Що мовчиш і про волю не мрієш,
Ти з роками так сильно змінився,
Чи ще мову мою розумієш?
Жінка довго на в'язня дивилась:
– Ти чому ворогам не завадив?
Я за тебе постійно молилась,
Чому ж, сину мій, ти мене зрадив?
Ти до ворога сам попросився,
І одразу схопився за зброю,
А земля на якій народився,
Раптом стала для тебе чужою.
Я за тебе боролась щосили.
Я за тебе із ворогом билась,
Чим же сину тебе спокусили?
Звідки в тебе ненависть з'явилась?
– Не про тебе я думав роками,
в мене інша шанована мати,
я із нею своїми думками,
твою пісню не хочу співати.
– Заспокойся рідненький мій сину,
видно в серці твоєму руїна,
про твою я забуду провину,
не твоя я уже Україна…