нікуди діватись у чому в принципі мої догатки були вірними. "Добавив Роман, адже як виявилось після звільнення із нетривалої роботи медсестрою, дівчина не мала змоги оплачувати квартплату за житло, їхати в село до батьків та вислуховувати їхні безкінечні нотації і повчання за скоїне у неї точно не було."
Діалого закінчила Мар'яна .
— Пригадую як тоді все вам розповівши саме ти Тарасе за що я тобі сильно вдячна запропонував пожити трішки з вами доки я не візьму себе в руки, і ось я тут по сьогоднішній день, готова знову боротись за життя та свій успіх у ньому.
Після ранкової розмови дівчати розійшлись адже за поглядом хлопців розуміли що ті хочуть побути на одинці, Мар'яна усвідомивши що робота в лікарні їй не подуші, розвивалась в веб-дизайні та проектуванні 3д персонажів для відеоігор, для цього вона проводила сотні годин вільного часу за ноутбуком, скачавши відповідні програми за якими усердно працювала весь цей час, у неї уже було навіть два замовлення від відомої європейської компанії відеоігор на таку платформу як "Sony PlayStation", за що вона отримала досить— таки непоганий гонорар у вигляді 500 євро.
Яна зрозумівши що в одиночку їй не получится займатись салоном краси, вирішила спробувати все з початку але цього разу вгамувала свою гордість і амбіції та влаштувалась у один з якісних та прибуткових місцевих салонів краси уже у ролі звичайної працівниці на пів ставки, вирішивши набратись побільше практики вивчаючи усе зі середини, черпаючи для себе багато корисної інформації але думку та мрію про власний салон вона не залишила.
Будучи одними в кімнаті хлопці продовжили свою розмову.
— Знаєш Тарік можливо злід розказати правду Челсі про тебе та чому ти усім цим займаєшся, можливо тоді вона розкриє свої таємниці.
— Думаю ні Рома, а навіщо?Правду окрім мене знаєш тільки ти.
Закуривши цигарку після чого зробивши добрячий ковток пива Роман продовжив діалог.
— Ну тобі мабуть краще знати, думається мені тут не все чисто, а навіть якщо я й помиляюсь то здається мені що вона інша чим дівчата, я маю на увазі Яну з Мар'яною, а що якщо вона справді зацікавилась тобою, що якщо вона втягнеться?
— Що ти маєш на увазі під фразою зацікавилась, друже?
— Ну Тарік, тільки не "грай дурня" ти ж добре знаєш що я маю на увазі, що якщо вона закохалась у тебе, та вирішила продовжувати наші зустрічі тільки через почуття до тебе.
— Я не думаю що чиню неправильно в даній ситуації, я уже говорив і продовжую казати тут ніхто нікого не тримає і нічого один від одного не вимагає, якщо у неї є якісь почуття до мене чи якась там чортова таємниця то нехай скаже мені особисто, а якщо не хоче то хай мовчить, я повторюю розчаровуються у тих людях від яких чогось очікують, я ж роблю усе можливе щоб від мене ніхто і нічого не очікував.
Стрілки старенького годинника із півниками перевалили уже за першу половину дня, Роман розумів що йому пора завкруглятись та іти на свій підробіток. Спочатку він розсердився на слова Тараса но все ж переборовши себе та заспокоївшись вирішив завершувати цю розмову.
— Ех Тарік ти завжди стоїш на своєму відколи я тебе знаю, я чудово розумію що це твоє рішення та твоя справа но все ж я повторюсь в мене чомусь на усе це погані передчуття друже, ну добре давай до зустрічі, ти головне тримайся і не падай духом.
Тарас попрощався з другом локанічно, вставившись холодним та байдужим поглядом на напів недопиту скляну пляшку пива "Роберт Домс, Баварське" яку залишив його нещодавній співрозмовник, що зник наче в долю секунди, не успівши той відвести погляду від пляшки, хоча й можливо Тарас дивився далеко далеко скрізь неї, дивився у вічність.
— Роман одягнув свою любиму синю осінню курточку та чорні джинси, тепла підкочена шапка фірми Найк як не дивно для такого простачка як він, (принаймі він робив все можливе щоб його таким вважали) чудово гармоніювала із красовками того ж бренду. Це був хлопець трішки вище нормального росту, середньої тілобудови та кучерявим каштановим волоссям яке придавало йому певної оригінальность, сучасні доглянуті та стильні борідки на любий смак які так полюбляють молоді хлопці із міста він не любив, тому голився, принаймі старався завжди голитись вчасно. Йдучи по центральній вулиці міста з ним перетиналося багато людей в тому числі красиві молоді дівчати, він приємно їм усміхався та витримував їхній пильний можливо грайливий погляд, так він не був із тих хлопців що опускають погляд перед дівчатами він завжди дивився їм прямо у вічі, адже саме таких сміливих та самовпевнених у собі хлопців вони люблять та прагнуть бачити біля себе. Хлопцю було 26 років вони із Тарасом були однокласниками народились на одній вулиці, разом вони проводили щасливе і безтурботне дитинство.