На ній були сучасні синіх відтінків потерті джинси із підкоченими краями, тому білосніжно білі щиколотки дихали свіжим осіннім повітрям із ароматом легенького вітерця, також на ній була осіння однотонно оранжевого відтінку поліестирова курточка, капюшон якої бук прикрашений розкішним пушистим хутром що у гармонії із її яскраво рижуватим кольором волосся створював образ милої лисички, от тільки замість лісної прогулянки, вона вибрала міську. Яна закінчила "Львівське вище професійне училище побутового обслуговування" отримавши диплом візажиста-стиліста, наполеглива дівчина зібравши всю свою волю в кулак сробувала відкрити власний салон краси та поступово його розвивати, але не все було так гладко як здається, плата за оренду приміщення та працівникам, робочі приладдя разом із державним податком на власний бізнес виявились непосильною нішею для Яни тому ставши банкрутом їй прийшлось закрити свою лавочку. Зрозуміло депресія та відчай що в таких сетуаціях є невід'ємною частиною потерпілого Яну не оминули, та щей до цього хлоцець з яким вона зустрічалась два з половиною роки замість того щоб підтримати дівчину у важку годину, повернувся від неї та покинув, залишивши її віч-на-віч зі своїм горем. Як наслідок будучи без копійки в гаманці, дівчині прийшлось вступити до лав нашого "горе колективу" прийнявши руку допомоги від Тараса.
В той же день п'ятниці, блище до обіду Челсі була посеред вокзалу де й очікувала на автобус рейсом Івано-Франківськ —Львів. На вокзалі не було надто людно, адже студенти які на вихідні їдуть до своїх домівок робили це блище до вечора, на очі їй попадались поодинокі перехожі що уже давненько змінили літній легенький одяг на більш похмурий осінній гардероб, що перетворював цей натовп на одне сіре полотно.
Поїздка була не довгою, триваючи буквально одну годину, Челсі сиділа на задніх рядах старенького автобуса який уже давно відслужив своє, та мав бути списаним но тільки не у нашій країні де практично із усього вичавлюють останні соки, біля неї сиділа старенька бабця яка звісно як і всі інші пасажири була в масці, як не як пандемію ніхто не скасовував, та із-за жахливої тряски транспорту враховуючи місцеві дороги такого ж стану цій жіночці похилого віку було важко тримати у руках незвичний для себе пристрій під назвою смартфон, який їй раніше подарив внучок, бабця мала намір подзвонити саме йому, роблячи всі ці не звичні для себе операції втупившись очима в цей затягуючий, всепоглинаючий екран пристрою. Челсі було ж простіше, вона поринула у свої думи, сконцентрувавши свій бездонний погляд до вікна транспорту, музика що грала у її навушникак в комбінації із чудомим видом краєвидів місцевої природи зазпокоювала її, вид з вікна змінювався один за одним наче через плівку у фотоапараті у тому ж таки віконці автобуса що неупинно рухався до своєї кінцевої цілі. Звісно дівчина думала про своє завдання, про новий колектив що на неї чекає, про її ж роль у ньому, чомусь перша асоціація що виникала у голові журналістки щодо них були Хіппі, це той прошарок людей, течія якого була популярною у 60 — 80 роках. А саме лахматі молоді люди, що носили гавайські світлих відтінків сорочки та бандани на лобі, ніде не працювали а натомість цілими днями безпробудно курили траву та трахались. Такий образ життя, молодій, жвавій, організованій та працьовитій дівчині яка має чіткі плани щодо майбутнього кар'єрного успіху був точно не до душі. Принаймні їй так здавалось...
— Всім хай народ, я так звана Челсі яка от так от несподівано вирішила приєднатись до вас.
— Ну привіт красуне, ми а насамперед особисто я радий бачити тебе в наших лавах ентузіастів що перебувають у пошуках себе. "З таким же ентузіазмом в словах сказав Рома, та підняв руку вгору у знак привітання, він та його компанія прибули до Львівсько вокзалу, щоб зустріти та забрати новеньку до себе. Яна та Мар'яна також лаконічно привітались з Челсі, потиснувши одна одній руки, після чого Роман як істинний джентильмен взяв до рук багаж дівчини та поволік його до таксі, яким вони власне кажучи приїхали сюди.
