І пам'ять там уже не ходить.
Лише отарою думки
В душі неспокій хороводять.
Чому від зрубаного дуба
Втікли налякані стежки?
Його посивілого чуба
Гойдають в пам'яті роки.
Стоїть пеньок посеред лісу.
Що дуба на собі тримав.
Колись у полудневу спеку
Він під собою всіх ховав.
Його густим могутнім чубом
Всі милувалися вітри.
Багато з нас хотіли б Дубом
Полишить в пам'яті сліди!
27.12.2025