Ласкаве тепле Сонце, прозора чиста вода, ріки і моря, ліси і казкові гори. Рай тай годі, живи і радуйся!
Особливо гостро це відчувається в дитинстві; краса і радість наповнює душу. Світ видається калейдоскопом безкінечних яскравих кольорів і відтінків, звуків, світанкових туманів і сутінкової тиші.
Змалку любив спостерігати за небом. За його безкрайнім простором, дивовижним і казковим візерунком з легких перистих хмаринок в ранковому літньому небі. За неспішним рухом великих купчастих хмар, які постають дивними химерами і казковими образами, що швидко міняють обриси і форму. Як цікаво спостерігати дивовижну гаму кольорів на світанку або перед заходом сонця. Кольори живі, яскраві, дуже мінливі. У всьому цьому рознмаїтті відчувається швидкоплинність невблаганного часу.
А за всією цією красою відчувається плин життя. Так, життя також виявляється швидкоплинним. Швидкоплинним і мінливим як небо, як вітер, як ніжна весна, що плавно переходить у спекотне літо, переповнене усілякими турботами і невідкладними справами, що швидко втікає від вчорашнього дня і намагається наздогнати наступний…
Так і поспішає життя уперед, біжить за чимось чи кимось, а потім раптом помічає, що біжить не в той бік, або і взагалі губиться, блукає, шукає виходу на рівний твердий шлях. А час проходить, — невпинний, невблаганний. Він рухається вперед чітким відточеним кроком, як солдат на військвому параді.
Дивіться також
- Анатолій Клименко — Милістю мила...
- Анатолій Клименко — Їхав козак по діброві...
- Анатолій Клименко — Билися герої, тяжко билися...
- Ще 133 твори →
Кажуть життя прожити — не поле перейти. І йдемо. Хто шукає рівнішого шляху, а ще краще вскочити в чужого воза і проїхатися частину шляху як то кажуть "за спасибі". Хтось торує новий шлях, хтось блукає манівцями, а то і зовсім в болото забреде. Так і живемо..
Життя нагадує забіг на довгу дистанцію. Людина народжується у фізичному світі, і зявляються чіткі орієнтири, завдання, які необхідно виконати. І ти біжиш по цим розставленим віхам по широкому життєвому полю. Це нагадує змагання – хто швидший, прудкіший, метикуватіший. Адже треба все встигнути: підрости, бути здоровим і впевненим в собі, вивчитись, освоїти якусь професію, досягти якихось значимих результатів. Коротше кажучи, бути успішним. А навколо тебе табун таких самих як ти, і всі вони хочуть бути успішними. У фізичному світі бути успішним значить дуже багато. Адже для самого існування потрібне житло, нормальне харчування, фінансове забезпечення для своїх нагальних потреб. А заробіток в значній мірі залежить від кар'єри; себто від того, як високо ти зможеш піднятися по соціальній драбині, яке місце в суспільстві ти зможеш зайняти. І знову змагання, розпихування ліктями тих, хто біжить поруч чи починає випереджати. Так і живемо..
У постійній боротьбі за "місце під сонцем" формується світогляд, зявляється страх та різні фобії на кшталт – чи встигну, чи досягну, чи вигорить та чи інша справа. Так і живемо..
Так, життя на землі не така вже й проста штука. Потрібно якось облаштовувати своє життя. Цим і займаються майже всі люди на планеті. Правда, одні живуть в розкішних особняках, інші в скромних невеликих квартирах. А багато людей живуть на природі: в горах, лісах, на крайній півночі чи в пустелі, і задовольняються маленькою хижкою. Народи крайньої півночі, степові кочівники живуть у маленьких пересувних будиночках: юртах, чумах, ярангах. Не думаю, що людям зі скромним достатком не відоме почуття радості чи щастя. Ці почуття носять внутрішній характер. Якщо людина живе в гармонії з собою і оточуючим світом, якщо вона почувається вільною, то і Радість її буде справжньою, незатьмареною. Якщо людина відчуває, що вона повернула на життєвому шляху не в той бік, то їй буде некомфортно і нелегко жити навіть в розкішному палаці.
— А до чого тут біле і чорне, — запитаєте ви. А до того, що всі ми зібралися тут на планеті проходити свої уроки. У кожного свої слабксті і свої вади, з якими він мусить впоратися протягом свого життя (точніше протягом своїх життів на цій планеті). Якби ми були зовсім "білі і пухнасті", в земному розумінні, ми б проходили свої уроки десь у вищих вимірах буття. Насправді, люди нашого земного людства відрізняються, в окремих випадках, один від одного більше ніж тварини різних видів, – від двоногої істоти людської подоби до справжнього святого. В переважній більшості, ми маємо свої слабкості і негаразди, але для того ми і проходимо уроки в земному житті, щоб розвивати в собі потрібні нам якості для подальшої еволюції. В мудрих книгах кажуть, що богами не народжуються, — богами стають, проходячи еволюційну спіраль розвитку. Правда, можлива не лише еволюція, але й інволюція — падіння з того рівня, на який ти піднявся. Спрацьовує закон вільного волевиявлення. Але ця тема може бути предметом іншої розмови.
