Що закарбований віршами,
І де герой нещасний мій,
Кохання, що було між нами?
Де героїні тих рядків,
Що в небо мріями летіли,
Їх сміх надіями дзвенів,
І світлими були ті мрії...
Всі почуття поглинув час?..
Думки в печерах причаїлись?
В льодовиках той пломінь згас?
А, може, в сни перетворились?..
І не пропали назавждИ
Той серця біль, рядків горіння,
А прийдуть до когось вночі
Йому співзвучним сновидінням...
І почуттів стрімкий політ,
Моїх, що віршу дарувала,
Проллє в етерах дивний світ,
На відповідь, яку шукала.
Вірші мандрують у пітьмі,
Безсоння марево приглушать,
І сподівання є мої –
В чиїхось відгукнуться душах...
27.05.2025
Ілюстрація – картина "Сонце, що сідає", Еґон Шіле, 1913
