Є відомі актори, навіть не просто відомі, а знамениті, які поза світлом софітів прагнуть стрімко пірнути у натовп, щоб злитися з ним, таким чином, можливо, відпочиваючи від публічності своєї професії.
Для Богдана Ступки театр ніколи не закінчувався — він, здається, був в образі завжди!
Мені пощастило неодноразово бачити його в різних ракурсах — на сцені, на знімальному майданчику, біля рідного театру імені Івана Франка (до речі, цікава деталь: Франко і Ступка народилися в один день!). Але завжди я бачив передусім Великого Артиста.
І взагалі, мені здається, найкращою роллю геніального актора Богдана Ступки була саме роль …геніального актора Богдана Ступки.
Хіба можна забути вугільні промені очей із-під соломʼяного капелюха, іронічну посмішку, заховану у сріблястій щетині? Ось дзеленчить мобільник, і лунає неповторний органний голос, який одразу впізнаєш серед сотень інших…
А якщо всерйоз: його творча вершина на сцені — безперечно, Тевʼє-молочник. Тут його акторський діапазон просто зашкалює — від містечкового фарсу до масштабу давньогрецької трагедії! Скільки разів бачив цю виставу, коли, здається, знаєш уже кожну репліку, та щоразу — справжнє потрясіння…
Памʼятаю, коли з ним прощалися у спекотний липневий день біля франківського театру, стояла приголомшуюча тиша. Але раптом її почали розривати оплески — спочатку поодинокі, тремтливі, а потім пристрасні, бурхливі, наче водоспад…
Здається, так прощаються з дуже близькою людиною.
Целофан шкребе, наче миша…
Маестро завершив гру.
Оплески пробивають тишу —
як перші проліски — грунт.
Та знов посміхається Тев‘є…
Цей голос, графіка рук,
різні характери, теми…
Актор продовжує гру.