Якби ми взяли людей по рівню їх духовного розвитку в діапазоні від чорного до білого чи навпаки, ми б скоріше отримали градацію сірого. Зовсім білих чи чорних якщо і знайдеться, то небагато. Насправді розвиток людини прослідковується по її аурі (свіченню), яке випромінюють її тонкі тіла. Чим розвинутіша людина, тим чистіша і яскравіша її аура. Вона фактично і є справжнім паспортом людини. Показником того, чого вона насправді варта. Одягни людину в золочені ризи з митрою на голові ще не означатиме, що людина досягла духовних висот і божих щедрот. Існує пантеон канонізованих святих. У кожного народу і в кожній релігії існують свої визнані духовні світочі. І святість не обов'язково "гніздиться" в стінах храму. Святість можна зустріти і в келії монаха і в хижці простого трударя, який увесь свій вік добросовісно працював і думав про благо ближнього. Наповнити душу світлим почуттям можна як в місцях сили, так і просто в незайманих, неспаплюжених місцях природи. Якщо духовна, творча сила людини зросла, то поштовхом може послугувати люба неочікувана дрібниця, і людина почне "пломеніти". Треба в серці звити гніздечко для всього чистого і святого, а не шукати його по світах.
Дуже багато людей вважають, що життя "склалось", коли людина чимало накопичила матеріальних статків, як то кажуть, міцно стоїть на ногах. Воно ніби й так. Багато значить впевнено дивитись в завтрашній день. Це надає і своєрідний статус серед людей подібного кола. Та все ж, життя може розпорядитися по – своєму. Буває так, що людина увесь вік тягнеться, борсається в матеріальному морі. Так і проходить життя. У скарбничку вічного нічого людина не поклала. Залишилася повним банкрутом. Людина приходить у цей світ голою, такою і відходить. З собою можна взяти тільки знання і досвід. Якщо людина не загрузає в матеріальному світі, коли до неї приходе розуміння, що є щось більше і важливіше в її житті, вона починає рухатися в правильному напрямку. Шлях цей ой який непростий, всі людські слабкості загострюються, не хочуть відпускати людину іти далі своєю доргою. Чималі випробування можуть вирости на її шляху. Приходить розуміння, що "не хлібом єдиним"; прокидаються творчі сили. Творча духовна людина реалізує себе в творчій площині. Буває і так, що під старість, переживши немалі життєві випробування, людина починає займатися творчістю: живописом, музикою чи літературою.
Найкращий наш учитель – саме життя. Поки людина живе в "теплі і добрі", людина пливе собі "за течією", не намагаючись щось змінити. В багатьох з нас часто гніздиться чимало самості та егоїзму. Особливо в молоді роки. Та життя знаходить спосіб нас змінити. Своїм чарівним катком воно прокочується по нам, видавлюючи з нас самість, егоїзм, чванство, товстошкурість. Прийоми ці досить болючі для людини, — вона може втрачати близьких, зазнавати розчарувань, мати прпоблеми зі здоров'ям. Так, мало —помалу, життя мне нас як тісто, робить нас більш м'якими і чутливими. Так і живемо..
Самим непростим завданням є чесно і достойно прожити свій "сірий" день, тобто звичайний, буденний день. Залишатися спокійним і непорушним, чесно виконувати свою справу. Ніякі неочікувані події не повинні нас виводити з рівноваги. Ми повинні залишатися "зарядженою батарейкою", готовими до рішучих дій. Постійно утримувати рівновагу — досить складно. Для багатьох людей це видається просто неможливим. Це вимагає постійного контролю і концентрації свого внутрішнього стану. Як то кажуть – "нести свій хрест" по життю.
Ми впритул підійшли до поняття святості.
В моєму розумінні, святість — це незацикленість на собі, бажання прислужитися тому, хто трапляється тобі на шляху. Незалежно від рангу і статусу останнього. Ба, навіть більше, — прислужитися тому, хто менш захищений, у кого багато проблем, або хто залишається зовсім беззахистним і розгубленим в цьому житті. Така людина – це цільна особистість, духовно сильна і вольова. Навіть, маючи фізичні вади чи поважний вік, духовна людина буде твердою і непохитною у своїх поглядах і вчинках. Така людина має бути зібраною і уважною, володіти собою і не бажати собі ніяких щедрот і чеснот. Вона ніби імунізована від таких загальних пасток світу як прагнення багатства, слави, визнання, тощо. У неї відсутня жадоба до наживи чи стяжательства. Така людина ніби відірвана від лоску і блиску матеріального світу.
Чому це так? Перш за все, тому, що така людина змогла подолати свої пристрасті, які часто розривають зсередини людське єство. У неї вигоріла пристрастність і звільнена душа наповнилась радістю і відчуттям свободи. Отримавши таку велику силу і Радість, людина поспішає поділитись своєю радістю з іншими. Така радість не зникає з часом, а тільки наростає і множиться, а це, в свою чергу породжує силу і відсутність страху.
У духовної людини запити до власних потреб невеликі, і вона може обходитися самими необхідними речами.
На мій погляд, самим дивним у такої людини є внутрішній стан рівноваги і незацикленість на власному малому "я".