— Радий що ти все ж таки приїхала Челсі, адже твій дзвінок був досить-таки не сподіваним, я до останього не вірив що ти налаштована серйозно зв'язатись із нами, тому давай не стій як укопана а швидше заходь до салону, на квартирі побалакаєм більш детально. "Слова Тараса були прямо в точку, без жодної лишньої фрази, він бачив що тендітне тіло Челсі тряслось від голоду, який огорнув дівчину з ніг до голови, наче гостре лезо пронизуючи його із середини, тому вона також без лишніх слів кивком дала згоду, підкорившись пораді хлопця. "В таксі було тепліше, Тарас сидів на передньому сидінні біля водія в той час як його компанія щільно обсіла Челсі на задніх сидіннях де вона відчула тепло дівчат, безпосередньо контактуючи з їх збудженими молодими тілами. Розмова була банальною, стандартне ознайомлення одним із одним, де зрозуміло про статтю Челсі вирішила не згадувати, хоча й щодо всього іншого вона розповіла правду, мовляв будучи офісною працівницею у місцевій пресі, їй усе це уже набридло тому вона вирішила розвіятись, спробувати щось новеньке, а на номер Тарас та інформацію щодо них чисто случайно наткнулась в інтернеті де та була у вільному доступі, тому якихось явних підозр вона не викликала. Мабуть логічно що насамперед наших героїв зацікавило досить неординарне ім'я Челсі, тому дівчині прийшлось розповісти свою історію заодно щоб поблище влитись їм у довіру. Одже її мама Тамара ще з молоду переїхала до Лондона на заробітки, працевлаштувавшись доглядальнецею за похилими, в міру заможними пенсіонерами. Там вона і зустріла любов свого життя, молодого перспективного англійця Мартіна, який закінчивши юридичний факультет тільки розпочинав свою кар'єру успішного адвоката. Як наслідок мама Челсі прийняла громадянство Англії та після заручин переїхала жити до свого нареченого. Згодом у них народилась дочка, якій вони дали в повній мірі нормальне та поширене для англомовних країн ім'я Челсі. Та на жаль проживши п'ятнадцять щасливих років у Англії батько нашої героїні загинув від інсульту а враховуючи що саме він заробляв основну частину сімейного бюджету, Тамарі прийшлось відправити свою підліткового віку дочку назад на батьківщину до міста Івано-Франківськ де жили її бабуся зі дідусем. Адже у дорогому Лондоні нещасна вдова не змогла б в одиночку забеспечувати себе, свою дочку, дім та інше сімейне майно. Напротязі наступних семи років прожитих Челсі в Україні, мама щомісяця висилала їй кошти для життя, враховуючи що згідно курсу Фунта стерлінгів до гривні жити тут було значно вигідніше, тому як наслідок молода дівчина за ці грошові перекази могла існувати як нормальний підліток нівчому собі не відказуючи. Період проведений у школі вона жила з бабусею та дідусем, але коли поступила до університету перебралась в орендовану квартиру жуючи там сама по сьогоднішній день, до щомісячного забезпечення з Лондона додалась така ж щомісячна зарплата журналістки початківця, тому Челсі почувалась в деякій мірі вільною та незалежною в плані фінансів. Добравшись до під'їзду орендованої квартири Тараса та його друзів, вони вийшовши з таксі разом пересіли до автомобіля "Toyota Hilux 2.5D FULL", п'яти-місний рамний позашляховик типу пікап, якій також розуміється був власністю Тараса. У цьому більш габаритному транспорті місця було значно більше чим у таксі, тому Челсі почувала себе вільніше, Роман всівся за кермо, біля нього на іншому передньому сидінні як завжди розмістився організатор усіх цих веселощів.
— Ну що ж думаю слід хоча б частково ознайомити тебе із нашим маршрутом та планами щодо наступних декількох днів нашої подорожі. "Промовив Тарас, розуміючи що не красиво коли не знайома до цього дівчина ось так сідає тай їде з такими ж не знайомим людьми, абсолютно не знаючи куди.
— Було б не погано, все ж під час мого вчорашнього несподіваного дзвінка, наша вкрай локанічна розмова закінчилась на тому що ти просто погодився взяти мене із вами та вказав в який день та на яку годину мені слід приїхати до Львова. "Промовила у відповідь Челсі, паралельно сьорбаючи гарячу каву з термоса якою її угостила Мар'яна, після чого дістала із компактного туристичного рюкзака баточик Твікс та поділилась однією паличкою в знак взаємності з Маряною а іншу паличку розділила навпіл між Яною та собою.
— Смачного дівчатка, бачу ви любительки солодощів, а з вашим вірним слугою Ромою не маєте бажання поділитись? "Саркастично мовив Роман, втрутившись у розмову своїх колег".
— Ти телепню краще дивись на дорогу, ато збитого оленя чи кози нам точно не потрібно. "У своєму репертуарі Яна поставила на місце спритного хлопця, який перш аніж говорити думати, робить все навпаки. "Після чого весь колектив зайшовся гучним реготом, окрім водія що надувся наче мале безневинне дитя, що ще більше збільшило ефект кумедної обстановки. В подальшій розмові під час поїздки до гори Хом'як де вони мали намір розміститись у тамтешньому готелі який був розташований неподалік від гори а саме в одному із найблищих до неї селищ Паляниця, Тарас все ж таки проінформував новеньку щодо наступних планів та почерговість їх реалізації. До підніжжя гори вони дібрались уже блище до вечора, так вона була не надто висока, всього 1542 м. але вигляд мала досить-таки приголомшливий. У привершинній частині — кам'яні розсипища та осипища, далі — полонини і криволісся. Середня та нижня частина схилів вкрита мішаним і хвойним лісом, а по сторонах рясніли інші уже більше менші але також укриті зеленю гірські витвори, загалом це створювало досить-таки чаруючий вигляд. Блище до ночі вони розгорнули свій табір посеред лісу, неподалік від селеща Татарів де Челсі спостерігаючи за подальшими діями колег, здивувала їх чітка організація виконання своїх обовязків, дівчині якось стало не комфортно із того що їй не доручили жодного завдання. Тарас розкладав палатку, Роман розпалював вогнеще, Яна накривала поляну посеред галявини, постеливши на сиру карпатську землю скатертину, Мар'яна ж зосередилась на смартфоні, щоб визначити їх місце положення та прокласти маршрут в оффлайн карті аби пізніше було простіше добратись до готелю.
— Перепрошую народ, може вам чимось допомогти ато я тут сиджу наче засватанна, якось мені не пособі дивлячись як ви старанно працюєте.